Читання з гумором: 11 найсмішніших текстів української літератури 

Читання з гумором: 11 найсмішніших текстів української літератури 

Ви будете сміятися, але класичні літературні твори майже не мають шансів заставити вас реготати. Справа в зміні наших уявлень про смішне: що видавалося таким ще 50 років тому, тепер викликатиме хіба легку посмішку. Чому так? Бо змінюється час, в якому живемо: давніші приводи для сміху зникають, а натомість з’являються нові. Чи хтось колись думав тішитися з приводу пірнання на дно великих металевих кораблів?

Тексти, які здатні викликати в нас щирий радісний сміх чи й відчайдушний регіт, знаходяться значно ближче до нас. Інша справа, що опираються вони на значну традицію, про яку теж не треба забувати. Цілком згоден з влучним спостереженням: таке враження, що вкрай багатьох наших письменників упродовж останніх двох століть «покусав Котляревський».

Отже. В часі війни сміх здатен бути зброєю, що опоганює ворогів, і терапією, що кріпить дух наших воїнів та донатерського тилу. Найпомітніших текстів тут поки два, хоч не сумніваюся – їх скоро стане більше.

 

«Укри» Богдана Жолдака (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2015) є збіркою дотепних новелок, в яких українські вояки роздають деенератам та іншій наволочі. Хоча, чому лише вояки – наприклад, там є чудова новелка про маленького хлопчика, що з рогатки збиває вертоліт сєпарів або про клуб авіамоделістів, які влаштовують ліквідацію диктатора. Смійтеся на здоров’я! Жолдак і раніше багато смішного писав: у мережі можна відшукати збірки його новелок «Гальманах» і «Топінамбур, сину».

 

«Герої, херої та не дуже» (Білка, 2023) Віталія Запеки– перша спроба написати українського Швейка в сучасних реаліях. Кому ж, як не добровольцю, бійцю батальйону «Полтава» з позивним Спілберг це зробити? Як і в інших своїх книгах – «Цуцик», «Ба-бах на всю голову» – Запека в суворі реалії війни вплітає трагікомічні епізоди чи й просто смішні, майже стендапівські репризи. Ми ще багато від нього читатимемо.

 

Взагалі ж, нова потужна хвиля гумору в нашій літературі підійнялася від початку 90-х, коли впала комуністична система, а разом із нею – заборона сміятися з влади та лицемірно-збоченої моралі, яку вона насаджувала. Напередодні тої епохальної зміни та після краху СРСР з’явилася ціла низка творів, які можна йменувати шедеврами українського сміху. Назву принаймні сім найкращих.

 

«Пісні Бітлз» (Альтернатива, 1991) Володимира Діброви – це цикл оповідань, що побув окремою книжкою, а потім увійшов у його добірку «Вибгане». Пізньорадянські реалії піддано там нещадному сатиричному висміюванню. Врешті, як і в інших його текстах – романах «Пентамерон», «Бурдик», п’єсах «Короткий курс» та «Двадцять такий-то з’їзд нашої партії». Це як екскурсія в комуністичний заповідник з його брудом та смородом – тільки й рятунку, що іронія та ще з дрібками істеричного реготу.

 

 

«Рекреації» Юрія Андруховича (Лілея-НВ, 2005)одним рухом проламали всю десятиліттями накопичувану серйо-озність української літератури зразка Гончара-Стельмаха й довели багатьом, що сучуркліт можна й варто читати. Там роздано всім: комуністам, кагебістам, просвітянам, діаспорянам, молодим поетам і визнаним класикам. На тій самій хвилі й інші романи письменника: «Московіада», «Перверзія», «Дванадцять обручів» і найближчий до нас у часі роман у новелках «Коханці юстиції». 

 

Проте справжнім гробокопачем – та що там – цілим похоронним бюро для радянських літератури й способу життя став Лесь Подерв’янський. Можна називати багато його творів, що спершу активно поширювалися в аудіозаписах, а вже потім увійшли до книжок: тут і «Данко», і «Павлік Морозов», і «Місце встрєчі ізмєніть ніззя, блядь!». Найпопулярнішим, бо філософськи наймасштабнішим був «Гамлєт, або Феномен датського кацапізма». Подерв’янський репрезентує найбільш радикально-нецензурний бурлеск сучукрліту, від якого в найбільш чутливих натур досі стає серце. Витриваліші до знемоги регочуть.

 

Вельми талановитим сміхотуном ще від того часу був і залишається Юрій Винничук – взагалі вся його проза пронизана бурлеском і гумором. А починав він цей трек свого письма як Юзьо Обсерватор – автор колонок, що обс…ервували українську політику періоду Кравчука-Кучми. Досі сперечаються, котрий із його пізніших романів найсильніший та найсмішніший – «Мальва Ланда» (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2023) про пригоди науковця Бумблякевича на львівській сміттярці чи «Танго смерті», (Фоліо, 2017) де гумор сусідить із трагічними сторінками української історії.

 

Сергій Жадан в глибокі дев’яності став відомим завдяки пародійним баладам на кшталт «Поруйнування Єрусалиму» чи «Переваги окупаційного режиму», в яких теж висміював пострадянські уявлення поспільства. Звісно, поруч він писав серйозну поезію, як і тепер пише її, водночас із хуліганськими текстами для «Жадана і Собак». Але тут варто згадати, найперше, його сповнений іронії та сарказму роман «Депеш Мод» (Видавець Померанцев Святослав, 2023), що жбурляється шматками непричесаної дійсності часів юнацтва автора. 

 

Навпаки, «Шахмати для дибілів» (Факт, 2008) Михайла Бриниха, є, фактично, інтелігентським романом, проте що написаний він диким суржиком, то стає не просто самовчителем із мудрої гри, а суперпародією на ранньонезалежну дійсність та – окремо – претензійний інтелектуалізм тогочасного письменства. Пізніше Бриних також видасть книжечки есеїв «Шидеври вкраїнської літератури» та «Шидеври світової літератури» (у 2-х томах). Але тут сміятимуться лише ті, хто вже здолав Шекспіра, Гете, Фолкнера та Нечуя з Винниченком.

 

Нарешті, ще один сміхотворець, що стартував того часу – Олександр Ірванець – ще від свого «Любіть Оклахому» турбував маси епатажністю своєї поезії, драми та прози. Але найкращим його твором є ближчий до нас у часі роман у жанрі комічної альтернативної історії «Харків. 1938» (Laurus, 2017). Це про те, якою б могла стати Україна, якби перемогла у 20-ті минулого сторіччя, не було б Голодомору та смерті Хвильового в 1933-му. Шалено веселою була б тоді Україна – почитайте.

 

 

Якщо ж відступити в дальший радянський час, коли загалом було не до сміху, то бачимо (й це показово), що твори з гумором активно пишуть у наші двадцяті, а потім вони потроху починають повертатися аж від кінця 60-х, коли тимчасове потепління та трохи свободи. Всіх перераховувати не буду – на те є дисертація – скажу про два найяскравіші.

 

От варто пам’ятати, що Микола Хвильовий це не лише автор трагічних повістей та ліричних новелок, від густоти емоцій у яких перехоплює подих, він також мав цілком непоганий талант сатирика, що проступає потроху крізь багато текстів його короткої прози. Але найкраще бачимо це в повісті «Іван Іванович» (Мультимедійне видавництво Стрельбицького, 2015), в якій висміяно «аристократичні» претензії комуністичних партійців. Та це просто чарівно в’їдливий текст.

 

А вже з сімдесятих варто згадати Василя Земляка з його «Лебединою зграєю» (Віхола, 2023): в романі вкрай іронічно зображені спроби «комунарів» господарювати на селі. Й хоча текст має виразний присмак абсурду (адже абсурдом була пронизана вся радянська дійсність), його персонажі зображені з різними ступенями комізму: від доброго гумору до єхидного сарказму.

 

А що ж це я не згадав про суперпопулярного у 20-ті Остапа Вишню, про діаспорних гумористів Миколу Понеділка, Івана Евентуального та Зою Когут, про популярного від 60-х Павла Глазового? Врешті, де ще раніші Квітка-Основ’яненко з його «Конотопською відьмою» та Степан Руданський з сотнею-другою анекдотичних «Співомовок»? От, це те, про що йшлося на початку: їхні тексти були феноменально комічними в їхньому часі, але тепер зовсім не конче розсмішать. Хоча… якщо у вас широкий діапазон почуття гумору…

 

Ну й завжди треба пам’ятати про Котляревського. Писав про нього окремо, що він не лише сміявся, але маскував тим сміхом важливі для нас і крамольні для імперії речі. Зі сміхом увіткнув ножаку своєї поеми в тіло імперської літератури – а там і не зрозуміли, що відбувається. Натомість веселі козаки Котляревського розплодилися й потроху почали виточувати кров із того паплюжного організму. «Енеїда» була не просто початком нового витка української літератури, але й провісницею майбутнього краху імперії. Проте… це таки, найперше, гумористична поема й гумор там у всіх його відтінках. Заведіть собі звичку почитувати Котляревського – уривками, хоча б у день сміху. Адже сміх дав нам не зневіритися й вижити впродовж незатишних попередніх століть. І тепер, навіть переживаючи глибокі горе та біль, ми хочемо пам’ятати полеглих героїв і безневинно загиблих усміхненими – в моментах найбільшої радості їхнього життя. Вони були, вони сміялися. І ми також ще посміємося, за себе й за них, – ще й як посміємося!

 

Оригінал статті на Suspilne: Читання з гумором: 11 найсмішніших текстів української літератури 

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Закон про мову зобов’яже місцеві друковані медіа виходити українською

З 16 липня для місцевих друкованих медіа набуває чинності 25 стаття закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», яка зобов’язує медіа мати версії держ

Лондонський книжковий ярмарок очолюватиме новий директор

Новим директором Лондонського книжкового ярмарку стане Адам Ріджвей. Про це Читомо повідомила заступниця виконавчого директора PR-компанії Midas Амелія Найт.
Раніше ярмарок очолював Гар

Оце кіно! Або як розповісти підліткам про кінематограф?

Ольга Бірзул. Твоя книга про кіно. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2024. — 164 с. / 14+
 
Не кожен, хто вважає себе кіноманом, здатен відрізнити фільми нової французької хвилі від ар

Проєкт Читомо і PEN «Слова і кулі» вийде друком у форматі книжки

В Україні виходить друком збірка інтерв’ю з українськими письменниками та журналістами, які стали військовими та волонтерами «Слова і кулі».
До видання увійдуть розмови з людьми, які «р

Створили петицію щодо усунення Булґакова з публічного простору

Громадські активісти закликали підтримати петицію щодо усунення Міхаїла Булґакова з публічного простору Києва. Про це йдеться у петиції на сайті Київської міської ради.
Автор петиції —

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"