У Польщі відбулася зустріч з Олександрою Гнатюк на тему її книги…

2021-05-13 21:00:00 НСПУ

На кафедрі україністики Варшавського університету відбулася зустріч з Олександрою Гнатюк на тему її книги «Прощання з імперією: українські дискусії про ідентичність». Книга в 2003 році була відзначена нагородою «Східний огляд» і нагородою імені Єжи Ґедройця. Присутні поговорили про сучасну українську ідентичність та чим вона відрізняється від польської. Зустріч організували: Українознавче наукове коло, Лабораторія дослідження української ідентичності та кафедра україністики Варшавського університету.

Про це повідомляє nasze-slowo.pl.

Професорка Олександра Гнатюк – дослідниця в галузі українознавства, перекладачка та популяризаторка української літератури в Польщі й польської в Україні, співробітниця Інституту славістики Польської академії наук, викладачка Варшавського університету, членкиня українського та польського ПЕН-клубів, у 2006–2010 роках була радницею з питань культури і науки Посольства Польщі в Україні. Авторка багатьох наукових і популярно-наукових публікацій. Отримала низку нагород за наукову та громадську діяльність, зокрема в 2012 році була нагороджена Орденом відродження Польщі. Останні 15 років проживає у Києві.

Прощання з імперією!

Книга Олександри Гнатюк з’явилася в результаті аналізу дискусії українських інтелектуалів навколо національної та культурної ідентичності. Це роздуми про те, як виглядало прощання з імперією і чи це вже є завершеним процесом.

– «Прощання з імперією» – мене часто запитують, що стоїть в кінці: крапка, знак запитання чи може знак оклику, – коментує професорка. – Раніше я завжди відповідала, що хотіла б поставити знак оклику – як ствердження факту. Вважаю, що ті дебати українських інтелектуалів, які тривали з кінця 80-х і до початку 2000-х років (період, який я аналізувала), є свідченням того, що це завершений процес. Але сьогодні в назві моєї книги я б однозначно поставила знак оклику. Причиною є не лише нова політична реальність та війна, яку розпочала Росія проти України, але також кардинальні зміни свідомості та ідентичності, які відбулися протягом останніх кільканадцяти років в Україні. Особливо протягом останніх семи років, періоду війни.

Центрально-європейська ідентичність українців

Після роботи в Посольстві у Києві Олександра Гнатюк повернулася до дослідження української ідентичності. Її цікавило, як вона змінилася в нових політичних умовах. Так повстав її текст під назвою «Чекаючи на Європу», який виник у результаті аналізу дискусій 2000-2010 років, які, за словами Гнатюк, пішли на спад.

– Публічні дебати інтелектуалів після 2010-го стали тихішими і обмежилися інтернетом, їх витіснили політичні ігри та політичні токшоу, – каже вона. – Схожі процеси протікають в усьому світі, зокрема й у Польщі, США та Франції. Після 2014 року ситуація знову радикально змінилася, але інтелектуали не отримали назад традиційний простір для дискусії, наприклад, у великих редакціях. Частково дебати відновилися на телебаченні, але головним простором залишається інтернет.

Олександра Гнатюк розповіла, що ще в 90-х роках ХХ століття проєкт центрально-європейської ідентичності та спроба «бічними дверима» увійти до Європи були дуже привабливими. Юрій Андрухович, як і багато інших письменників, наголошував на цій версії трансформації української ідентичності. Пізніше ця центрально-європейська ідентичність стала менш актуальною в публічному просторі.

Гнатюк звернула увагу на те, що формування української ідентичності також залежить від політики на найвищому рівні.

– Коли президентом був проєвропейський Ющенко, то був високий ріст підтримки європейського напрямку розвитку України і європейської ідентичності, – сказала дослідниця. – Так було в перші роки його повноважень (2005-2006), пізніше рівень підтримки Ющенка значно впав. Крах його популярності призвів до зміни геополітичної орієнтації. Але не треба думати, що переорієнтація відбулася в 2010 році, коли Віктор Янукович став президентом України. Її вже було видно в другій половині президентства Ющенка. Так сталось не тому, що Ющенко змінив вектор своєї політики, а тому що його оцінили як неефективного. В період президентства Януковича тенденції орієнтації на Росію дуже зміцнились в політичному значенні. В перший день після його інавгурації з Адміністрації президента зникли європейські прапори. В другий день президентства Януковича було усунуто з президентського порталу банер, присвячений Голодомору.

Українська ідентичність сконструйована інакше, ніж польська

Кожен народ інакше будує свою ідентичність. Олександра Гнатюк зазначила, що те, що в Україні немає однієї мови, віри чи спільної культури, не означає, що українці не є політичною нацією.

– В листопаді 2013 року Мустафа Найєм російською мовою опублікував пост на своїй сторінці в соцмережі, який став символічним початком протесту на Майдані, – зазначила Гнатюк. – Уявіть собі, що ми маємо справу з політичним протестом в Польщі, до якого закликає людина з прізвищем іншомовного походження та іншою мовою. Чому для українців це не стало на заваді? І надалі не заважає? І чому в Польщі така ситуація і надалі є неможливою? Звичайно, частою відповіддю є те, що наша польська ідентичність є більш закоріненою. Ні. Наша польська ідентичність базується на етнічно-культурному принципі. Тобто принципі, який бере початок у націоналізмі ХІХ століття, який є більш консервативним і традиційним та який в меншій мірі допускає інших у польську спільноту. Дуже часто мене виключають із польської спільноти лише через моє прізвище. Дуже часто так висловлюються мої противники в публічному просторі. Роблять з мене Ольгу, хоча мене звати Олександра. Кажуть, що я не можу бути викладачкою у Варшавському університеті чи польською дипломаткою. Мій особистий приклад показує, наскільки польська ідентичність є замкнутою. Я народилася у Варшаві, виховувалася польською мовою, вчилася в польській школі і я є польською патріоткою. А якщо хтось уважає інакше, то це він має проблеми, а не я. Проблеми в значенні досить звуженого розуміння поняття народу. Таке виключення, з яким ми сьогодні маємо справу у публічному дискурсі, є неприйнятним. Громадян ділять на дві категорії: справжніх поляків і «фальшивих», які мають інші імена або якщо з їхніх прізвищ виникає, що вони не є поляками. Така ідентичність походить з періоду культурних і реальних війн.

Олександра Гнатюк пояснює, що етнічне бачення української ідентичності було досить довго найголовнішим. В період української незалежності така точка зору змінилася. Громадянство отримали всі, хто проживав на території України до 1991 року. Тому українська ідентичність базується на громадянстві, а не на національності. Можливість виконувати державні функції не залежить від національного походження людини, що підтверджують політичні реалії України. Нікому не прийшло б у голову висувати претензії до Звягільського з приводу його єврейського походження, а Азарова висміювали не тому, що він росіянин, а тому що був поганим політиком. Тому публічний дискурс в Україні і Польщі досить сильно відрізняється.

– В Польщі показниками національної ідентичності є спільна мова, спільна культура і релігія, спільне бачення історії, – продовжує Гнатюк. – Когось, хто не говорить польською, важко визнати поляком. В порівнянні українська ідентичність є більш багатовимірною. І їхня культурна різноманітність є набагато ближчою до європейської ідентичності, ніж польська. Тому я вважаю, що українська ідентичність є більш сучасною, ніж польська, і є інклюзивною, а не ексклюзивною (…).

Іванна Килюшик

Світлина — Олександра Гнатюк. Фото з архіву тижневика (автор – Дмитро Ларін)

Оригінал статті на НСПУ: У Польщі відбулася зустріч з Олександрою Гнатюк на тему її книги…