Чеська поезія: без антології. Карел Шіктанц

Чеська поезія: без антології. Карел Шіктанц

Карела Шіктанца (1928–2021) важко розмістити однозначно на хронологічній осі змін чеської поезії ХХ століття. Він народився у 1928 році, а перші поетичні збірки виходили вже у 1950-х, остання побачила світ у 2018 році. Його тексти представлені в «Антології чеської поезії», що вийшла українською в 1964 році, і водночас його було номіновано на чеську премію Magnesia Litera за найкращу поетичну книгу у 2011 році. Мабуть, можна сказати, що він є одним із символів чеської літератури другої половини ХХ століття.

Карел Шкітанц. Фото з сайту www.diglogs.com

Виразним був початок творчості Карела Шіктанца – він належить до покоління, що гуртувалося навколо часопису «Květen» (виходив у 1955–1959 роках). Представниками цієї групи вважають також Їржі Шотолу (автор передмови до згаданої «Антології» українською), Мірослава Голуба, Мірослава Флоріана, з прозаїків – Івана Кліму, Людвіка Вацуліка чи Ладіслава Кліму, близькою була й поетична творчість Мілана Кундери. Ці автори наближалися за своєю поетикою до італійського неореалізму в кіно та прагнули відтворювати правду «звичайного дня», «простого, буденного життя». У дечому вони були близькими поетиці Скацела (але в більш «міському» варіанті) та довоєнного авангарду (зокрема в більшій формальній свободі). Впливав на їхню творчість і досвід Другої світової війни, загострюючи екзистенційну проблематику віршів. Для Шіктанца особливо болючим стало проживання спалення нацистами села Лідіце в його рідних краях як помсти за атентат на Райнхарда Гайдріха. Уже в ранній творчості виявляється і потяг Шіктанца до епічності у поезії: його тексти часто є мініісторіями, мінірозповідями, мінісповідями.

Страх (зб. «Спрага», 1959)

Бувають такі дні,
вони ніби дзеркальні кімнати.
Я бачу в них із десяток людей,
і в усіх моє обличчя,
мої усмішки, гримаси, зморшки,
і всіх, мабуть, звуть, як мене,
вони ходять тими ж вулицями –
і дивляться одне на одного як чужі,
ніби бачаться вперше.

Між ними є щось життєво важливе.

Вони сперечаються через колір дня і про майбутнє світу
бережуть у кишенях квитки на моря
і неоплачені рахунки,
а на стіну навпроти вікон вішають
пожовклі дипломи та фотографії з юності.
Бувають перехрестя, бувають лебедині озера,
про які вони мовчать.
І застібають навіть останній ґудзик сорочки,
щоб хтось інший не побачив
кривавий шрам чи мамин медальйон.

Трошки герої,
трохи дурні.
Я їх усіх знаю –
знаю, про що вони говоритимуть,
і якщо б вони раптом завітали до мене,
знаю, як їх розсадити.
Лише одного –
я боюся.
Він приходить і мовчить. Дивиться і мовчить.
Нічого не хоче. Нічого не просить.
Не знаю, чи він колись плакав,
не знаю, чи сміявся.
Сто разів уже я хотів його образити,
сто разів вдаряв – а він лише дивиться
на світло за вікнами, на людей, на сонце,
і сьорбає з горнятка
вже давно випитий чай.

Його я боюся.
Він сидить
і я не можу переступити через його натягнуті ноги,
не можу відвернутися від його нерухомих очей,
не можу не чути його регулярного дихання.
Хлопче, помилуй,
скажи, чого ти хочеш,
я дам тобі все…
Він не чує.
Лише байдуже дивиться
на світло за вікном, на трави, на дощ,
день, ніч і ніч, і день,
а коли врешті встає,
лишає на столі ручку чи табакерку,
щоб я, мабуть, не сподівався,
що він не повернеться.

Я боюся.
Я ще ніколи нікого не вбивав
і боюся, що десь внизу над серцем
у мене тремтітимуть пальці.

Схожий спосіб письма зберігається в Шіктанца й після завершення доби «Квєтна», зокрема у 1960-х роках, можливо, трохи більше зміщуючи фокус на інших людей та вигадані, але досить детально описані події. Як ось у вірші «Передноворічна ніч» зі збірки «Покійниця смерть» (1963). Ліричний герой у ньому намагається попередити про загрозу потопу в Празі, та його ніхто не слухає, бо саме святкують:

…Віття шипшини
шкіра мурашина
нічка трясеться
фонтан плюється
Сніговики
пивна піна
Біжить людина
Нерівна спина
Зимовичок і руда
Грива Щось кричить
Фонтан сичить
Наче просить
Місто радіє…

Катастрофа однак неминуча, і ритмічні короткі рядки вірша підкреслюють її масштаб:
… Десять людей
Ледве дише
Камінь лізе Глина лиже
чекай чекай вода тиха
чекай чекай
на людьця
Натовп
суне в мокрій глині
Тягне
Скрині
Котить столи
Ріка давить
Людям груди
Вода студить
Вода колить…

Катастрофа не минула й самого Шіктанца – після окупації Чехословаччини в 1968 році він став небажаним працівником і письменником. Тому фактично впродовж усіх 1970-1980-х років був змушеним працювати на далеко не творчих роботах, а його збірки виходятили в самвидаві та за кордоном. Пізніше, у 1990-х та 2000-х вони їх було перевидано в Чехії, а першою збіркою, що повернула його до офіційного життя, став «Острів Штваніце» (1990) – назва походить від місця у Празі, де Шіктанц працював наглядачем тенісних кортів. Ця збірка виразно посуває автора у світ емоцій, звуків, відчуттів, мабуть, тому, що і світ навколо нього драматично змінюється, змушуючи тривожитися й водночас радіти:

Це лежить на пів стола Пломінь шкереберть
А як його знайдуть

Обачна
О бач, на!
Мамо!


Десь тут
Десь тут у цьому нерестовищі кліщиць
Якби знали Каструлька на суп
– а дзвенить наче святий кришталь!

Цитований вірш «Десь тут» дав назву й розлогій монографії про творчість Шіктанца, яка насправді важко вміщується у формат короткої статті, яку видав Петр Грушка у 2010 році. У передмові до видання він підкреслює, що творчість цього поета – це заразом «якась мала чеська історія» та «сильна людська оповідь». І, напевне, таке поєднання якнайкраще описує широту та різноманіття поетики Карела Шіктанца.

Уся поезія в перекладах Ірини Забіяки.

Матеріал виходить у серії «Чеська поезія: без антології» за підтримки Міністерства культури Чеської Республіки та Чеського центру в Києві.

Оригінал статті на ЛітАкцент: Чеська поезія: без антології. Карел Шіктанц

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Побачив світ роман Ольги Полевіної «Тополя за вікном»

Днями у видавництві «ІМЕКС-ЛТД» (Кропивницький)  вийшов роман Ольги Полевіної «Тополя за вікном», який чекав видання 11 років. Майже стільки ж чекав і перший відгук на нього – коректора обласного літера

Українські бібліотеки списали понад 26 млн книжок

У 2022 році з бібліотек України списали 12 мільйонів 971 тисячу книжок, у 2023 — 13 мільйонів 165 тисяч. Про це Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого повідомила у відпов

Які письменники увійшли до списку «людей десятиліття» від NV

Медіа NV уклало перелік зі 100 українців, що з 2014-го визначають життя в країні та ведуть її вперед. Про це повідомили на сайті видання.
Перелік уклали за допомогою авторитетних експер

Українців закликають бойкотувати роздачу пропагандистських газет в окупації

На тимчасово окупованих територіях самопроголошена російська «влада» посилює поширення дезінформації серед місцевого населення. Про це повідомляє Центр національного спротиву.
За інформ

Пригоди із Зеленим Вовком: нова книжка для дітей Анастасії Шульги

Компанія уявних друзів в українському дитліті поповнюється новими персонажами, що не може не тішити. Адже уявний друг — це на 100% ідеальний компаньйон для будь-яких пригод, веселощів і

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"