Чому винайдення книгодрукування це наукова революція

Чому винайдення книгодрукування це наукова революція

Наукова революція : дуже коротке введення / Лоуренс М. Прінсіпі ; пер. з англ. та заг. редакція В.О. Тадеєва. — Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2020. — 208 с.

 

Лоуренс М. Прінсіпі дуже стисло і водночас із широким охопленням простору й часу описує один з найдивовижніших періодів в історії людства, коли на чолі усіх цивілізаційних процесів постала наука. Він простежує глибоке коріння цієї «Наукової революції» в античності й середньовіччі, а також її далекосяжні впливи на сьогодення. Автор з пошаною відзначає внесок багатьох мислителів, які в різні часи і в різних країнах відчайдушно розмірковували над загадками буття, а також меценатів, які їх підтримували й заохочували. Книжка адресується усім, хто цікавиться історією науки та культури, хто має потребу або бажання оперативно ознайомитися з фактажем, пов’язаним з генезисом сучасної науки.

Оригінальне видання підготовлене видавництвом Кембриджського університету і вже перекладене арабською, китайською, японською, корейською, шведською та іспанською мовами. А ми читаємо уривок з українського видання, у якому дізнаємося, чому винайдення нашого улюбленого книгодрукування це революція, співставна з появою гуманізму.

Нові й старі світи

Розуміння Наукової революції вимагає перш за  все усвідомлення того, що її основи були закладені  у Середньовіччі та Ренесансі. Зокрема, істотні зміни  у європейському суспільстві та небачені розширення європейських горизонтів, як у буквальному, так  і фігуральному розумінні, принесло XV століття. Тоді  відбулися чотири ключові події, які для людей наступних XVI–XVII століть кардинально змінили світ:  підйом гуманізму, винахід книгодрукування, відкриття Нового Світу та реформи християнства. Хоча це  й не були суто наукові досягнення, проте для мислителів такі зміни повністю переформатували світ. 

Гуманізм

Італійський Ренесанс, який досяг свого розвою через одне-два покоління після піку чуми, заґрунтував  перший шар для Наукової революції: піднесення гуманізму. Гуманізм, як виявляється, важко лаконічно  й строго означити. Краще говорити про гуманізми —  як про сукупність пов’язаних між собою інтелектуальних, літературних, суспільно-політичних, мистецьких  та наукових течій. Серед найбільш поширених переконань гуманістів була віра в те, що вони живуть у новій епосі модернізації та обнови і що ця нова епоха має оцінюватися відносно досягнень античності. Вони  шукали такого renovatio artium et litterarum (лат.  оновлення мистецтв і письменства), яке, зокрема,  здійснювалося б завдяки вивченню та наслідуванню  стародавніх греків і римлян. Відповідно, історики-гуманісти італійського Відродження, — такі, як флорентійці Леонардо Бруні (бл. 1370–1444) та Флавіо Біондо  (1392–1463), — запропонували відому тепер усім трі адну періодизацію історії (з наслідками якої ми все  ще маємо боротися, аби остаточно від неї звільнити ся).

Згідно з цією періодизацією, античність Греції  і Риму становить першу епоху, тим часом як третьою  є епоха оновлення, яка починається, звісно ж, із самих творців Відродження. У западині між цими двома височинами, з погляду гуманістів, залягає «середній» період пригніченості й застою, який тому й називається  «Середніми» віками. І справді, мабуть, найстійкішим  винаходом епохи Відродження була саме концепція  Середньовіччя, наслідком якої стало те, що ми навіть  не маємо іншої назви для періоду з 500 по 1300 роки,  позбавленої тієї зневаги, яку італійські гуманісти виражали до нього. З огляду на свіжу пам’ять про роки  голоду й чуми як найближче історичне тло, відновлення благополуччя в Італії близько 1400 року, мабуть,  справді здавалося світанком «нової епохи». 

 

Уважається, що наслідування є найщирішою формою визнання, і гуманісти виражали своє захоплення  античністю, імітуючи римські стилі. Спроби повернутися до античності робилися й раніше, особливо за 600  років до того, під час Каролінґського Відродження.  Величність Риму кидає дуже довгу тінь у людській  пам’яті. Гуманістична жага дізнатися більше про цю  минулу епоху виразилася у пошуках давно втрачених  класичних текстів. Один із ранніх гуманістів, Поджо  Браччоліні (1380–1459), скориставшись перервами  під час роботи реформаторського Вселенського собору в Констанці (1414–1418), у якому брав участь як апостольський секретар, копався у ближніх монастирських бібліотеках, шукаючи пам’яток класичної літератури.

 

Тут він знайшов твір Квінтіліана з риторики  та невідомі раніше промови Цицерона. Але ще більшого значення для історії науки мала знайдена ним  поема Лукреція «Про природу речей» — твір, що представляв античні уявлення про атомізм, а також праці  Манілія з астрономії, Вітрувія з архітектури та інженерії і Фронтіна з гідравліки та будівництва акведуків. Ці  праці скопіювали і століттями зберігали середньовічні  ченці; вони пролежали, можливо, в єдиних уцілілих  копіях у їхніх монастирських бібліотеках для прийдешніх поколінь. 

 

Відновлення гуманістами римської ученості поєднувалося з відродженням вивчення грецької мови. Поштовхом для відродження класичної грецької мови, яка майже зовсім не вивчалася на Латинському Заході упродовж тисячоліття, стало прибуття грецьких дипломатів та церковників з посольством до Італії близько 1400 року.

 

Їхня місія полягала у допомозі проти грецької загрози та у возз’єднанні Східної та Західної  Церков, поділених схизмою 1054 р. Одним із перших  прибув Мануїл Хризолорас (бл. 1355–1415), спочатку  як дипломат, але потім залишився вчителем грецької  мови, і багато видатних гуманістів були його учнями.

 

Розпалювалася жага до грецьких текстів, італійці  здійснювали подорожі до Константинополя, полюю чи за манускриптами. Ґуаріно да Верона (1374–1460)  повернувся з повними корзинами рукописів, включаючи й «Географію» Страбона, яку потім переклав.  Переказують, що під час транспортування одна корзина з рукописами загубилася, і з того горя Ґуаріно посивів. Грецька делегація до муніципалітету Флоренції у 1430-х роках включала двох відомих грецьких учених. Одним із них був Василіос Бессаріон (1403–1472),  пізніше — кардинал, який подарував Венеції свою  колекцію із майже тисячі грецьких манускриптів.  Іншим — самобутній Георгіос Гемістос, відомий також  як Плетон (бл. 1355–1453), який пізніше виступав за  повернення до давньогрецького політеїзму. Плетон  викладав грецьку у Флоренції та представив до уваги Заходу праці Платона й платоніків. Його проповіді призвели до того, що правлячий герцог Козимо І де  Медичі (1389–1464) постановив заснувати у Флоренції  Платонівську академію. Її перший очільник Марсіліо  Фічіно (1433–1499) переклав твори Платона, а також  тексти декількох пізніших платоніків, більшість з яких  були невідомі західноєвропейському читачеві. 

 

Так у XV столітті відбулося відновлення величезної  кількості стародавніх текстів, багато з яких стосувалися природничих наук і техніки, — аналогічно до того,  як це відбулося у ХІІ столітті. Але гуманістів відріз няла не так любов до текстів, як любов до первинних  і точних текстів. Вони нехтували тексти Аристотеля  й Ґалена, що використовувалися в університетах, як зіпсуті, — варваризмами, арабізмами, наростами та помилками. Вони відкидали схоластику, як безплідний,  варварський і примітивний метод. Гуманісти дивилися на університети (особливо північні, менше — на італійські), як на релікти колишніх застійних «Середніх» віків, і докоряли їхнім ученим за письмо спотвореною  латиною, позбавленою елегантності. Тому важливою  особливістю гуманізму було створення нових наукових спільнот за межами університетів. 

Вплив ренесансного гуманізму на історію науки  і техніки був як позитивним, так і негативним. До позитиву належить те, що гуманісти зробили доступними сотні важливих невідомих текстів і вивели на новий  рівень текстологічну критику. Повернення Платона,  особливо завдяки його прийняттю піфагорійської ма тематики, підняло статус математики та забезпечило  альтернативу аристотелізму, прийнятому в університетах. Прагнення рівнятися на здобутки античності  надихнуло на інженерні та будівельні проекти по всій Італії, взірцями для яких служили винаходи давніх інженерів Архімеда, Герона, Вітрувія та Фронтіна.  Негативним було те, що похвала античності часто заходила занадто далеко, відкидаючи все після падіння  Риму як варварство. Саме так Європа почала втрачати повагу до арабських і середньовічних учених та їхніх досягнень, які в природничих науках, математиці  та інженерії мали (нехай у цьому не буде жодних сумнівів) істотні здобутки над стародавнім світом.

Винайдення книгодрукування 

Інтересу гуманістів до текстів добре прислужився  винахід близько 1450 р. набірного друку. Цей винахід, принаймні його успішне втілення, приписується  Йоганну Ґутенбергу (бл. 1398–1468), який спочатку  був ювеліром у Майнці. Ключем до набірного друку  стало створення литого металевого шрифту із прямокутних пластинок, кожна з яких несе на собі одну  випуклу літеру. Із цих пластинок-літер можна викласти всю сторінку тексту, потім її поверхню змастити  чорнилом на олійній основі і послідовно притискати  до паперу. У такий спосіб одночасно друкувалася вся  сторінка (або й одразу декілька сторінок). Після друку  потрібної кількості копій матрицю зі шрифтом можна розбити, а букви легко переставляти для набору наступних сторінок.  До цього винаходу книги копіювалися переписуванням, результатом чого було низька продуктивність  і висока ціна.

 

Ріст університетів та поширення грамотності в епоху пізнього Середньовіччя створили такий попит на книги, який випереджав пропозицію, а це  чинило тиск на виробництво книг швидшими темпами й призвело до створення книжкових підприємств  за межами традиційних монастирських та університетських майстерень з переписування (так званих  скрипторіїв). Таке збільшення виробництва мало своїм наслідком збільшення кількості копіювальних помилок, що дуже бентежило гуманістів. Друк дав змогу  не тільки пришвидшити виробництво книг, а й зробити його більш захищеним від помилок, хоча обсяг  робіт, пов’язаних із виготовленням паперу, набором  і друком, спричиняв те, що книги залишалися дорогими. (Наприклад, Біблія Ґутенберга, надрукована  у 1455 році, коштувала 30 флоринів — більше, ніж річна платня кваліфікованого робітника.) 

 

Перехід до друку не був раптовим. Поряд із книгами продовжували побутувати рукописи, хоча використання їх дедалі більше обмежувалося незначним обігом приватних, рідкісних або привілейованих матеріалів.

 

Друковані шрифти часто імітували письмо манускриптів, наприклад, такими були готичні  шрифти у Північній Європі, але центром поліграфічної індустрії стала Італія, зокрема Венеція. Італійські  друкарі, такі як Теобальдо Мануччі (1449–1515), більш  відомий за своїм латинізованим, у стилі епохи, ім’ям  Альд Мануцій, перейшли на чистіші й чіткіші форми  літер, розроблені італійськими гуманістами (літер,  які, на їхню думку, імітували письмо римлян), тим самим створюючи шрифти, які не тільки замінили старіші, а й сформували основу для більшості шрифтів, що  використовуються сьогодні; як наслідок, наш елегант ний похилий шрифт досі називають «Italic».

По всій Європі стрімко розвивалися друкарні. До  1500 року їх діяло уже близько тисячі, і в них було  надруковано від тридцяти до сорока тисяч назв книг  із загальним накладом близько десяти мільйонів примірників. Цей потік друкованих матеріалів упродовж  XVI–XVII століть тільки збільшувався. Книги стабільно ставали дешевшими (щоправда, часто втрачаючи  в якості), а тому й доступнішими для менш заможних покупців. Друк пришвидшив комунікації — через  афіші, інформаційні листівки, проспекти, періодику  та багато інших паперових одноденок. Хоча більшість  із цих одноденок гинула невдовзі після публікації (так само, як гинуть сучасні газети тижневої давності),  в ранньосучасний період вони були дуже поширеними. Отже, набірний друк створив небачений раніше новий світ друкованого слова (і грамотності). 

 

Однією з особливостей тисненого друку, на яку часто не звертають належної уваги, було те, що він здатен  відтворювати картини та рисунки. Для рукописної традиції ілюстрації були великою проблемою, оскільки здатність точно відтворювати малюнки залежала  від графічної вправності переписувача, а часто й від  його розуміння тексту. Отже, кожна копія призводила до погіршення анатомічних рисунків, ботанічних та зоологічних ілюстрацій, карт, навігаційних схем  та математичних або технічних креслень. Деякі переписувачі просто пропускали важку графіку. Тиснений друк давав змогу автору контролювати виготовлення  основної гравюри на дереві або металі, з якої потім  можна було легко й надійно виготовляти однакові копії. За таких умов автори з більшою охотою і вправністю могли включати у свої тексти зображення, вперше використовуючи можливості наукового ілюстрування.

Купити книжку.

Оригінал статті на Suspilne: Чому винайдення книгодрукування це наукова революція

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Що потрібно знати про програму візитів іноземних видавців на Книжковий Арсенал

«Book Arsenal Fellowship Program 2024» — новий проєкт міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал», в межах якого фестиваль відвідають іноземні видавці та літературні агенти, зацікавлені

Побачив світ роман Ольги Полевіної «Тополя за вікном»

Днями у видавництві «ІМЕКС-ЛТД» (Кропивницький)  вийшов роман Ольги Полевіної «Тополя за вікном», який чекав видання 11 років. Майже стільки ж чекав і перший відгук на нього – коректора обласного літера

У Вільнюсі вперше відбувся міжнародний літературний конгрес

У Вільнюсі вперше відбувся міжнародний літературний конгрес для професіоналів літератури. Про це повідомили на сайті Вільнюса-міста літератури ЮНЕСКО.
Мета конгресу — представити літера

Українські бібліотеки списали понад 26 млн книжок

У 2022 році з бібліотек України списали 12 мільйонів 971 тисячу книжок, у 2023 — 13 мільйонів 165 тисяч. Про це Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого повідомила у відпов

Які письменники увійшли до списку «людей десятиліття» від NV

Медіа NV уклало перелік зі 100 українців, що з 2014-го визначають життя в країні та ведуть її вперед. Про це повідомили на сайті видання.
Перелік уклали за допомогою авторитетних експер

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"