У чому унікальність літературної мови Василя Стефаника

У чому унікальність літературної мови Василя Стефаника

14 травня 1871 року народився Василь Стефаник, який увійшов в українську літературу як неперевершений майстер новели. За спостереженням Івана Франка, нове покоління, яке представляв Стефаник, намагалося “модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу”.

Особливою складовою творчості Стефаника є використання покутсько-буковинських діалектизмів, які відтворюють колорит місця й часу, але іноді можуть бути незрозумілими для сучасного читача. Тому, перш ніж присвятити пам’ятний день творчості українського новеліста, ми детальніше розповімо про його авторський художній стиль.

Виміри української мови

Будь-яка мова існує у двох вимірах: літературному, який ви можете побачити у книжках, і діалектному, який буде відрізнятись залежно від регіону, в якому ви перебуваєте.

Покутсько-буковинський діалект, який у своїх творах використовував Стефаник, входить до південно-західної діалектної групи української мови. Він поширений в Івано-Франківський (південно-східні райони) і в Чернівецькій областях (за винятком західних районів – Путильського та Винницького). На заході межує з гуцульським говором, на заході і півночі – з наддністрянським, а на сході – з подільським говором.

Український мовознавець Петро Горецький відзначає, що Стефаник у своїх творах цілком зберігає місцеву діалектну лексику в мові персонажів. До цього спостереження треба додати, що діалектну лексику він зберігає цілком свідомо.

Стефаник наполегливо вивчав літературну мову: багато читав класику і молодих авторів (Павла Тичину, Максима Рильського, Володимира Сосюру), вчив вірші Шевченка напам’ять. Але коли брався передати читачеві образ покутського селянина, головного героя переважної кількості його творів, то вкладав в його уста природну для нього мову – діалектну.

Покутський говір є рідним для Стефаника: він розмовляв нею у дитинстві, а у роки студентського навчання багато ходив покутськими селами, збираючи народний фольклор. Він добре розумів значення мови у зображенні персонажів, тому герої в нього різняться не тільки іменами чи становищем, але й кількістю діалектизмів у розмові.

У чому унікальність літературної мови Василя Стефаника

Хата, в якій народився Стефаник

Тож можна говорити про те, що Стефаник досконально володів діалектною мовою, а не звертався до стилізації заради літературного прийому. Як говорить дослідниця творчості письменника Суханова: “Діалектна лексика, що існує в новелах у великій кількості, створює враження не діалектних вставок, а єдиного мовного потоку”.

Для прикладу наведемо два уривки з його творів, а ви спробуйте здогадатись, яке речення належить звичайному селянину, а яке — трагічному герою-інтелігенту.

  • “Один чоловік такий, то не боїтьси нічо, а другий та й боїтьси” (новела “Засідання”).
  • “Не блукайте по світі, а приставайте до людий, бо люди не люблять шляхти” (новела “Вовчиці”).

Помітно, що мова інтелігента у другому уривку збігається стилістично з мовою автора – вона більш літературна. Літературний критик Максим Рудницький у статті “Наш Стефаник” зазначає: “Вигадувати для них [селян – ред.] окрему мову йому здавалося зовсім неприродним. Проте писати тільки покутським говором теж було б дивним, бо ж читачі не знали того говору і мало що зрозуміли б із розповіді”.

Але існує думка, що Стефаник також соромився використання такої кількості діалектизмів. Тому в більш пізньому періоді творчості письменника діалектних елементів у мові персонажів стає значно менше, а в окремих новелах покутяни говорять уже майже чистою літературною мовою:

“Господи, брешуть золоті книги по церквах, що ти мав сина, брешуть, що-с мав! Ти свою воскресив кажуть. А я тобі не кажу: воскреси їх, я тобі кажу: покажи гроби, най я ляжу коло них. Ти видиш цілий світ” (новела “Сини”).

У чому унікальність літературної мови Василя Стефаника

Проте є й чимало дослідників (таких як Іван Петличний, мовознавець Павло Плющ, професор Іван Матвіяс), які вважають, що Стефаникові був властивий мовний дуалізм: його герої говорили діалектом, тоді як авторська мова була літературною.

За їх думки, фразеологізми письменника допомагають показати невідповідність внутрішнього світу людини з її конкретною поведінкою. Наведемо декілька прикладів:

  • “балу та балу”: слово за словом;
  • “бандиги гнути”: плести нісенітниці;
  • “гадка гадку пошибає”: відбувається роздумування;
  • “давати позір, мати позір”: пильнувати, доглядати;
  • “дати огрозу”: погрозити;
  • “мати до себе”: поводитися;
  • “мені лице лутаєси”: мені сором;
  • “навуки братиси”: вчитися;
  • “на лоб та на шию”: стрімголов;
  • “на який ґатунок”: навіщо;
  • “ні в п’ять ні в десять”: ні се ні те.

Визнання таланта

Перша збірка новел – “Синя книжечка”, яка вийшла у світ 1899 році у Чернівцях, — принесла Стефаникові загальне визнання. Її зустріли схвальні відгуки літературних авторитетів – Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського. Автор збірки зміг привернути увагу насамперед показом трагедії селянства – і цьому значно сприяла “жива” мова героїв.

І хоча як сьогодні, так і раніше не усі читачі (окрім, власне, носіїв покутського діалекту) могли зрозуміти деякі з виразів, це не завадило популярності творів. Іван Франко у статті “Літературна мова і діалект” зазначив, що діалектизми “не були Стефаникові перешкодою в тому, щоб він зробився почитним і улюбленим письменником усієї України”.

У чому унікальність літературної мови Василя Стефаника

Навпаки, без цих діалектизмів новели втратили б свою здатність розкривати реальні історичні події тих часів – голод, бідність простих селян.

Як пише літературознавець Василь Лесин: “І коли Гриць Летючий після свого нечуваного вчинку йде до поліції “мелдуватиси”, то за цим словом стоїть вся окрадена, колоніальна Галичина. Поставимо на місце цього слова загальнозрозуміле “зголошуватися” і зараз втратиться, у всякому разі послабиться локальна і конкретно-історична наповненість поняття, а з нею й художня правда”.

До самої смерті Василя Стефаника не полишало бажання “сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще”. Характерні особливості мови Стефаника допомогли письменнику передати увесь біль трагедії і драми селян, про що він говорив письменниці Ользі Кобилянської: “Я люблю мужиків за їх тисячолітню тєжку історію, за культуру, що витворила з них людей, котрі смерти не бояться. За них я буду писати і для них”.

Тому варто призвичаїтися до літературного стилю письменника, до покутського діалекту, на якому Стефаник звертається до нас і через 150 років після свого народження.

Оригінал статті на Читомо: У чому унікальність літературної мови Василя Стефаника

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

“Свій серед своїх”)) Флешмоб від Наталії Дев’ятко.

Ідея флешмобу #свої належить Наталії Дев’ятко, а запросила мене взяти участь Інна Камікадз. Правда, мені довелося трохи поламати голову над тим, як же краще буде розповісти про своїх читачів.

У мене на сьогодні на

Флешмоб #свої

Дякую любій письменниці Наталія Девятко (Natalia Devyatko), що започаткувала цей флешмоб. 

Суть флешмобу у тому, щоб автор розповів про своїх читачів. Які вони? Що саме цінують у його творах? Чому для них це важливо?

Наприкінці

Новини, подарунок та анонс

“Спіймати шахрая” добігає свого завершення – новина перша. Це була дуже крута авнтюрна історія, і хто ще не придбв передплату раджу робити це зараз, бо вже за кілька днів книга здорожчає.

“Стокгольмський синдром”

Запрошую!!!

Доброго всім часу доби. На годиннику 03:29 коли я це пишу вам… такий собі лист…. запрошую всіх переглянути нову книгу “Чорний кінь”. Перша глава опулікована. Має мій рекорд 10,000 слів. Ба навіть більше. Спойлерів робити не

Українська книжка здобула срібло на конкурсі European Design Award 2021

Творча майстерня «Аґрафка» здобула срібло на цьогорічному конкурсі комунікаційного дизайну European Design Award. Нагороду присудили за дизайн книжки «Куди і звідки» Романи Романишин та

Перейти до блогу

Нові автори

Обиденна Марія

Обиденна Марія – письменниця, авторка науково-популярних праць, перекладачка. Народилась у місті Чернігові. Закінчила Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченко за фахом історія, англійська мова та література. У Київському Міжнародному Університеті отримала ступінь магістра за спеціальністю англійська філологія. Мешкає у місті Києві. 15 років працює перекладачкою, авторкою науково-популярних та публіцистичних статей. Пише прозові твори і […]

Маргарита Проніна

Авторка двох романів: «Звичайна» 2015р. та «Закони дива» 2020р. Дехто називає мій основний жанр “інтелектуальна жіноча проза”. Веду невелику community для письменників: I.Publish та групу на ФБ «Як написати книгу?» – для мотивації молодих авторів та перших кроків у сфері літератури. Також є співаторкою збірки “Приготуй мені гарячого глінтвейну”. Замовити книги та поспілкуватися запрошую в […]

Zoriána Bezodnia Кількість робіт: 1 Тетяна Зінченко

Я – Тетяна Зінченко, журналістка, фольклористка, за другою освітою – психолог. Маю збірку поезій “Твоя щаслива пора року”, готується до виходу роман у новелах.

Сергій Ущапівський

Посилання на мій авторський сайт: poeziya-dushi.com Посилання на авторську сторінку в Фейсбук: Ushchapivskyi.Serhii Посилання на сторінку в Інстаграм: ushchapivskyi.serhii

Перейти до "Нові автори"