«Українська мова готова до того, що ми зараз переживаємо» — що пишуть світові ЗМІ про нашу країну

2022-06-08 21:00:00 Олеся Бойко

Про Україну у світових ЗМІ пишуть дедалі менше: якщо новини із фронту ще тримаються на передовицях іноземних ЗМІ, то великі аналітичні статті про українську культуру чи принаймні її боротьбу з російським імперіалізмом зникають зі шпальт. Попри це, деякі видання вже ж продовжують висвітлювати повномасштабну російську війну в культурному аспекті, нехай слово і перейшло до українців чи емігрантів з України. Як (не) змінюється українська мова, нові аспекти моральної дилеми про науку поза політикою і здоровим глуздом, а також про ставлення світу до перемоги України — читайте в новому огляді світової преси.

Не культурою єдиною: як бойкот російської науки сприймають у світі

The New Yorker опублікував статтю «Вчений, який вивчав мир» Рівки Гальчен про те, як має змінити світова наукова взаємодія між різними країнами в контексті російсько-української війни.

 

Гальчен описує бойкот російської науки від світу, оголошений невдовзі після повномасштабного наступу. Вона переймається питанням того, наскільки науковця і його роботу можна вважати окремою від політики чи громадянства, та описує історію Нікіти Вавілова, радянського науковця часів Сталіна, який помер в ГУЛАГу через донос псевдонауковця Трофима Лисенка.

 

Тривкість української мови та повернення до неї

Американський літературний журнал Apofenie продовжує підіймати тему України у своїх матеріалах.

 

Видання опублікувало есей Марії Михайлової, української емігрантки до США, «Мова дому».

 

«Російська була і завжди буде моєю рідною мовою: правда, яка забруднилася, просякнута наслідками російського імперіалістичного минулого та кровожерливим, зумовленим війною сьогоденням. Водночас бувши маленькою дитиною, я також пам’ятаю випадки, коли вільно розмовляла українською до еміграції. Моєю улюбленою колисковою, яку мені співала мама, була українська народна пісня «Ніч яка місячна». Я дивилася мильні опери з бабусею також українською. Мова завжди була частиною мого життя, хоча й периферійною», — пригадує вона.

 

Михайлова наголошує: «Російська мова завжди буде моєю рідною, але українська мова для моєї батьківщини. Для мене зараз мова йде не про те, щоб сказати «ні» російській — це про те, щоб сказати «так» українській». 

 

Крім того, на Apofenie вийшло інтерв’ю Юстини Довбуш з Яриною Чорногуз, поеткою і бойовою медикинею. Вона розповідає про свій досвід перечитування Олени Теліги і Євгена Плужника, нові й старі грані ненависті, циклічність російської агресії щодо України, світоглядну різницю між Фаустом і Воландом та те, як суспільство почало по-іншому користуватися українською мовою. 

 

«Я схиляюся до думки, що мова — це живий організм, який знаходить свій власний шлях, як вода, проникати в найменші щілини горя і знаходити способи самовираження. Сама українська мова вже давно готова до того, що ми зараз переживаємо: все в ній готове допомогти нам орієнтуватися в наших нинішніх емоціях. Мені особливо приємно, що, наприклад, у публічному дискурсі ще раніше, до 24 лютого, коли я писала у своїх дописах «армія окупанта», відчувалося, що моя аудиторія була скептично ставляться до слова «окупанти». Деякі наші співгромадяни взагалі скептично ставилися до будь-яких емоційно забарвлених військових слів, а це було слово «окупанти», не кажучи вже про «рашистів», «російських відморозків» чи щось подібне. Зараз усі спокійно вживають ці терміни і це нікому не дивно, але прикро, що довелося пролити стільки крові, щоб ці слова сприймалися як реальність життя, а не як перебільшення якоїсь божевільної емоційної дівчини, яка раптом і ніби без причини підписала контракт з військом», — зазначає вона.

Українська перемога з погляду українців, журналістів іноземних ЗМІ та читачів

Літературно-культурне видання Publishing Perspectives пише про виступ української адвокатки з прав людини Олександри Матвійчук у своєму репортажі з WEXFO (World Expression Forum) на літературному фестивалі в Ліллехаммері.

 

«путін не боїться НАТО. Путін боїться ідеї свободи. Дев’ять років тому, під час Революції Гідності, ми боролися за нашу свободу, за право жити й будувати країну, де захищені права кожного. Де підзвітна влада. Де судова влада незалежна. Де поліція не нападає і не вбиває незалежних журналістів», — наголосила вона під час виступу.

 

Матвійчук зазначила, що не в останню чергу тому, що боротьбу, яка вже колись була доводиться вести знову в Україні, «вона знаменна для всієї Європи». Адвокатка навела три виклики у боротьбі з авторитаризмом: придушення інформації, збочення російської журналістики та вбивства росіянами журналістів в Україні.

 

«Ця свобода варта того, щоб вийти із зони комфорту. Ми живемо у взаємопов’язаному світі, і лише поширення свободи може зробити цей світ безпечним. Якщо ви не зупините путіна в Україні, він піде далі», — підсумувала вона.

The Washington Post опублікував статтю старшого наукового співробітника Ради з міжнародних відносин і автора книжки «Дорога, яка не пройдена: Едвард Ленсдейл і американська трагедія у В’єтнамі» Макса Бута під назвою «В Україні зараз не час вагатися».

 

У ній він аналізує перебіг повномасштабної російсько-української війни та підтримку України США.

 

«Замість того, щоб пропонувати Україні достатньо допомоги, щоб уникнути поразки, ми повинні надавати таку величезну підтримку, щоб вона могла виграти війну (тобто звільнити більшу частину території, втраченої з 24 лютого). Україна не демонструє ознак втоми від боротьби. Ми теж не повинні», — наголошує Бут.

 

 

Також The Washington Post опублікував листа до редакції з тим же наративом. Читач Пол Крумхаус засуджує публікування подробиць про обсяги переданої допомоги та закликає надавати Україні якмога більше озброєння.

 

 «Ідея про те, що знекровлення російських збройних сил призведе до припинення їхньої боротьби,— банкрут. Це не спрацювало, коли німці намагалися під час Другої світової війни, і це не спрацює з президентом росії путіним на чолі. Настав час Сполученим Штатам та їхнім союзникам назвати блеф росії та надати Україні повітряні, ракетні та артилерійські можливості, які відповідають чи перевищують російські», — пише він.

 

Попередні частини огляду:

 

• «Голос з України: українська література у матеріалах іноземних медіа» — 27 лютого;

• «Ще більше голосів з України про літературу й культуру в іноземних ЗМІ» — 12 березня;

• «Молоде покоління українців працює з вільним віршем» — міжнародні ЗМІ про літературу під час війни» — 25 березня;

• «Метою світу має стати перемога України» — про війну з рф в міжнародних ЗМІ» — 7 квітня;

• «Пасивна риторика сприяє не миру, а воєнним злочинам» — що писали в іноземних ЗМІ про війну в Україні — 20 квітня;

• «Багато в чому саме російська література сплела маскувальні сітки для танків рф» — що писали про Україну іноземні ЗМІ — 28 квітня;

• Як українці звикають до пронизливого звуку нової реальності — що писали про Україну іноземні ЗМІ — 5 травня;

• Українську поезію «змітають із прилавків» — що писали про Україну в іноземних ЗМІ  — 12 травня;

• «Кримські татари говорять між собою мріями про вільну Україну» — що пишуть про нашу країну у світових ЗМІ — 19 травня;
• «Пушкін може мало чого нас зараз навчити, а Шевченко знову актуальний» — що писали про Україну іноземні ЗМІ — 26 травня
• «Захід має завершити проєкт із деколонізації росії» — що пишуть іноземні ЗМІ про війну в Україні — 2 червня.

Оригінал статті на Suspilne: «Українська мова готова до того, що ми зараз переживаємо» — що пишуть світові ЗМІ про нашу країну