«Що ти знайдеш по поверненню», або про що книжка «Тимчасові адреси проживання»?

2024-10-31 07:00:00 Ілона Соловій

Вікторія Фещук. Тимчасові адреси проживання — Тернопіль: Сумна вівця, 2024. — 116 с.

 

«Тимчасові адреси проживання» — це підсумок десяти років поетичних (і не лише) пошуків. А також друга книжка авторки.

За плечима Вікторії Фещук — два лавреатства премії «Смолоскип», численні публікації та переклади, а також письменницька резиденція в німецькому місті Кассель, протягом якої письменниця видала книжку «182 дні» (друкована версія вийшла німецькою мовою у перекладі Ганни Гнедкової, і pdf — мовою оригіналу). Цей невеличкий вірш-щоденник, що був створений протягом перших 182 днів після 24 лютого 2022 року, також безумовно заслуговує на вашу читацьку увагу, але має зовсім інший характер, експериментальний.

Що ж стосується «Тимчасових адрес», то тут маємо справу з концептуальною збіркою в класичному вже для сучасної української поезії значенні. Коли вірші, різні за тематикою і настроєм, але об’єднані спільним метафоричним знаменником, перетворюються на єдине висловлювання.

Збірка віршів містить тексти, написані в різний час і в різних місцях. Як зазначено в анотації, «адреси не лише реальні, але й метафоричні». Наприклад, поруч із конкретною геолокацією — вулиця, якої більше немає. На перший погляд, годі шукати логіки в порядку розташування розділів. Або кожен сам знайде її для себе. Однак чому серед розмаїття місць перша адреса саме київська? Чому саме з цього міста починається мандрівка?

Місто, в якому все почалося і все закінчилося

Можливо, підказкою слугуватиме біографія авторки? Біографічний метод дослідження тексту досі можна застосувати, чом би й ні? Вікторія Фещук навчалася в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка і майже десять років прожила в столиці. Це буде перша і найочевидніша відповідь: з молодою людиною відбувається багато хвилюючого за роки студентства, що позначається на становленні особистості. І на літературному становленні також. Можливо, Київ — це місце спогадів про юність? Однак саме за першою адресою ми не знаходимо безтурботних текстів. Ба більше: заголовний вірш (а він завжди має особливе значення для збірки) уже скидається на підсумки життя: 

 

після стількох доріг

залишаються лиш напнуті жили

мокрі сліди від невидимих псів в коридорі

затхлість квартири

якій забракло дихання

особливо перед зимою

 

Київські пейзажі в цих віршах видаються саме зимовими, безкровними. Ідеально для заварювання чаю та роздумів про життя і смерть: 

 

я саме жила свій недільний ранок

коли раптом

знайома поетка загинула в морі

чотири роки тому

 

Справді: за яких обставин ми найчастіше задумуємось про плинність буття? Зазвичай не надто поетичних, а аж до абсурдності побутових. Щоправда, в цьому вірші доволі рутинні шуми лише додають нотку фатальності:

 

поки рис доварився і таймер безумно пищав

шуміли редуктори з шостого поверху

а кішка точила кігті об єдиний диван

у цій квартирі

 

І тут раптом вигулькує питання: а чи є «ця квартира» домом? Прихистком? Місцем сили? Не схоже. Хоча лірична героїня постійно вертається сюди «після стількох доріг», як ми вже з’ясували раніше. Перший розділ відчувається початком кінця, наче після останнього вірша в будинку на вулиці Максимовича нічого вже не відбувається і не відбудеться:

 

кінець історії 

 

час у вечірніх чашках більше нам не належав

за вікном чути вибух може два

підлога встелена мертвими мухами

скоро осінь

У завершальному вірші першого розділу отримуємо пряме відсилання на події 24 лютого 2022 року. І логічним завершенням історії є смерть ліричної героїні. А вірші за наступними адресами — мандрівка людської душі лабіринтами часу та простору. Наче з минулих життів, настільки різко вони контрастують з «київським» розділом. Як спогади, що припорошені лютневим снігом. І разом із тим зазирання кудись до й опісля, але у дуже незвичний спосіб. 

 

Споглядаючи за іншою війною

Наприклад, лірична героїня розділу «вулиці більше немає» відчиняє перед нами браму середньовічного міста. І розповідає історію іншої війни, що справді не надто відрізняється від нашої. Не важливо, як саме тобі вдалося вціліти: сховавшись за надійними стінами фортеці чи завдяки блискучій роботі ППО. Важливою є лише пам’ять:

 

що ти знайдеш по поверненню

не стільки у місце скільки у час

у той час 

що полишиться після стількох стихій

розкажи мені

коли повернешся

 

Прикметно, що лірична героїня цього розділу звертається саме до жіночого досвіду проживання ескалації. Наче всупереч відомому «у війни не жіноче обличчя»:

її розриті могили підсвічують під музейним склом

 

ось-подивіться-скільки-всього-випало-на-ці-

невеликі-плечі

 

Однак хочу наголосити, що «Тимчасові адреси проживання» не є книжкою про війну. За іншими адресами ви знайдете, наприклад, спогади про студентство, пропахлі пивом і Віслою. Чи поодинокий грайливий вірш про кохання або вірші про малу батьківщину авторки.

Загадкова Волинь: торкаючись коріння

Подорож на вулицю Івана Богуна — це також мандрівка не просто в інше місце, але й в інший час, міфологічний вимір. Час, коли наші предки вірили в сили природи та шанували духів. Коли вечір ділився на вечір живих і чужих, а сон міг розповісти набагато більше за реальність. За цією адресою маємо жмуток подекуди містичних, подекуди навіть моторошних віршів: 

 

капустина з головою старої

сусідки просила води

а поруч звивалися риси прабаби і тітки

й інших сусідок

 

До речі, лірична героїня чудово знає правила цього (того?) світу. Вони зберігаються і передаються з покоління в покоління, їх промовляє земля і про них співають птахи. Культ предків, який міцно вкорінений у найглибші шари несвідомого:

 

до землі говорила

складала руки у птахи

не воронами але маленькими голубками

вітали її у відповідь минувші родичі

Зв’язок з рідною землею настільки міцний, що лірична героїня навряд зможе його розірвати, навіть тікаючи за кілька сотень кілометрів.

 

Замість висновків

Отже, «Тимчасові адреси проживання» — не книжка про війну. І разом із тим війни в ній не може не бути, як і в житті кожного і кожної з нас. І саме війна стає поштовхом до глибших переживань, ґрунтовних висновків, роздумів про життя і те, що може бути опісля. Про прийняття й усвідомлення тимчасовості. 

 

 

Вікторія Фещук промовляє голосами ліричних героїнь про смерть і руйнування, витримуючи дистанцію. Наче не може собі дозволити ятрити свіжих ран. Але ось іронію — запросто.

 

ні 

не подумайте

це не розмова про смерть

ні 

не зараз

 

Купити книжку

 

Оригінал статті на Suspilne: «Що ти знайдеш по поверненню», або про що книжка «Тимчасові адреси проживання»?