Флешмоб “Перше знайомство героїв”
Флешмоб “Перше знайомство героїв”
Щось давненько у нас флешмобів не було…
Я хочу запропонувати епізод із свого роману “Пройти під веселкою”
Його героїня Міра несподівано потрапляє до загадкового світу, де на неї чекає багато сюрпризів – приємних і не дуже. Але дещо, що спочатку здається халепою, може згодом обернутися і на краще, чи не так?
Отже, вирушаємо у мандрівку…
***
Вуличних ліхтарів на кордоні не було, але в вікнах будинків горіло світло, та й повний місяць, що вже встиг піднятися над обрієм, робив пересування цілком комфортним. Але доводилося дивитись під ноги, бо на вулиці частенько траплялися калюжі. Тож я йшла, опустивши голову, лише час від часу поглядаючи вперед, щоб зорієнтуватися, чи близько мета моєї мандрівки.
Коли з одного двору несподівано вискочила велика чорна тварюка і мовчки кинулася на мене, це стало справжньою несподіванкою. Я навіть крикнути не встигла. В голові промайнула тільки думка про чудовиськ, які загризли кота бабусі Одарки. Це, певно, одне з них і є. Перебралося через стіну, і тепер мене з’їсть. Отак безславно закінчиться мій життєвий шлях…
Від страху я заплющила очі і, здавалося, навіть перестала дихати. Лежала на землі в незручній позі, придавлена лапами цієї тварюки, а вона щось не спішила перегризати мені горлянку. Тільки голосно сопіла, немов у неї був нежить.
Раптом я почула над собою людський голос.
— Друже, фу, пусти її!
Тієї ж миті чудовисько гавкнуло та кинулося до свого господаря, залишивши мене у спокої, а я зрозуміла, що то був усього-навсього собака.
— Вставай, він не вкусить, — промовив той же чоловічий голос, звертаючись уже до мене. Я незграбно підвелася, оглянула свій одяг. Чорти б забрали і цього пса, і його господаря, котрий випускає такого монстра вільно бігати селом! Я примудрилася звалитися прямо в калюжу. Ззаду джинси і куртка були в рідкій багнюці, руки теж перемащені, на грудях — відбитки брудних собачих лап.
— Чому ви його не прив’яжете? — невдоволено спитала я. — Так і померти з переляку можна!
— А не тиняйся сама поночі — то й не помреш, — досить грубо відповів незнайомець.
Я придивилася уважніше — і по одягу зрозуміла, що це був саме той хлопець, якого Васько називав Чудним. Місцевий, тобто. Тоді я не побачила його обличчя, тепер теж не дуже могла роздивитися — він стояв у тіні, а біля нього крутився той самий Друг — кудлатий чорний собацюра, трохи схожий на ньюфаундленда.
— Культура з вас аж пре, — сказала я, бо що ще було додати? Але й промовчати не змогла.
Він тільки презирливо пирхнув.
Я сяк-так вимила руки в тій самій калюжі, підхопила сумку, що теж була в болоті, і, гордо задерши носа, продефілювала повз грубіяна. Проте не встигла зробити й кількох кроків, як він гукнув:
— Ти не туди йдеш!
Через клятого собаку я зовсім втратила орієнтування: тепер усі хати мені здавалися однаковими, і я геть розгубилася. Як маю знайти дорогу?
Чудний якийсь час спостерігав за тим, як я розгублено озираюся в різні боки, здавалося це видовище його тішило. А потім він свиснув своєму собацюзі та попрямував у мій бік.
— Давай вже заведу тебе, — сказав похмуро.
***
Ми йшли мовчки, він — дуже швидко, а я майже підтюпцем, щоб не відставати. Кудлатий Друг мирно трюхикав неподалік від мене, певно, вже прийнявши за свою та не виявляючи жодної агресії.
— Якийсь дивний тут у вас вечір відпочинку, — сказала я. — Пісні хором співають, ти ба!
— А у вас що, не співають? — буркнув Чудний.
— Ну, по всякому буває…
Я якраз збиралася розповісти про наші дискотеки, коли, здавалося, десь зовсім поряд пролунав такий моторошний звук, що я аж підскочила на місці. Він почався загрозливим гарчанням, потім перейшов у гучне пронизливе виття, від якого по шкірі миттю побігли мурашки. А потім невідома істота різко вмовкла, проте тиша, що запанувала на кордоні, видалася мені ще страшнішою. Здавалося, все живе завмерло, причаїлося в недоброму передчутті, гадаючи — що тепер буде, кому сьогодні не пощастить?
Я мимоволі схопила хлопця за руку, правда, тут же засоромилася своєї дитячої паніки та відпустила його долоню. Пес наїжачив шерсть на загривку й погрозливо загарчав, здавалося, він теж налякався. Тільки Чудний виглядав абсолютно спокійним, трохи постояв, ніби до чогось прислухаючись, а потім знизав плечима і продовжив свій путь.
— Що це в біса було? — спитала я, підбігаючи за ним.
— Смерть за кимось приходила, — значуще поглянув на мене Чудний. — Стоїть там, за муром, і роздумує, кого б забрати.
— А воно може сюди перебратися? — в мене зуб на зуб не потрапляв чи то від страху, чи від того, що одяг намок у калюжі й неприємно холодив тіло.
— А хто ж його знає…
Тут ніхто не говорив прямо, усі полюбляли якісь недомовки, таємничі натяки і тому подібне. Чомусь саме поведінка цього хлопця особливо мене дратувала.
— Що це за світ у вас такий? — я зупинилася і прямо викрикнула ці слова йому в обличчя. — Наче зборище якихось збочених ідіотів! Ніхто не може нічого до пуття пояснити! Що тут відбувається? Наукові експерименти? Збіговисько божевільних? Нас викрали інопланетяни? Чи все це, разом узяте?
— Ти так швидко белькочеш, що я нічого не розумію, — спокійно відповів він. — Ходімо швидше, бо в тебе вже зуб на зуб не потрапляє.
— Чому я тут опинилася? — мабуть, питання безглузде, але воно саме зірвалося в мене з язика.
— Це покарання за гріхи предків.
— Які ще гріхи? — не зрозуміла я.
Він позіхнув, прикривши рот долонею. Всім своїм виглядом демонстрував, як мріє поскоріше здихатися моєї компанії. Але все ж відповів:
— Колись давно твої предки недобре вчинили з моїми предками, вигнали їх з їхньої рідної землі. Моєму народу довелося перебиратися із гарного, доброго світу у цей — значно менш приємний. Тому, як кажуть мудреці, Боги карають нащадків злочинців, і також переносять їх сюди. Щоб вони спокутували збитки, завдані моєму народові.
— І що ж це твій улюблений народ відцурався від тебе? — спитала я, зачеплена за живе його зневагою.
— Якщо ти зараз не замовкнеш, візьму тебе за шкибарки й перекину через стіну, — пригрозив він.
І я зрозуміла, що це не жарт. Цей дивак дійсно настільки образився, що може виконати свою погрозу. Тому я змовкла, понуро дивлячись собі під ноги…
***
Ця історія вас зацікавила? Не гаючи час, розпочинайте читання захоплюючого фентезійного роману “Пройти під веселкою”. Тільки до кінця дня на книгу діє знижка 25% – її можна придбати усього за 26 грн!
Оригінал статті на Букнет: Флешмоб “Перше знайомство героїв”
Блог
Запрошуємо до написання нового роману-печворку «Врятувати Білобога» молодь до вісімнадцяти роківКолектив літературних рекордсменів України – 228 авторів першого роману-печворку «Босорка», організатор рекордів, винахідник жанру «Колективний літературний печворк», голова громадської організації «Коле
Проза Ґабора, Кононенко та Ілюхи — нові переклади за кордономРоман «Останнє бажання» Євгенії Кононенко вийшов друком у Єгипті, книжка «Чи ви любите?..» Василя Ґабора — у Болгарії, а збірку оповідань «Мої жінки» Юлії Ілюхи видали в Італії, Словачч
Зауваження про російську у книгарні Києва: що відбулося?У книгарні «Сенс» на Хрещатику виник конфлікт між відвідувачами через прохання розмовляти українською. Про це повідомила відвідувачка книгарні Катерина Косецька.
Гостя книгарні Косецька
З початку повномасштабного вторгнення російські війська пошкодили або зруйнували 1179 об’єктів культурної спадщини та 2109 об’єктів культурної інфраструктури, серед них 750 бібліотек. П
На Черкащині дозволили демонтувати пам’ятник ПушкінуМіністерство культури та стратегічних комунікацій видало розпорядження щодо чотирьох пам’яток у місті Кам’янка Черкаської області, які відтепер можна демонтувати.
Тепер можна знести пам
Додати коментар
Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.