Чорти, любаски і гареми: хто в українській класиці був поліамором?

Чорти, любаски і гареми: хто в українській класиці був поліамором?

Любов — це не лише про почуття між двома людьми. Ба більше, художня література досить часто показує нам інші приклади стосунків, коли герої намагаються вийти за межі традиційної любовної схеми. Поліаморія — це практика романтичних стосунків, у якій передбачається одночасне існування кількох партнерів/партнерок. Такі стосунки вибудовуються за взаємної згоди та відома всіх учасників. Насправді поліаморні стосунки практикує більше людей, ніж самі готові це визнати. Існування одночасно чоловіка/дружини й коханок/коханців — це теж поліаморія, щоправда, неетична.

Якщо подивитись на українську класику сучасним оком, поліаморів у ній не бракує. То хто ж вони?

Солоха

Микола Гоголь. Вечори на хуторі біля Диканьки

Мати коваля Вакули — жінка самотня й популярна. Гоголь описує її не красунею, проте здатною причаровувати чоловіків і досить молодою: відповідно до книжки Солосі не більше 40 літ. 

 

У Солохи було 4 коханців (не рахуючи чорта), і вона вміла дати кожному з них відчуття ексклюзивності стосунків: жоден не здогадувався про суперника, кожен отримував порцію уваги, якої потребував. Так, відьма не поспішала розкривати свою поліаморну вдачу кожному з чоловіків. Вона насолоджувалась їхньою компанією, бо зайти посидіти ввечері до Солохи — це для них святе. 

Водночас Гоголь не стверджує, що в хаті Солохи діялась суцільна розпуста. Йдеться радше про флірт і веселу балачку з господинею, хоча ми можемо зчитувати згадку про масні варенички як еротичну метафору.

Звісно, Солоху можна запідозрити не стільки в щирій любові до чоловіків, скільки в потребі мати прихильних до себе захисників. Голова, дяк, статечні козаки — жінка любила не перших стрічних, але чоловіків з певним соціальним статусом. Але то й не дивно. Можливо, річ не в меркантильному розрахунку, а в психологічному механізмі компенсації. Схоже, Солоха западає на статечних чоловіків, віднаходячи в них батьківську фігуру, що дбає про неї і балує її.  

 

Ой не ходи, Грицю

Ольга Кобилянська. В неділю рано зілля копала

Гриць із роману Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала» ніколи не належав до числа моногамних чоловіків. І річ не в тому, що за задумкою Кобилянської, Гриць має, так би мовити, дві душі й відповідно кохання до двох дівчат. Задовго до появи в його житті Тетяни цей герой мав основну «партнерку», Настку, що толерувала його загравання з усіма іншими дівчатами. А жартувати з дівчатками Гриць любив: «Ще не було такої, що йому оперлася б».

 

От тільки якщо з Насткою в Гриця справді були стосунки — вони систематично бачились, розмовляли й мали спільні плани, то його історія з Тетяною — свіжа й базується на пристрасті. Гриць полює на Тетяну, вмовляє, переконує — все, щоб затягнути її в лісочок. Дівчина подобається йому, проте і його стосунки з Насткою не вичерпали себе, і він не збирається кидати дівчину просто тому, що зустрів ще одну. Не дивно, що він собі міркує: «Гей, дівчата, злийтеся в одну, і я вас посватаю!».

 

До речі, є в цьому романі ще одні цікаві стосунки між представницями старшого покоління. Тетяна росте з двома матерями, рідною матір’ю і циганкою Маврою. Між цими двома жінками немає нічого сексуального, проте вони не чужі одна одній. Героїні систематично обговорюють виховання Тетяни, адже мають різні вдачі й різні уявлення про те, як личить жити дівчині, і відчувають між собою емоційний зв’язок. 

Поліаморні звичаї Гуцульщини

Михайло Коцюбинський. Тіні забутих предків

 

Петро Шекерик-Доників. Дідо Иванчік

Хочете знайти в українській класиці поліаморів? Вйо до Гуцульщини! Повсюдність у літературних гуцулів численних любасів і любасок можна пояснити недостатньо сильною присутністю християнства у віддалених частинах гір. Бо саме християнсто з його диктатом моногамії і залякуванням потойбічними карами сильно повпливало на уявлення про норми стосунків.

 

У «Тінях забутих предків» Коцюбинського дружина Івана Палагна заводить собі коханця мольфара Юру. І їй, і соціуму окей, що вони привселюдно цілуються й обіймаються.

«Відколи світ світом, не бувало того, щоб тільки одного триматись».

Не менш вільно почувалася Палагна й до появи Юри. Коцюбинський пише, що на свята Іван вільно обіймався з молодицями, а Палагна цілувалась з чужими чоловіками, а тоді вертались до щоденного спільного ґаздування. 

 

З повісті може здатись, що шлюб Палагни та Івана — шлюб без почуттів, але це не зовсім так. Палагні прикро і заздрісно, що Іван більше цікавиться худобою, ніж нею. І їй явно бракує уваги чоловіка. Перед тим, як стати любаскою Юри, жінка порівнює двох чоловіків і ображається через брак уваги від Івана. Та й Іван заводить маленькі сцени ревнощів і жінці, і Юрі. Якщо аналізувати стосунки цього подружжя сучасним оком, в Івана може бути депресія через втрату першого кохання, Марічки. Не дивно, що сил на включеність в стосунки в нього немає.

 

Вияви поліаморії ми бачимо також в іншому гуцульському тексті — «Дідо Иванчік» Петра Шекерика-Дониківа. Його герої можуть мати кілька любасок за раз і з ними ще й якусь постійну. Дехто навіть висловлює абсолютно ті самі погляди на стосунки, як і сучасні поліамори. Описуючи подружжя Федька й Марічки, автор описує, як ті двоє могли в церкві пасти когось очима, і обом це було окей. Вони обоє мали коханців, і чоловік хотів, щоб це було відкрито проговорено. І це слушна думка, адже чесність і відкритість позбавляє підстав для додумувань, тривоги й ревнощів.

«Давав і їй волю любитися так, як того вона собі хотіла. Лиш хотів, аби про це він знав: «Якщо я знаю, що вона когось має, то біда її бери, най собі ломить голову з ним. А крадькома — то годі їй із кимось любитися, бо якби випадково її з кимось захопив, а до того ще й із невдячним мені, то злочин міг би скоїтися».

Любов модерна

Гордій Брасюк. Донна Анна

В українській літературі 1920-х років тема любові й стосунків добряче модернізується. Якщо Винниченко крутив темами пробного шлюбу та іншими стосунковими неподобствами (як на смак свого часу), то тут вже настає справжній перелом. З’являються аборти, аліменти, жінки, які самі себе забезпечують і зокрема завдяки цьому нормально переносять любовні драми (згадайте героїню «Невеличкої драми» Підмогильного). Світ змінюється, а разом із ним — і стара любовна парадигма.

 

Роман «Донна Анна» показує, як може змінитись старий буржуазний шлюб у нові часи. Початкова стосункова модель у цій книзі традиційна: Ганна та Нік пошлюблені, в них росте дочка Таля, чоловік багато й активно працює, а жінка сидить вдома. Але цей ідеальний шлюб закінчується буквально на першій сторінці, коли Ганна дізнається, що в чоловіка є коханка. Далі починається ще та «санта барбара», що виростає з невпевненості героїв у собі і набивання ґуль об гострі кути обмеженого уявлення про те, якими мають бути стосунки. 

 

Через брак чоловікової уваги та ще й раптовий від’їзд до Криму Ганна знаходить розраду в особі композитора Володимира. До шлюбу Ганна й сама вчилась у консерваторії, і час у музичному середовищі підштовхує її поновити навчання — вона заходить в зону особистісного росту. 

Закономірно, що новий чоловік не може вдовольнити всі потреби Ганни (жодна людина не може). Коли Володимир починає проводити багато часу в театрі, жінка навідується до Ніка в пошуках уваги й товариства. Ганна намагається пояснити собі, що вони дружать, хоча коли Нік нахиляється до неї надто близько, Ганна відчуває до нього фізичний потяг, який все ще придушує в собі.

Тут буде чимало цікавих сцен з життя поліаморів-початківців, зокрема та, де Ганна організовує вечірку одному своєму чоловіку, на яку запрошений інший. Нормальне спілкування двох чоловіків однієї жінки збиває товариство з пантелику. Поліаморія не подається тут панацеєю від усіх проблем. Вона не є запобіжником від складнощів і ревнощів, навпаки. Цей роман показує: поліаморні стосунки вимотують, особливо коли ти брешеш двом своїм жінкам заради ефемерного «їхнього ж блага» і у відповідь наштовхуєшся на їхні недомовки. Поліаморія вимагає щирості. Найкращі моменти в Ніка й Ганни виникають тоді, коли вони чесно розповідають одне одному про свої стосунки з іншими. 

Чи була поліаморія в гаремі?

Осип Назарук. Роксолана

Історія Роксолани, як і інші літературні твори про українських дівчат у турецькому полоні, тягнуть за собою тему полігамії. Проте, як не дивно, «Роксолана» підкуповує саме своєю романтичною історією моногамної любові на все життя.

 

«Роксолана» — сюжет не про любов, а про змагання. Це такі собі «Голодні ігри» серед жінок гарему, які шукають собі союзниць, плетуть інтриги й готові на все задля симпатії султана. Роксолана за сюжетом знаходить способи вирізнитись із натовпу й зацікавити, зачарувати, запропонувати щось нове. 

І хоч дія відбувається в гаремі, це історія не поліаморії, а навпаки, заманювання людини полігамної культури в тенета моногамії. Це історія уникання культурної асиміляції, ба навіть привнесення дещиці християнства в мусульманський світ — Роксолана Назарука переконує султана звозити її на Афон, хоч жінкам туди ходити не вільно.

У нашій культурі превалює уявлення, що справжня любов — це почуття до однієї людини на все життя, і художня література неабияк докладається до підтримки цього ідеалу. Проте страждати через хлопця/дівчину, які тебе не люблять, — не красивий романтичний сюжет, а не дуже здорова поведінка. Вірити в ідеальне кохання, що задовольнить всі твої потреби — провальна стратегія. І не обов’язково битись головою об вузькі рамки моногамії, обираючи між кількома привабливими людьми. Зрештою, багато персонажів нашої класики не були моногамами. Особливо це стосується чоловіків, які мали змогу без особливого суспільного осуду ходити до повій і заводити коханок. Чи означає це, що вони не мали почуттів до своєї основної партнерки? Аж ніяк. Поліаморна оптика — цікавий спосіб побачити знайомі літературні сюжети по-новому й переосмислити все те, що ми знаємо про кохання. 

 

Оригінал статті на Suspilne: Чорти, любаски і гареми: хто в українській класиці був поліамором?

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У Вінниці відкрилася виставка народної ікони «Великодні обереги Поділля»

У Вінницькому обласному художньому музеї відкрилася виставка народної ікони «Великодні обереги Поділля».

Про це музей повідомляє у фейсбуку, передає Укрінформ.

«Напередодні світлого Христова Воскр

Закон про мову зобов’яже місцеві друковані медіа виходити українською

З 16 липня для місцевих друкованих медіа набуває чинності 25 стаття закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», яка зобов’язує медіа мати версії держ

Лондонський книжковий ярмарок очолюватиме новий директор

Новим директором Лондонського книжкового ярмарку стане Адам Ріджвей. Про це Читомо повідомила заступниця виконавчого директора PR-компанії Midas Амелія Найт.
Раніше ярмарок очолював Гар

Українська фотокореспондентка стала переможницею World Press Photo

Всесвітньо відомий фотоконкурс World Press Photo оголосив світових лауреатів престижного конкурсу у 2024 році.

Як передає Укрінформ, список переможців опублікований на офіційному сайті конкурсу.

Оце кіно! Або як розповісти підліткам про кінематограф?

Ольга Бірзул. Твоя книга про кіно. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2024. — 164 с. / 14+
 
Не кожен, хто вважає себе кіноманом, здатен відрізнити фільми нової французької хвилі від ар

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"