Фінал “Сюрпризу” і кілька новин

2021-12-27 19:27:05 Стефанія Лін

Фінал “Сюрпризу” і кілька новин

Вітаю, мої хороші))) 

Сьогодні я нарешті виклала фінал нашої розважальної замальовки

Сюрприз на Різдво

Хотілося б більший об*єм, але так склалися обставини, що цього місяця мій син вже вдруге захворів, і самі розумієте, з часом проблеми))) 

Анотація до книги “Сюрприз на Різдво”

Різдвяні історії завжди сповнені дивацтв. У ці дні трапляються зустрічі, котрі за законами жанру ніколи не мали б відбутися. Чотири пари. Чотири дівчини, готові на все, аби відсвяткувати Різдво якомога краще. Чотири хлопці, котрі терпіти одне одного не можуть.  І один котедж на усіх, посеред засніженого лісу. Що вийде із зустрічі Еша Янга, Ділана Бейкера, Макса Вейтвіла та Віталіка Маги?

Увага! Святкова історія з улюбленими героями з книг “Покидьок. /Покидьок. Гра на кохання триває”; “Одержимість. /Одержимість. Нова Глава”; “Зламані/Незламні”; “Моя Кара”. 
#різдво #карпати #випадкова зустріч #герої з моїх книг #владні хлопці #гумор #позитив

 

А ще, відкрито передплату на прекрасну історію, де ти віриш у кохання, благородність, добро та те, що іноді рожеві мрії можуть стати фатальними.

Я тебе шукав

Уривок:

— Ну що, Налякана, точно не потрібна моя допомога? 

Хитаю головою. Страх все ще тріпоче у грудній клітці. Роблю крок вперед, ближче до Шаде. Теж беру сніг й прикладаю до його пальців та носа, зверху.

— Дякую.

Шаде закочує очі. Роздратовано. Наче тим, що допоміг мені, підписав смертний вирок. Але шляху назад вже немає. 

— Ти міг би й швидше допомогти, — шепочу докірливо. 

— Наскільки я пам’ятаю, моя допомога тобі не потрібна.

Фиркаю. 

— Серйозно? Ти б кинув мене? 

— Схоже на те, що я б кинув дівчину у біді? — холодно запитує чоловік й відводить мою руку від свого обличчя. 

Не відповідаю. Я й так знаю звідкись відповідь. Знаю, що не кинув би. Але мене злить те, що Арсен захотів мене провчити. Навмисно очікував до останнього, коли я вже чітко вирішила, що він пішов, залишив одну. І так, в якомусь сенсі я заслуговую на це покарання. Та…пережитий страх за ці хвилини проник занадто глибоко. 

— Слухай, — зітхаю, набираю повні легені повітря, одночасно намагаючись взяти з кисню ще й трохи сміливості, — я все розумію. Ти знаєш свого брата краще за мене, і все таке. Ти думаєш я дурненька дівчинка, котра начиталася романтичних книг, очікує такого ж…

— А це не так? — перебиває мене байдуже.

— Ні. Не так. 

Арсен хмикає й уїдливо додає:

— Це так, Василісо. Я люблю свого брата, але, як ти й сказала: я знаю його краще за тебе. 

Видихаю, вирівнюю дихання.

— Чому тебе так хвилює те, що я з ним? Чому хвилює, що він розіб’є моє серце? Я ж бачу. Ти… ти реагуєш так, наче я…— замовкаю. Я хотіла сказати “наче я подобаюся тобі”, але це не може бути правдою. Ми вперше зустрілися у кабінеті Олега. Потім у клубі він забрав мене, просто не кинув у біді. Ми погуляли, так, і Арсен забрав мене з побачення. А ще сьогодні допоміг. Та я не повірю, що за цей час я могла сподобатися йому. 

Арсен — самодостатній чоловік. Сумніваюся, що у його смаку дев’ятнадцятирічні студентки, котрі шукають любов, як у книгах. Сумніваюся, що я могла сподобатися йому. Ми різні. 

— Подобаєшся мені? — криво посміхнувшись, запитує. 

Я завмираю від його слів. Він каже те, на що у мене сміливості не вистачило. 

— Так, — пошепки.

— Не хвилюйся, Налякана. Так, як ти, мене не цікавлять. Наївні принцеси не для мене. Наївне кохання теж.

 

Підписуйся на соц. мережі автора, щоб бути у курсі усіх новин:   телеграм    інстаграм   фейсбук ​​​​​​​

Оригінал статті на Букнет: Фінал “Сюрпризу” і кілька новин