«Цей безсмертний» Роджера Желязни: повернути втрачений дім

«Цей безсмертний» Роджера Желязни: повернути втрачений дім

Роджер Желязни. Цей безсмертний / пер. з англ. Дениса Дьоміна. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2022. — 160 с.

 

Минуло кілька століть, як Земля пережила Три дні — апокаліптичну ядерну війну, після якої люди покинули зруйновану планету. Спершу вони колонізували Марс і Титан, а потім навчилися подорожувати між зірками й зустріли мудру веґійську расу, яка дозволила оселитися на планетах своєї спілки. Проте дім завжди лишається домом, й один затятий грек вирішує його повернути.

«Цей безсмертний» — роман американського письменника-фантаста Роджера Желязни, який у 1965 році був опублікований двома частинами у Fantasy and Science Fiction, одному з найстаріших жанрових журналів США. У 1966 році роман отримав премію Г’юґо, розділивши перемогу з «Дюною» Френка Герберта, а тепер вперше вийшов в українському перекладі у видавництві «Навчальна книга — Богдан».

Світ після ядерної війни

Після Трьох днів на Землі лишилося близько чотирьох мільйонів мешканців, розселених переважно на островах, адже ті найменше постраждали від ураження. Натомість на материках рівень радіації й досі високий, і це спричиняє найрізноманітніші мутації. Там можна натрапити на створіння, що нагадують магічних істот із давніх міфів, чи побачити посеред лісу людське немовля, народжене з вадами і полишене батьками напризволяще. 

 

Ще зовсім нещодавно такий сюжет міг видатися пережитком «холодної війни». Зокрема, на момент перемоги на президентських виборах Джо Байден планував скоротити роль ядерної зброї в американській політиці. Проте того ж 2021 року з’ясувалося, що Китай агресивно розширює свій ядерний арсенал, а у 2022 Росія розпочала повномасштабну війну проти України і відкрито погрожує завдавати ядерного удару. У відповідь США збираються модернізувати свої застарілі ядерні ракети

 

І хоча результати реального ядерного конфлікту навряд нагадуватимуть голлівудську кінострічку чи фантастичний роман, візії на цю тему стали ще цікавішими, ніж раніше.

Людина складна й людина велична

«Мені подобаються складні персонажі, — розповідав Желязни в інтерв’ю своєму біографу й товаришеві Теодору Круліку. — Мені не до вподоби писати про нехитрих або пересічних людей. Будь-який протагоніст, про якого я пишу, має бути певною мірою складним. Я розумію, що читачі можуть вбачати в ньому щось занадто показне, проте це не є моїм наміром. Мій намір полягає в тому, щоб дослідити психологічні, емоційні та ментальні зміни у людині складній, людині величній»*.

 

Конрада Номікоса величним назвати складно — принаймні, на перший погляд: очі різного кольору, кульгава права нога, щока спотворена пурпурним лишаєм-мутантом, волосся росте на чолі мало не до перенісся. Попри невидатну зовнішність, головний герой «Цього безсмертного» — постать виняткова: трикстер, здатний зламати у двобої кажанячу шию, впасти після цього в Піренейську бухту, вигребти на берег, а потім спокійно поснідати. А ще він вміє приймати складні рішення і брати за них відповідальність — навіть якщо це питання життя і смерті.

 

Конрад — протагоніст першого роману Желязни, опублікованого, коли письменнику було всього 28 років. Попри це, він має чимало з тих рис, які згодом приваблюватимуть читачів у Семі з «Володаря світла», Джеку Тіньовому з однойменного роману чи Корвіні з «Хронік Амбера». Вони мають гострий розум і блискуче почуття гумору, завжди виплутуються з непростих ситуацій і не втомлюються іронізувати, зокрема і з самих себе. (А ще шалено подобаються жінкам і добряче дратують деяких коментаторів на Goodreads та інших майданчиках, бо неможливо бути настільки досконалими!).

Ти — це двоє, і кожен вищий за другого

Згідно з даними Земного бюро, Конраду Номікосу 77 років. Водночас Життєстат говорить, що йому чи то 111, чи й усі 130. Якщо ж у всіх наявних базах віднайти фізичні аналоги з похибкою до однієї тисячної, то виявиться, що він міг би бути ще трьома-п’ятьма іншими людьми, наприклад, Костянтином Коронесом, який народився 234 роки тому. 

 

То хто такий Конрад? Він може бути звичайним комісаром із мистецтва, архівів і пам’яток планети Земля, який через опромінення отримав від природи приємний бонус — аномальне довголіття. Чи бути Паном, давнім богом, що не покинув Землю навіть тоді, коли її покинули люди. Окрім цього є ще надцять логічних і відповідних сюжету пояснень — тут починає працювати властива Желязни багатовимірність.

 

Під час однієї вечері Філ Ґрабер, письменник, поет і давній друг Конрада, запитує у Джорджа Еммета, директора природоохоронного департаменту Землі: «Хіба ж ти не бачиш, як сходяться міт і життя — тут останніми днями життя на планеті?» Він говорить, що спершу людство здійнялося з пітьми, винісши звідти легенди й спогади про казкових створінь. Тепер воно у ту саму темінь спускається — планету населили кентаври, квіти-вампіри й коні з рудиментарними крилами. Джордж усе заперечує: ніякого символізму, історична біологія це спростовує. 

 

«Ти — це двоє, і кожен вищий за другого», — говорить Філ Конраду, і це достеменна правда. Конрад водночас і ядерний мутант, і давньогрецький бог. Це мозаїка, де міф чи призабута всіма історія неочікувано сусідить із реальністю, зокрема футуристичною, — одна з характерних рис текстів Желязни, як-от його романів «Володар світла», «Створіння світла, створіння темряви» й «Око кота».

Домівка — поняття універсальне

Земля причарувала веґійців — вони живуть у гармонії й ніколи раніше не бачили спустошеної цивілізації. Їхні міста чисті й упорядковані, рух там повільний, а звуки — приємні. Саме тому вони приїжджають подивитися на наші руїни й купують путівки на острівні курорти. Так планета помалу перетворюється на величезний музей, а космічні чужинці скуповують нерухомість під туристичні об’єкти.

Це не влаштовує Костянтина Караґйозіса, і він засновує «повернистський рух», — тобто рух за повернення землян із веґійської еміграції й поступове відновлення планети. Аби відвадити веґійців, він гуртує навколо себе однодумців і влаштовує підпільну боротьбу. Чи треба говорити, що очі Караґйозіса різні, як і очі Конрада.

 

Пан, у якого намірилися відібрати рідні поля, став до боротьби: «Це наша країна. […] ніхто в нас її не забрав. […] Спробуйте-но заберіть, хай би хто ви були, і мої клефти підуть партизанити в гори, мовби хтонічні прадавні відмесники. По вас уже й сліду не буде, а грецькі гори стоятимуть і не зміняться. […] Посмійте лиш їх зачепити». Як несподівано сильно цей текст резонує з почуттями українців під час війни. Але ж навіть веґієць Корт Міштіґо говорить: «Домівка — поняття універсальне».

Велика подорож героя — додому

На початку роману Конрад зустрічає світанок зі своєю дружиною Кассандрою. Жовтень, узбережжя грецького острова Кос вологе після нічного дощу. Коханці сидять посеред патіо у грубих чорних светрах, п’ють каву по-турецьки і їдять апельсини. За пів години космічне таксі забере величного грека у незначну, на перший погляд, експедицію. «Відчуваю, що на тебе чекає якась небезпека», — говорить Кассандра і не помиляється (як і її давньогрецька тезка).

 

Є така концепція, що Старші аркани у картах таро — це велике колесо, історія, яку раз за разом проживає герой: від кроку в невідомість на «Блазні» до завершеності «Світу». Це універсальна формула (винайдена задовго до таро, воно є лише її вдалим віддзеркаленням) — із подвигами, трансформацією, непростою дорогою додому і жінкою, що терпляче чекає на свого героя. Як колись Одіссей, Конрад лишає свою кохану, проходить через відпущені долею випробування і врешті-решт повертає собі дім (чи повертається у дім). 

 

«Земля — місце дике й суворе. Жити тут скрутно. Спершу треба прибрати сміття, сектор за сектором, і лише тоді, може, вдасться склепати якусь його протилежність. А отже, треба працювати, багато».

 

Але у Конрада є на це чимало часу. 

 

*З англійської фрагмент інтерв’ю переклав Євген Онуфрієнко.

 

 

Оригінал статті на Suspilne: «Цей безсмертний» Роджера Желязни: повернути втрачений дім

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У селах України працює лише дві книгарні – УІК

Переважна більшість книгарень в Україні зосереджена в обласних центрах та великих містах. Про це йдеться в переліку, укладеному Українським інститутом книги.
Загалом у перелікові станом

Незламні бібліотеки і синергія перемоги: як святкують День бібліотек в умовах війни

30 вересня в Україні традиційно відзначають День бібліотек. Щороку бібліотекарі вигадують нові формати святкувань. 2019 року Українська бібліотечна асоціація разом з Українським інститу

Наталя Талалай. Мій Памук

За даними турецького видавництва «Yapı Kredi Yayınları», де виходять друком твори Орхана  Памука, станом на 2021 рік Памук написав двадцять три книжки і отримав безліч міжнародних літературних премій —

Щодо Спартака Субботи відкрили кримінальне провадження

Шевченківське управління поліції Головного управління Національної поліції в Києві проводить досудове розслідування щодо факту можливих протиправних дій з боку блогера, автора книжки «П

Визначений лавреат Всеукраїнської літературної премії імені Романа Гамади

25 вересня, напередодні 64-ої річниці від дня народження українського письменника, сходознавця і перекладача Романа Гамади у залі Інституту Франкознавства Львівського Національного університету імені

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"