Хочемо ми цього чи ні, але путін атакує і нас — що пишуть про Україну в світових ЗМІ

Хочемо ми цього чи ні, але путін атакує і нас — що пишуть про Україну в світових ЗМІ

Минулого тижня стало відомо про масові вбивства цивільного населення в деокупованому Ізюмі. Якщо на звістку про Бучу та Ірпінь світ відреагував зливою новинних заголовків, а згодом осмисленням цієї трагедії у провідних ЗМІ, то чергове свідчення вчиненого росіянами геноциду проти українського народу в іноземних медіа іще не встигли відрефлексувати. Принаймні авторських колонок чи есеїв із розповідями про ізюмські злочини проти людяності у тому обсязі висвітлення, на яке заслуговують закатовані люди з братських могил, немає. Наразі їх відтіснили десятки есеїв про смерть британської монархині Єлизавети II. Що ж, лишається сподіватися, що геноцид в Ізюмі усе ж стане гідним першої шпальти інфоприводом. Що таки пишуть про Україну світових ЗМІ — читайте в огляді світової преси. 

 

Литовський журнал LRT опублікував велику колонку фінсько-естонської письменниці Софі Оксанен «Війна путіна з жінками»

 

Вона аналізує масові зґвалтування цивільного населення російською армією як один із методів росії проти України. Оксанен наголошує, що матеріали досліджень попередніх геноцидів свідчать — зґвалтування як засіб боротьби частіше використовують солдати з тих країн, де ненависть до жінок гостріша, а насильство проти жінок майже не засуджують, тому слабка гендерна рівність росії та злочини російської армії в Україні нерозривно пов’язані.

 

«Сексуальне насильство —  стара зброя війни, і її жертви рідко бачать справедливість. Ця зброя стара, тому що вона дешева. Тому що це дуже ефективно. Тому що це має довготривалий ефект. Ця зброя потужна не тому, що досягає жертви на багато кілометрів, а тому, що заважає не одному поколінню людей. Це травмує жертву та родичів жертви роками та десятиліттями», — наголошує Оксанен.

 

Письменниця детально аналізує боротьбу з правами жінок у росії та відсутністю кримінальної відповідальності за домашнє насильство. «У той час, коли розвиток гендерної рівності пригнічувався в росії, в країнах колишнього Радянського Союзу та Східного блоку відбувалося, по суті, протилежне», — наголошує вона.

 

На противагу росії в Україні активно розвивається жіночий активізм. «З початком війни на сході країни жінки стали значущими гравчинями української оборони. Участь жінок у захисті країни зміцнила віру чоловіків у гендерну рівність та її розвиток. Сьогодні жінки становлять приблизно 25-30 % ЗСУ – лише у збройних силах Ізраїлю більше жінок — і сама їх присутність докорінно змінила українське військо», — зазначає Оксанен.

 

За її словами, з початку російсько-української війни на Сході України, світ неодноразово чув, що Україна бореться за Європу і демократію, однак думка про те, що Україна бореться за рівноправність і краще майбутнє для жінок світу, не звучала, хоч українки — теж активістки боротьби за права жінок.

 

Оксанен наголошує, що сексуальні злочини росіян в Україні потрібно якнайретельніше документувати, щоб згодом покарати всіх злочинців. Письменниця також вказує на те, що саме культура безкарності дозволила росії продовжити скоювати геноциди в Україні, як робила це в Сирії й Ічкерії.

 

«Минулого року багато хто казав, що сексуальні злочини є спільними для всіх воєн. Однак це не зовсім так, оскільки не всі збройні конфлікти передбачають систематичне знищення мирного населення противника, а агресор не завжди намагається знищити атаковану націю. Ідея чи інтерпретація того, що росія поводиться як усі агресори у війнах і конфліктах, є лише спробою мінімізувати відповідальність Росії», — підсумовує Оксанен.

Національна телерадіомовна компанія Фінляндії Yle також опублікувала матеріал «Російська література народилася під парасолькою імперіалізму», у якому Софі Оксанен аналізує як непомітно для західного світу розвивався російський колоніалізм.

 

Вона зауважує, що писала про російський колоніалізм майже 20 років. Наслідки імперіалізму та колоніалізму для колишніх російських територій — це тема, до якої, за словами Оксанен, вона знову і знову звертається як письменниця.

 

«Фіни були сліпі до російського імперіалізму, і ця сліпота є одним із прикладів наслідків фінляндизації», — наголошує вона.

 

За словами Оксанен, багато російських класиків передають імперіалістичний і навіть расистський світогляд. 

 

«Ми поставилися до робіт набагато толерантніше, ніж мали б. Ми повинні ставитися до цих письменників і текстів так само як ми ставимося, наприклад, до того факту, що Марк Твен насправді був дуже расистським стосовно корінних народів», — вважає вона. Сучасна російська література йде в ногу з владою, як це було й у царській росії, каже Оксанен.

 

Письменниця також наголошує на проріхах у знанні історії російських геноцидів проти України. Зокрема Голодомор у Фінляндії обговорили дуже мало. У ньому загинули мільйони людей, але перша книга про Голодомор вийшла фінською мовою у 2018 році.

 

Також Оксанен занепокоєна тим, що російськомовну культуру ототожнюють з росією, хоча та може належати багатьом колонізованим рф націям.

 

Видання Eurozine опублікувало текст розмови Сергія Плохія та Кетрін Янґ «Децентралізація холодної війни».

 

Окрім власне Холодної війни, вони обговорюють її вплив на сучасну російсько-українську війну.

 

Американський журнал про міжнародні відносини Foreigner Affairs опублікував статтю Тімоті Снайдера «За Україною майбутнє». 

 

«Україна веде війну проти тиранії, яка також є колоніальною державою. Самоврядування означає не лише захист демократичного принципу обрання власних правителів, а й повагу до рівності держав. Російські лідери чітко заявили, що вони вірять, що лише деякі держави є суверенними, а Україна є не більш ніж колонією. Перемога України захистила б український суверенітет зокрема і принцип суверенітету загалом. Це також покращило б перспективи інших постколоніальних держав», — наголошує професор.

 

Він вважає, що росія намагається зруйнувати ідею про те, що демократія ґрунтується на сміливості говорити правду (уособленням якої зараз є Україна), за допомогою насильства. Всередині російського суспільства правда вже не є цінністю через внутрішню пропаганду, мета кремля — заплутати світ неправдивими свідченнями про винуватця і жертву російсько-української війни.

 

«Жодне суспільство не повинно чинити опір російському вторгненню, щоб бути визнаним. Не варто було загинути десятків журналістів, щоб ми побачили основні істини, які вони намагалися повідомити до та під час вторгнення. Те, що Заходу знадобилося стільки зусиль (і стільки непотрібного кровопролиття), щоб взагалі побачити Україну, свідчить про виклик, який ставить перед собою російський нігілізм. Це показує, наскільки Захід наблизився до того, щоб поступитися традицією демократії», — підсумовує Снайдер.

 

Американський літературний журнал The Atlantic опублікував статтю журналістки Лінди Кістнер «Янголи Львова».

 

Матеріал розповідає про музеї Львова в період повномасштабної війни. Кістнер описує, як музейники захищають свої експонати від можливого знищення російськими ракетами.

 

«Захищені твори мистецтва нагадують про все те, що не вдалося врятувати, про масштаби безповоротної втрати України. Хоча львівські твори мистецтва поки що збереглися, цього не можна сказати про твори мистецтва в Мелітополі, Маріуполі, Харкові, Чернігові та багатьох інших містах, де музеї та громади були зруйновані ракетними ударами», — підсумовує вона.

 

The Guardian опублікувало статтю письменника і журналіста Пітера Померанцева під назвою «Попри свої поразки, Путін все ще формує наше сприйняття. Биймося з ним у його власній грі».

 

«Українці (знову) зробили те, у що ніхто не вірив, що вони зможуть. Вони (знову) перемогли нібито могутню Росію на полі бою, продемонструвавши основну некомпетентність і моральну гниль путінської системи. Їм знадобилося всього шість днів, щоб повернути цілі території на північному сході України, на завоювання яких Росії знадобилося шість місяців. Російські військові, політичні та пропагандистські еліти звинувачують одна одну: тріщини, які зазвичай сховані під поверхнею, тепер помітні всім», — наголошує він.

 

Померанцев переконаний, що настав час діяти і Заходу. Діяти не лише шляхом збільшення допомоги Україні на полі бою, а просування на інших фронтах цієї війни: енергетичному, інформаційному, фінансовому та дипломатичному.

 

«Хочемо ми цього чи ні, але путін атакує нас. Це не тільки війна в Україні. Ми можемо відчувати, як зброя Путіна веде проти нас щодня», — вважає журналіст.  Він пише насамперед про енергетичний шантаж росії та блокування українського зерна.

 

Попередні частини огляду:

    • «Голос з України: українська література у матеріалах іноземних медіа» — 27 лютого;
    • «Ще більше голосів з України про літературу й культуру в іноземних ЗМІ» — 12 березня;
    • «Молоде покоління українців працює з вільним віршем» — міжнародні ЗМІ про літературу під час війни» — 25 березня;
    • «Метою світу має стати перемога України» — про війну з рф в міжнародних ЗМІ» — 7 квітня;
    • «Пасивна риторика сприяє не миру, а воєнним злочинам» — що писали в іноземних ЗМІ про війну в Україні — 20 квітня;
    • «Багато в чому саме російська література сплела маскувальні сітки для танків рф» — що писали про Україну іноземні ЗМІ — 28 квітня;
    • Як українці звикають до пронизливого звуку нової реальності — що писали про Україну іноземні ЗМІ — 5 травня;
    • Українську поезію «змітають із прилавків» — що писали про Україну в іноземних ЗМІ  — 12 травня;
    • «Кримські татари говорять між собою мріями про вільну Україну» — що пишуть про нашу країну у світових ЗМІ — 19 травня;
    • «Пушкін може мало чого нас зараз навчити, а Шевченко знову актуальний» — що писали про Україну іноземні ЗМІ — 26 травня;
    • «Захід має завершити проєкт із деколонізації росії» — що пишуть іноземні ЗМІ про війну в Україні — 2 червня;
    • «Українська мова готова до того, що ми зараз переживаємо» — що пишуть світові ЗМІ про нашу країну — 9 червня;
    • «Війна, яка знаменує вихід України з колоніального стану» — що пишуть про нашу країну світові ЗМІ — 7 липня;
    • Війна, яка переросла в тероризм — що пишуть про Україну у світових ЗМІ — 21 липня;
    • Українці потребують більшого, ніж естетизації війни — що пишуть про нашу країну в світових ЗМІ — 1 вересня.

Оригінал статті на Suspilne: Хочемо ми цього чи ні, але путін атакує і нас — що пишуть про Україну в світових ЗМІ

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Український інститут книги проведе «Тиждень поезії»

Український інститут книги з 16 до 24 березня проведе всеукраїнську інформаційно-просвітницьку акцію «Національний тиждень читання. Тиждень поезії».

Про це повідомила пресслужба Міністерства культури

Актуальні збори, до яких закликають долучитися українські діячі культури

Українська літературна спільнота продовжує активно збирати кошти на потреби Збройних сил України. Розповідаємо про актуальні збори:

видавчиня, літературна редакторка, волонтерка Ірина

З’явилася колекція текстилю за квітковими мотивами поезії Лесі Українки

Український бренд Ptashatam підготував лляну колекцію текстилю під назвою «Contra spem spero!» до дня народження Лесі Українки. Про це повідомляється на фейсбук-сторінці Ptashatam.   
Б

Виклали 6 безплатних шрифтів, присвячених київському метро

Українські графічні й шрифтові дизайнери виготовили пак безплатних для українців шрифтів Kyiv Metro Fonts. Про це повідомляється на сайті Kyiv Type Foundry.
Пак шрифтів, кожен з яких на

На підтримку переселенців випустили листівки з орнаментами Харківщини

Благодійний фонд «Культура дії» створив листівки з традиційними орнаментами Харківщини, які можна придбати у київських книгарнях і підтримати переселенців. Про це повідомляється на інст

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"