Флешмоб “Перше знайомство героїв”

Флешмоб “Перше знайомство героїв”

Флешмоб “Перше знайомство героїв”

Щось давненько у нас флешмобів не було…

Я хочу запропонувати епізод із свого роману  “Пройти під веселкою”

Його героїня Міра несподівано потрапляє до загадкового світу, де на неї чекає багато сюрпризів – приємних і не дуже. Але дещо, що спочатку здається халепою, може згодом обернутися і на краще, чи не так?

Отже, вирушаємо у мандрівку…

***

Вуличних ліхтарів на кордоні не було, але в вікнах будинків горіло світло, та й повний місяць, що вже встиг піднятися над обрієм, робив пересування цілком комфортним. Але доводилося дивитись під ноги, бо на вулиці  частенько траплялися калюжі. Тож я йшла, опустивши голову, лише час від часу поглядаючи вперед, щоб зорієнтуватися, чи близько мета моєї мандрівки.

Коли з одного двору несподівано вискочила велика чорна тварюка і мовчки кинулася на мене, це стало справжньою несподіванкою. Я навіть крикнути не встигла. В голові промайнула тільки думка про чудовиськ, які загризли кота бабусі Одарки. Це, певно, одне з них і є. Перебралося через стіну, і тепер мене з’їсть. Отак безславно закінчиться мій життєвий шлях…

Від страху я заплющила очі і, здавалося, навіть перестала дихати. Лежала на землі в незручній позі, придавлена лапами цієї тварюки, а вона щось не спішила перегризати мені горлянку. Тільки голосно сопіла, немов у неї був нежить. 

Раптом я почула над собою людський голос.

 — Друже, фу, пусти її!

Тієї ж миті чудовисько гавкнуло та кинулося до свого господаря, залишивши мене у спокої, а я зрозуміла, що то був усього-навсього  собака. 

 — Вставай, він не вкусить, — промовив той же чоловічий голос, звертаючись уже до мене. Я незграбно підвелася, оглянула свій одяг. Чорти б забрали і цього пса, і його господаря, котрий випускає такого монстра вільно бігати селом! Я примудрилася звалитися прямо в калюжу. Ззаду джинси і куртка були в рідкій багнюці, руки теж перемащені, на грудях — відбитки брудних собачих лап.  

 — Чому ви його не прив’яжете? — невдоволено спитала я. — Так і померти з переляку можна!

 — А не тиняйся сама поночі — то й не помреш, — досить грубо відповів незнайомець.

Я придивилася уважніше — і  по одягу зрозуміла, що це був саме той хлопець, якого Васько називав Чудним. Місцевий, тобто. Тоді я не побачила його обличчя, тепер теж не дуже могла роздивитися — він стояв у тіні, а біля нього крутився той самий Друг — кудлатий чорний  собацюра,  трохи схожий на ньюфаундленда. 

 — Культура з вас аж пре, — сказала я, бо що ще було додати? Але й промовчати не змогла.

Він тільки презирливо пирхнув.

Я сяк-так вимила руки в тій самій калюжі, підхопила сумку, що теж була в болоті, і, гордо задерши носа, продефілювала повз грубіяна. Проте не встигла зробити й кількох кроків, як він гукнув:

 — Ти не туди йдеш!

Через клятого собаку я зовсім втратила орієнтування: тепер усі хати мені здавалися однаковими, і я геть розгубилася. Як  маю знайти дорогу?

 Чудний якийсь час спостерігав за тим, як я розгублено озираюся в різні боки, здавалося це видовище його тішило. А потім він свиснув своєму собацюзі та попрямував у мій бік.

 — Давай вже заведу тебе, — сказав похмуро.

***

 

Ми йшли мовчки, він — дуже швидко,  а я майже підтюпцем, щоб не відставати. Кудлатий Друг мирно трюхикав неподалік від мене, певно, вже прийнявши за свою та не виявляючи жодної агресії. 

 — Якийсь дивний тут у вас вечір відпочинку, — сказала я. — Пісні хором співають, ти ба!

 — А у вас що, не співають? — буркнув Чудний.

 — Ну, по всякому буває…

Я якраз збиралася розповісти про наші дискотеки, коли, здавалося, десь зовсім поряд пролунав такий моторошний звук, що я аж підскочила на місці. Він почався загрозливим гарчанням, потім перейшов у гучне пронизливе виття,  від якого по шкірі миттю побігли мурашки. А потім невідома істота різко вмовкла, проте тиша, що запанувала на кордоні, видалася мені ще страшнішою. Здавалося, все живе завмерло, причаїлося в недоброму передчутті, гадаючи — що тепер буде, кому сьогодні не пощастить? 

Я мимоволі схопила хлопця за руку, правда, тут же засоромилася своєї дитячої паніки та відпустила його долоню. Пес наїжачив шерсть на загривку й погрозливо загарчав, здавалося, він теж налякався. Тільки Чудний виглядав абсолютно спокійним, трохи постояв, ніби до чогось прислухаючись, а потім знизав плечима і продовжив свій путь. 

 — Що це в біса було? — спитала я, підбігаючи за ним.

 — Смерть за кимось приходила, — значуще поглянув на мене Чудний. — Стоїть там, за муром, і роздумує, кого б забрати.

 — А воно може сюди перебратися?  — в мене зуб на зуб не потрапляв чи то від страху, чи від того, що одяг намок у калюжі й неприємно холодив тіло.

 — А хто ж його знає…

 Тут ніхто не говорив прямо, усі полюбляли якісь недомовки, таємничі натяки і тому подібне. Чомусь саме поведінка цього хлопця особливо мене дратувала.

 — Що це за світ у вас такий? — я зупинилася і прямо викрикнула ці слова йому в обличчя. — Наче зборище якихось збочених ідіотів! Ніхто не може нічого до пуття пояснити! Що тут відбувається? Наукові експерименти? Збіговисько божевільних? Нас викрали інопланетяни? Чи все це, разом узяте?

 — Ти так швидко белькочеш, що я нічого не розумію, — спокійно відповів він. — Ходімо швидше, бо в тебе вже зуб на зуб не потрапляє. 

 — Чому я тут опинилася? — мабуть, питання безглузде, але воно саме зірвалося в мене з язика.

 — Це покарання за гріхи предків. 

 — Які ще гріхи?  — не зрозуміла я.

 Він позіхнув, прикривши рот долонею. Всім своїм виглядом демонстрував, як мріє поскоріше здихатися моєї компанії. Але все ж відповів:

 — Колись давно твої предки недобре вчинили з моїми предками, вигнали їх з їхньої рідної землі. Моєму народу довелося перебиратися із гарного, доброго світу у цей — значно менш приємний. Тому, як кажуть мудреці, Боги карають нащадків злочинців, і також переносять їх сюди. Щоб вони спокутували збитки, завдані моєму народові.

 — І що ж це твій улюблений народ відцурався від тебе? — спитала я, зачеплена за живе його зневагою. 

 — Якщо ти зараз не замовкнеш, візьму тебе за шкибарки й перекину через стіну, — пригрозив він.

І я зрозуміла, що це не жарт. Цей дивак дійсно настільки образився, що може виконати свою погрозу. Тому я змовкла, понуро дивлячись собі під ноги…

***

Ця історія вас зацікавила? Не гаючи час, розпочинайте читання захоплюючого фентезійного роману “Пройти під веселкою”. Тільки до кінця дня на книгу діє знижка 25% – її можна придбати усього за 26 грн!

Оригінал статті на Букнет: Флешмоб “Перше знайомство героїв”

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Запрошуємо до написання нового роману-печворку «Врятувати Білобога» молодь до вісімнадцяти років

Колектив літературних рекордсменів України – 228 авторів першого роману-печворку «Босорка», організатор рекордів, винахідник жанру «Колективний літературний печворк», голова громадської організації «Коле

Проза Ґабора, Кононенко та Ілюхи — нові переклади за кордоном

Роман «Останнє бажання» Євгенії Кононенко вийшов друком у Єгипті, книжка «Чи ви любите?..» Василя Ґабора — у Болгарії, а збірку оповідань «Мої жінки» Юлії Ілюхи видали в Італії, Словачч

Зауваження про російську у книгарні Києва: що відбулося?

У книгарні «Сенс» на Хрещатику виник конфлікт між відвідувачами через прохання розмовляти українською. Про це повідомила відвідувачка книгарні Катерина Косецька.
Гостя книгарні Косецька

Мінкульт: Через росію пошкоджені 750 бібліотек

З початку повномасштабного вторгнення російські війська пошкодили або зруйнували 1179 об’єктів культурної спадщини та 2109 об’єктів культурної інфраструктури, серед них 750 бібліотек. П

На Черкащині дозволили демонтувати пам’ятник Пушкіну

Міністерство культури та стратегічних комунікацій видало розпорядження щодо чотирьох пам’яток у місті Кам’янка Черкаської області, які відтепер можна демонтувати.
Тепер можна знести пам

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"