У чому унікальність літературної мови Василя Стефаника

У чому унікальність літературної мови Василя Стефаника

14 травня 1871 року народився Василь Стефаник, який увійшов в українську літературу як неперевершений майстер новели. За спостереженням Івана Франка, нове покоління, яке представляв Стефаник, намагалося “модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу”.

Особливою складовою творчості Стефаника є використання покутсько-буковинських діалектизмів, які відтворюють колорит місця й часу, але іноді можуть бути незрозумілими для сучасного читача. Тому, перш ніж присвятити пам’ятний день творчості українського новеліста, ми детальніше розповімо про його авторський художній стиль.

Виміри української мови

Будь-яка мова існує у двох вимірах: літературному, який ви можете побачити у книжках, і діалектному, який буде відрізнятись залежно від регіону, в якому ви перебуваєте.

Покутсько-буковинський діалект, який у своїх творах використовував Стефаник, входить до південно-західної діалектної групи української мови. Він поширений в Івано-Франківський (південно-східні райони) і в Чернівецькій областях (за винятком західних районів – Путильського та Винницького). На заході межує з гуцульським говором, на заході і півночі – з наддністрянським, а на сході – з подільським говором.

Український мовознавець Петро Горецький відзначає, що Стефаник у своїх творах цілком зберігає місцеву діалектну лексику в мові персонажів. До цього спостереження треба додати, що діалектну лексику він зберігає цілком свідомо.

Стефаник наполегливо вивчав літературну мову: багато читав класику і молодих авторів (Павла Тичину, Максима Рильського, Володимира Сосюру), вчив вірші Шевченка напам’ять. Але коли брався передати читачеві образ покутського селянина, головного героя переважної кількості його творів, то вкладав в його уста природну для нього мову – діалектну.

Покутський говір є рідним для Стефаника: він розмовляв нею у дитинстві, а у роки студентського навчання багато ходив покутськими селами, збираючи народний фольклор. Він добре розумів значення мови у зображенні персонажів, тому герої в нього різняться не тільки іменами чи становищем, але й кількістю діалектизмів у розмові.

У чому унікальність літературної мови Василя Стефаника

Хата, в якій народився Стефаник

Тож можна говорити про те, що Стефаник досконально володів діалектною мовою, а не звертався до стилізації заради літературного прийому. Як говорить дослідниця творчості письменника Суханова: “Діалектна лексика, що існує в новелах у великій кількості, створює враження не діалектних вставок, а єдиного мовного потоку”.

Для прикладу наведемо два уривки з його творів, а ви спробуйте здогадатись, яке речення належить звичайному селянину, а яке — трагічному герою-інтелігенту.

  • “Один чоловік такий, то не боїтьси нічо, а другий та й боїтьси” (новела “Засідання”).
  • “Не блукайте по світі, а приставайте до людий, бо люди не люблять шляхти” (новела “Вовчиці”).

Помітно, що мова інтелігента у другому уривку збігається стилістично з мовою автора – вона більш літературна. Літературний критик Максим Рудницький у статті “Наш Стефаник” зазначає: “Вигадувати для них [селян – ред.] окрему мову йому здавалося зовсім неприродним. Проте писати тільки покутським говором теж було б дивним, бо ж читачі не знали того говору і мало що зрозуміли б із розповіді”.

Але існує думка, що Стефаник також соромився використання такої кількості діалектизмів. Тому в більш пізньому періоді творчості письменника діалектних елементів у мові персонажів стає значно менше, а в окремих новелах покутяни говорять уже майже чистою літературною мовою:

“Господи, брешуть золоті книги по церквах, що ти мав сина, брешуть, що-с мав! Ти свою воскресив кажуть. А я тобі не кажу: воскреси їх, я тобі кажу: покажи гроби, най я ляжу коло них. Ти видиш цілий світ” (новела “Сини”).

У чому унікальність літературної мови Василя Стефаника

Проте є й чимало дослідників (таких як Іван Петличний, мовознавець Павло Плющ, професор Іван Матвіяс), які вважають, що Стефаникові був властивий мовний дуалізм: його герої говорили діалектом, тоді як авторська мова була літературною.

За їх думки, фразеологізми письменника допомагають показати невідповідність внутрішнього світу людини з її конкретною поведінкою. Наведемо декілька прикладів:

  • “балу та балу”: слово за словом;
  • “бандиги гнути”: плести нісенітниці;
  • “гадка гадку пошибає”: відбувається роздумування;
  • “давати позір, мати позір”: пильнувати, доглядати;
  • “дати огрозу”: погрозити;
  • “мати до себе”: поводитися;
  • “мені лице лутаєси”: мені сором;
  • “навуки братиси”: вчитися;
  • “на лоб та на шию”: стрімголов;
  • “на який ґатунок”: навіщо;
  • “ні в п’ять ні в десять”: ні се ні те.

Визнання таланта

Перша збірка новел – “Синя книжечка”, яка вийшла у світ 1899 році у Чернівцях, — принесла Стефаникові загальне визнання. Її зустріли схвальні відгуки літературних авторитетів – Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського. Автор збірки зміг привернути увагу насамперед показом трагедії селянства – і цьому значно сприяла “жива” мова героїв.

І хоча як сьогодні, так і раніше не усі читачі (окрім, власне, носіїв покутського діалекту) могли зрозуміти деякі з виразів, це не завадило популярності творів. Іван Франко у статті “Літературна мова і діалект” зазначив, що діалектизми “не були Стефаникові перешкодою в тому, щоб він зробився почитним і улюбленим письменником усієї України”.

У чому унікальність літературної мови Василя Стефаника

Навпаки, без цих діалектизмів новели втратили б свою здатність розкривати реальні історичні події тих часів – голод, бідність простих селян.

Як пише літературознавець Василь Лесин: “І коли Гриць Летючий після свого нечуваного вчинку йде до поліції “мелдуватиси”, то за цим словом стоїть вся окрадена, колоніальна Галичина. Поставимо на місце цього слова загальнозрозуміле “зголошуватися” і зараз втратиться, у всякому разі послабиться локальна і конкретно-історична наповненість поняття, а з нею й художня правда”.

До самої смерті Василя Стефаника не полишало бажання “сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще”. Характерні особливості мови Стефаника допомогли письменнику передати увесь біль трагедії і драми селян, про що він говорив письменниці Ользі Кобилянської: “Я люблю мужиків за їх тисячолітню тєжку історію, за культуру, що витворила з них людей, котрі смерти не бояться. За них я буду писати і для них”.

Тому варто призвичаїтися до літературного стилю письменника, до покутського діалекту, на якому Стефаник звертається до нас і через 150 років після свого народження.

Оригінал статті на Читомо: У чому унікальність літературної мови Василя Стефаника

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Запустили флешмоб «Електрохарчування»: що читають українці під час блекаутів

Українські користувачі соцмережі Х (твіттеру) відновили флешмоб «Електрохарчування», у межах якого люди діляться книжками, які читають під час знеструмлень світла. 
Флешмоб започаткувал

Переклад Майка Йогансена номінували на престижну польську премію

Переклад роману Майка Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» номінували на літературну премію міста Ґдиня. П

House of Europe оголосив переможців сьомого конкурсу грантів на переклад

House of Europe визначив переможців сьомого конкурсу на отримання перекладацьких грантів. Про це йдеться на сторінці організації у фейсбуці.
Переклади на українську
Видавництво «Вавилон

«Це національна ганьба, що в Києві є музей Булгакова», — Віра…

Дослідниця літератури Віра Агеєва вважає, що в Києві не має бути музею Булгакова.

Про це вона сказала у інтерв’ю «Культурі на часі».

Агеєва пояснила, чому література 19 століття стає промовистою д

В Україні планують карати студентів за плагіат і ШІ в наукових роботах

Верховна Рада України ухвалила в першому читанні законопроєкт №10392 про академічну доброчесність. Про це повідомили на сайті Верховної Ради.
Законопроєкт передбачає відповідальність за

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"