Це тиха ніч, мій астронавте: книжка про війну й віру в перемогу добра
2022-07-21 07:00:00 Валентина Вздульська

Оксана Лущевська, Це тиха ніч, мій астронавте – Книголав, 2022 – 40 с.

Навіть найдовша ніч закінчується, а ранок – направду всесильний. У це всім своїм серцем вірить семирічна дівчинка Ія, головна героїня нової дитячої книжки про війну від письменниці Оксани Лущевської та ілюстраторки Катерини Степаніщевої. Невеличка повість для старшого дошкільного та молодшого шкільного віку невдовзі вийде друком у видавництві #Книголав.

Ія описує досвід своєї родини під час перших десяти днів війни, який перегукується з досвідом мільйонів українців: сирени, звуки бомбардувань, ночівлі в бомбосховищах чи коридорах, зрештою – евакуація. Світ довкола обертається на оглушний хаос, і в ньому єдиним прихистком стають не стільки подвійні стіни, скільки створений найближчими людьми рятівний мікрокосм, у якому відчуття безпеки для дитини, передане метафорою тиші, конструюється постійними маленькими зусиллями.

Обійматися, жартувати, грати в ігри, дбати про собачку Піфу, малювати татові жартівливі послання, співати і їсти кашу, тримати контакт із друзями, милуватися зірками й папужками – не менш важливо, ніж чітко дотримуватися правил, які рятують життя. Бо ці всі дії теж рятують — не тільки психіку, але й внутрішнє відчуття світла та віру в те, що зло неодмінно зазнає поразки, а життя переможе смерть.

Відобразити війну допомагає казка

Ія – дитина, якій страшно, проте вона збирається на силі. Не в останню чергу – завдяки вірі у свого вигаданого друга, суперсильного астронавта, який бачить згори все-все, що відбувається на Землі.

«Взимку моя дорога подруга надіслала мені в дарунок набір листівок з архівів NASA. Я розглядала їх, міркуючи, як чудесно розвинулося людство, які великі справи… У відповідь я планувала надіслати закладинки: образи трьох астронавтів. Але не встигла, бо розпочалася війна. І ось ці астронавти й ці листівки лежали на моєму столі… І мені не вірилося, що те саме людство… і ось такий жах», – розповідає Оксана Лущевська.

Образ астронавта виникає з дитячої схильності вірити у вищі сили – від Зубної Феї/Мишки й святого Миколая до Бога з його ангелами, зазначає письменниця. Чи є Бог на небі, Ія точно не знає, але щодо астронавта такі питання безглузді – дитяча фантазія наповнює його буттям і всесильністю.

Описувати катаклізм авторці допомагають патерни традиційної казки – Ія бачить війну як боротьбу добра зі злом. Дівчинці хочеться, щоб її чарівний помічник узяв свій казковий артефакт – метеорит – і кинув його на все зло відразу, а воно «раз – і пух за вітром! І назавжди!».

Катерина Степаніщева підхоплює «казковий» інструментарій письменниці й зображає зло у вигляді дво-, три- чи навіть п’ятиголових змій. Вона свідомо уникає в ілюстраціях реалістичності й нагнітання. Натомість простір книжки щедро наповнюють дбайливі візуальні метафори світла, любові й турботи.

«Я одразу визначилася, що жодного прояву війни не буде. Не хотілося візуалізувати жахи, через які діти, на жаль, вже проходили – вибухи, ракети, втрати, руїни. Дитяча уява настільки сильна й вразлива, що достатньо лише маленьких натяків, щоб усередині розгорнулися трагічні картини. Натомість хотілося закцентувати увагу на тому, що попри всю пітьму поруч завжди були, є й будуть люди, які підтримують, турбуються; що в будь-які часи завжди є місце для любові. І зосереджуватися треба саме на цьому, бо там, де увага – там і сила. Війна обов’язково закінчиться, а світло та любов будуть завжди», – коментує ілюстраторка.

«Занадто про перемогу»

«Коли я написала книжку, то її взяв у роботу один американський видавець, чиї книжки я неймовірно цінувала раніше. Він дуже сильно хотів видати цей текст, називаючи його a text of a high literary quality (текст високої літературної якості). Утім, коли він побачив наші символічні ілюстрації, то рішення змінилося», – розповідає Оксана.

У США, або й ширше – у Західному світі – чимало редакторів дотримуються дискурсу, закладеного ще Елеонорою Рузвельт: war should be over not won (війну треба закінчити, а не виграти в ній), зазначає авторка.

Перемога одного народу над іншим і справді має вигляд племінного анахронізму та історичної нісенітниці в контексті політики мультикультуралізму та космополітизму XXI століття. Однак ці редактори (а ще частіше – європейські та американські політики) не враховують, що подібна філософія апріорі не можлива, якщо одна зі сторін конфлікту досі функціонує за законами родоплемінного ладу, ділячи світ на «своїх» і «ворогів», та сповідує загарбницьку політику, дозволяючи собі щодо «чужих» буквально все.

«Це пошук примирення там, де його не може бути, – резюмує авторка. – Тому я передала книжку літагентці. Вона нині представляє цей рукопис, надіславши його на розгляд до 6-7 американських видавництв. Ми отримуємо гарні відгуки. І надіюся, що книжка знайде видавця, який розділяє дискурс українців».