Хто зараз у Львові, приходьте на мою презентацію!

Хто зараз у Львові, приходьте на мою презентацію!

Хто зараз у Львові, приходьте на мою презентацію!

Доброго часу доби!

Презентація відбудеться 17 вересня о 14.00 у Львівській обласній універсальній науковій бібліотеці (проспект імені Тараса Шевченка, 13)

 

Про книгу:

Що чекає на нас у майбутньому? Процвітання чи екологічна катастрофа? Кровопролитні війни й терор чи мирне співіснування і науковий прогрес? Взаєморозуміння чи диктатура? Рай для всіх чи справжнє пекло для кожного?

 

Посилання на подію – https://www.facebook.com/events/2811674619054952

 

 

 

 

І невеличкий фрагмент з книги:

Небо ясніло зірками, і здавалося, що навіть північний вітер відмовився зривати ще зелене листя тополі, вищої за багатоповерхові будинки. Ґрати тиші минала тільки мелодія цвіркуна та сміх дівчини.

З неба падали зорі, залишаючи ледь помітні кольорові сліди – зелені, сині, червоні, жовті… Почалися обіцяні зорепади.

– Катю, ти глузуєш з мене? – почувся зі сходів невдоволений чоловічий голос.

Катерина випурхнула на дах будинку, справді відправивши небові дзвінкий сміх, наче цілунок. Із синього оксамиту зірвалася зірка у відповідь.

– Катрусю, – покликали з-за дверей, які вже встигли зачинитися. – Я зубами до ручки не дотягнуся.

Усміхнена кучерява дівчина допомогла товаришеві видертися на дах, притримавши двері, доки він виносив колу, чіпси й смажену курку.

– Треба було ікла у вампірів позичити, то дотягнувся б, – пирхнула вона. – Я ж казала, що з даху краще видно, ніж із балкону. Чому ти такий недовірливий, Максе?

 

Троє в сіро-синіх костюмах вільного крою, навіть віддалено не подібних до земної моди, стояли перед величезним екраном, а небо дивилося на них тисячами зірок. Із цього боку зірки були колючі, непривітні, яскраві. Блакитно-зелена куля з білими патьоками хмар швидко наближалася до корабля.

– Командире, ми перехоплюємо їхні сигнали, – молодий чоловік за пультом, де танцювали кольори, вимальовуючи іскристі знаки, озирнувся до них.

Юнак був дуже схожий на людину, і за людськими стандартами йому б не дали і двадцяти п’яти. Але розріз очей трохи ширший, ніж у людей, білки майже відсутні, а зіниці помітно пульсують.

– Зв’яжіться з урядом планети. Діємо за звичним алгоритмом, – не обертаючись, наказав командир. – Що повідомляють аналітичні машини?

– На п’яти континентах сотні тисяч поселень, розгалужена система доріг, – доповів інший чоловічий голос. – Один континент під товстим шаром криги. Озоновий шар планети досить пошкоджений, що також свідчить про промисловий розвиток.

Планета на екрані займала вже третину неба.

– У них нема єдиного уряду, – спокійно доповідав перший голос. – Ми перехоплюємо сотні хвиль. Ритмічні малюнки мов і діалектів часто дуже відрізняються.

– Вивести один із сигналів на екран.

Бридка отруйно-яскраво розмальована студія з’явилася прямо в повітрі. На кривому пухкому помаранчевому кріслі невимушено напівлежав ведучий, вдягнений у білий смокінг у червоних і чорних плямах і зелену краватку-метелик. Публіка шалено аплодувала.

– Декодери мови, – жінка, яка стояла праворуч від командира, скривилася, побачивши таку невиліковну відсутність смаку.

Голос прилизаного чорнявого ведучого раптом став зрозумілим.

– Зустрічайте! Зустрічайте в нашому суперовому ток-шоу шановного прибульця, гостя з Альфи Центаври! – ведучий підхопився, несамовито плескаючи в долоні.

У студії з’явився інопланетянин у зеленому гумовому комбінезоні з антеною на голові й зоряною мапою в руках, де червоним чорнилом була обведена його батьківщина.

Накази чоловіка ліворуч від командира були лаконічні й точні:

– Підключитися до їхніх інформаційних систем. Зіставити цю зоряну мапу з нашою. Проаналізувати інтонації і словесні конструкції та смислові й емоційні підтексти.

Ще два маленькі екрани розкрилися обабіч великого. На одному з шаленою швидкістю пролітали яскраво-сині написи, на другому одна зоряна мапа накладалася на іншу.

– У цьому районі немає заселених планет, – командир вдивлявся у тривимірну мапу.

– “Прибулець” – будь-який не землянин, – тим часом монотонно повідомляла машина, – будь-яке інопланетне створіння. “Ток-шоу” – розважальна програма, яка передається на велику відстань через мережу телебачення. Зазвичай її обслуговують журналісти.

– Вони використовують технології для розваги? – здивувалася жінка.

– І дуже схожі на нас за зовнішніми ознаками, – додав чоловік. – Розгорнуте поняття “журналіст” на додатковий особистий екран.

– І такими вони нас сприймають? Прибульцями? – за наказом командира зображення зупинилося на зеленій гумовій пиці гостя з Альфи Центаври.

– Проаналізувати інші канали на наявність програм такого типу. Виділити відсоток інформаційних повідомлень.

Екран слухняно видавав сині креслення і цифри.

– Найбільш розгалужена мережа комунікації – телебачення, діапазон хвиль…

По екрану знову ковзнули цифри.

– Треба повідомити їм про нашу присутність. Та чи сприймуть вони нашу заяву серйозно? Чи вона загубиться серед таких… – на обличчі жінки не було зморшок, тонкі, мальовані риси, як і в усіх присутніх, окрім командира, що здавався літнім, темне волосся, зібране на потилиці.

– Стрельнути по ним – і край. Швидше полетимо звідси, – чоловік дивився на свій маленький екран. – Ми вже маємо зображення.

– Зображення на головний, – жінка граційно зробила крок до екрана. – Зміна малюнка за секунду.

Ліси, гори, моря Землі закрутились у дивному калейдоскопі – міста, пасовиська, вівці, люди, і знову міста, люди, океан, міста, люди.

– Пропоную скористатися їхньою мережею телебачення. Ситуація подібна до №15. Це найкоротший шлях до порозуміння.

Один з екранів відобразив серйозне обличчя темношкірого диктора новин, який швидко розповідав про незвичне й мальовниче явище – метеоритну зливу, та запевняв, що метеорити не зашкодять планеті.

– Але як вони поставляться до нашої заяви? – командир підійшов до жінки, тепер дві постаті просвічувалися крізь великий екран. – Зважаючи на їхні уявлення про прибульців, – слово йому явно було не до смаку. – Моя пропозиція: залучити їхніх журналістів. Нараяно, Зійане, яка ваша думка?

– Журналісти, що володіють провідними мовами, звичні авторитетні голоси для мешканців планети, – вона замислилася і швидко вирішила: – Підключитися до баз даних провідних каналів. Шукати по візуальному збігу, – це вже до машини.

– Я не такий розумний, як Нараяна, – осміхнувся Зійан, дивлячись, як на її екрані спалахують фотографії з характеристиками й координати місцезнаходження. – На мою думку, марна робота, але перекладачі почали готуватися до контакту. З вашого дозволу, командире, я приєднаюся до них.

Зійан широкими кроками попрямував геть.

– Зійане, найскладніша мова – моя, – гукнула Нараяна.

Він озирнувся.

– Не дає спокою власне досягнення на мільйон знаків? Вони примітивні – лише сорок тисяч. І чотири найскладніші щойно розібрали.

– Тоді наймелодійніша з тих, що залишилися, – гордовито мовила Нараяна, і на мить у її очах блиснула зневага, породжена бажанням перемогти у змаганні.

Зійан кивнув і продовжив рух.

Задимлені міста із забрудненими вулицями захопили екран.

– Території моєї мови. Шукати, – Нараяна пильно вдивлялася в зображення, поглинута його осмисленням.

На сусідньому екрані менш серйозний диктор повідомляв про дивні спостереження в кількох країнах, неначе щось затуляє зірки, але пристрої не підтверджують наявність якихось аномалій. Диктор робив припущення, що це пов’язано з метеоритною активністю.

– Вони відчувають, що ми тут, але не бачать, – командир простежив за поглядом Нараяни.

На екрані, на даху будинку цілувалася молода пара, поцілунок усе тривав і мав обірватися з миті на мить. Щасливі, вони й припустити не могли, що хтось із неба за ними підглядає.

Раптом дівчина глянула вгору, зображення співпали.

– Катерина Славська, журналіст, репортер-початківець, двадцять чотири оберти планети, – повідомила машина.

– Я вибираю її, – холодно мовила Нараяна.

Оригінал статті на Букнет: Хто зараз у Львові, приходьте на мою презентацію!

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Люди – слабкі (+тест на уважність)

– Хто ці вони? – страх минув, роздратування чоловіка наростало. В нього були набагато нагальніші проблеми, ніж розбиратися у дивакуватості інших людей.

– Вони,- сказав лікар і тикнув у небо. Ділліх хотів сказати ущипливо,

Життєве

зі збірки поезій “Маяк”

Світло струменіє,
Тиха вітру мова,
Неба синь темніє,
Вікон рам будова.

Вечір за порогом,
Обрій красять хмари.
Підеш далі… «З Богом!» —
Серця смисл ударів…

Скрізь дива лічити,
Диханням

Всіх врятує світанок

Колись давно я писала блог з обіцянкою витягнути на світ божий запилений образ романтичного вампіра. 

Почитати мої давнішні роздуми можна тут 

І як би я не іронізувала над сюжетом таких книг чи самим образом кропивців,

Коректор текстів

Часто отримую скарги на грамотність своїх текстів. Ця проблема моя відома. Але маю думку віддати свої тексти коректору. Хто має досвід? Поділіться нюансами, що по чому і т.п.

“В горі та радості”. Річниця та фотоекскурсія.

Вітаю всіх авторів та читачів!

Загалом я ніколи не відзначала ніяких дат, річниць на Букнет, але сьогодні чомусь звернула увагу, що моєму експерименту в детективному жанрі “В горі та радості” рівно два роки та один

Перейти до блогу

Нові автори

Ірина Каспрук

Я – Ірина Каспрук. Поетеса, авторка поетичної збірки “Вплітаючи квіти у своє волосся”. Друзі часто називають мене Сонячна, тому більше моєї поезії ви знайдете у соцмережах за #sonyachna. Детальніше ознайомитись з моєю творчістю можна ось тут : https://www.facebook.com/irkaspruk/

Камелія Кількість робіт: 8 Обиденна Марія

Обиденна Марія – письменниця, авторка науково-популярних праць, перекладачка. Народилась у місті Чернігові. Закінчила Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченко за фахом історія, англійська мова та література. У Київському Міжнародному Університеті отримала ступінь магістра за спеціальністю англійська філологія. Мешкає у місті Києві. 15 років працює перекладачкою, авторкою науково-популярних та публіцистичних статей. Пише прозові твори і […]

Маргарита Проніна

Авторка двох романів: «Звичайна» 2015р. та «Закони дива» 2020р. Дехто називає мій основний жанр “інтелектуальна жіноча проза”. Веду невелику community для письменників: I.Publish та групу на ФБ «Як написати книгу?» – для мотивації молодих авторів та перших кроків у сфері літератури. Також є співаторкою збірки “Приготуй мені гарячого глінтвейну”. Замовити книги та поспілкуватися запрошую в […]

Zoriána Bezodnia Кількість робіт: 1 Перейти до "Нові автори"