Трішки про ображену дитину письменниці

Трішки про ображену дитину письменниці

Трішки про ображену дитину письменниці

 

 

Любі читачі! 

 

Продовжую творити для вас, і нещодавно, як ви знаєте, моя книга 

 

“Охоронець для розбитого серця” 

 

стала доступна по передплаті. Хто ще вагається, варто купувати, чи ні, хочу сказати, що варто) Інга і Єгор ще потримають нас всих у напрузі, та врешті-решт, з’ясують, що ж трапилось п’ять років тому, та чому Єгор – такий надійний та порядний хлопець, як ми пам’ятаємо з “Няні для маньяка” – залишив кохану жінку напризволяще. 

Невеликий шматочок з нового розділу: 

Єгор сідає поруч. 

– Я все владнав з твоїм… чоловіком. Але завтра ми маємо бути в “Джерельниці”. – ошелешує мене він. 

– Владнав?! 

– Я сказав Івану, що надто дратую тебе і ти поїхала в “Джерельнцю” сама. 

– О, ну тут ти не збрехав!

– Залишимо на потім наші особисті проблеми. Ситуація серйозна, і нам потрібно вийти з неї з найменшими втратами. 

– Я не збираюсь нікуди їхати. 

– Я розумію, чому ти вирішила втекти. Я допоможу тобі розібратись з усім цим, що на тебе звалилось. Але мені потрібна і твоя допомога. 

– А мені потрібно, щоб мене залишили в спокої! Якого біса ти приїхав сюди?! Чому знову не зник, як п’ять років тому? 

– Я нікуди не зникав. І можу все пояснити. Та тільки зараз нам не до цього, є нагальніші проблеми. 

– Проблеми? Це ти так жартуєш? Те, що ти залишив мене, навіть не пояснивши нічого, ти називаєш проблемою?! – від люті мені хочеться вдарити його. Може хоч так прийде до тями і вийде нарешті зі свого анабіозного спокою!

– Ні, я неправильно висловився. Взагалі все, що було з нами – неправильно. 

– Он як? Тоді якого біса ти тут?! – різко підіймаюсь, мої руки, наче живуть своїм життям, тягнуться до нього. Та Єгор одним рухом перехоплює їх, обидва зап’ястя затискає однією свою рукою, легко притягує мене до себе. 

– Я тут, щоб допомогти тобі. Щоб виправити все, Інго!

– Виправити? Це звучить, як “оживити мертвого”! Надто пізно виправляти! Розумієш?! 

Від болю та безумного коктейлю почуттів, де лють змінюється жалістю до себе, а бажання видряпати йому очі – на нестримний потяг заховатись в його обіймах, струмками біжать сльози. 

Єгор притягує мене до себе, притискає до грудей, ховає своє обличчя в моєму волоссі. Обережно, все ще не відпускаючи моїх рук, проводить вільною по спині. Заспокоює, руйнує всі мої спроби відсторонитись. 

Тільки він і його обійми. Його запах і мої руки в його… 

 

*********************************************************************

А тепер про “ображену дитину”. Для письменника його історії – мов діти. Про одну з них і піде мова. 

Це історія, яка вже близька до завершення 

“Ескорт для монстра”

Вона безкоштовна і такою ж залишиться. 

Але, мені здається,її трішки обділили увагою. Її героям, а з ними й мені, сумно ) А історія точно варта уваги, бо динамічна, гостросюжетна і тримає в напрузі до останнього розділу. А може й після нього) 

 

Маленький шматочок: 

Як тільки я відчиняю двері, величезна темна тінь наче нізвідки падає на мене. Сильні руки закривають рота і, штовхнувши мене в кімнату, зачиняють двері на ключ. Спалах світла б’є просто в серце.

У мене “гості”. Два величезних бритоголових хлопця (а-ля привіт, дев’яності).

“А що ти хотіла, дурепо, коли приперлася сюди?!” – кричить мій голос розуму.

– Ти хто така? – запитує мене один з “братків” і, сам того не розуміючи, дарує надію позбутися його малої кров’ю.

– Я… Нюся. – видаю перше, що спало на думку.

– Яка, к бісу, Нюся?! – на обличчях чоловіків відображається вкрай складний розумовий процес. Я ніби бачу, як у їхній голові повільно-повільно провертаються коліщатка.

– Господарка квартири! – від адреналіну голос звучить надмірно верескливо. За те я здається, входжу до ролі.

– Що ти тут робиш?

– Я… вазони…годувала… і кота поливала. – від страху язик заплітається, я розумію, що мелю нісенітницю. Збираю себе по шматочку і видихаю просто в обличчя “гостям”:

– А ви моєї квартиранточки дружки, так? Так скажіть цій вертихвістці, що за квартирку не плачено! Я ходжу-ходжу, а її нема! Скажіть, до 15-го не буде сплачено, викину її лахи з балкона!

Від мого тону братики мимоволі відступають до дверей. Дивляться, то на мене, то один на одного.

– То ти того, точно, господиня, чи що? – обережно запитує один із них.

– То нам сказали блондинку шукати гарну. А ця темна та не дуже й гарна… – видає другий.

– Ні, блін, Пушкін я! – вже всерйоз злюсь на “не дуже гарну”. От козли! – Власниця, звичайно ж! А ви, якщо прийшли, може, за свою подружку заплатите? Бачу, не бідні! – від розпачу та водночас надії на близький порятунок іду в наступ.

Хлопці злякано переглядаються.

– Немає в нас нічого. І взагалі, вали звідси, поки ціла.

– Я то звалю, звалю, – обережно обходжу їх, пробираючись до виходу, – тільки 15-го знову прийду. Не буде грошей, викину пожитки і до побачення, зрозуміло?

– Та зрозуміло, вали кажу, скажена!

Я просочуюсь у коридор, ще не вірячи своєму щастю. Як у уповільненій зйомці “братки” прикривають двері. А сусідні відкривається, випускаючи сусідку, бабусю Світлану з відерцем помідорів.

– Еммочка, а де це ти пропадала? – на весь під’їзд питає вона.

“Ах ти ж …!” – чую зі своєї квартири і, що є сил, мчу вниз, по дорозі випадково зачепивши відро.

Стиглі томати весело стрибають за мною, з величезними зусиллями маневрую, щоб не послизнутися, перелітаю через кілька сходинок відразу. 

Позаду чую тупіт і матюки. Серце наче от-от вискочить із грудей.

Миттю підлітаю до дверей під’їзду. Аби тільки не було зачинено!

Зачинено, але я встигаю відчинити замок і вибігти на вулицю.

Майже одразу за мною вилітають, як пробки з пляшки шампанського, мої гості.

Задихаючись від страху та адреналіну, кидаюся вперед, тільки ривка недостатньо, відчуваю, як на руці, ніби сталеві клешні стискається рука когось з переслідувачів. Не втримавшись на ногах, валюсь просто на асфальт.

“От і все, тепер точно все” – боляче б’ється у скронях думка …

Але…

– Відпустіть її! – такий дорогий і бажаний голос раптом знову повертає мені надію.

Корс!!

Він стоїть лише за кілька метрів від мене. Не метушиться, на обличчі не тремтить жоден м’яз. У руці револьвер. Я забуваю, як дихати, дивлюся на нього…

 

Приємного читання і гарного післясмаку) 

 

Оригінал статті на Букнет: Трішки про ображену дитину письменниці

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Український інститут книги проведе «Тиждень поезії»

Український інститут книги з 16 до 24 березня проведе всеукраїнську інформаційно-просвітницьку акцію «Національний тиждень читання. Тиждень поезії».

Про це повідомила пресслужба Міністерства культури

Окупаційна влада Криму обшукала дім кримськотатарської активістки Лутфіє Зудієвої

22 лютого російські силовики затримали кримськотатарську правозахисницю й активістку «Кримської солідарності» Лутфіє Зудієву, а в її будинку, що в тимчасово окупованому Джанкої, провели

Місто індустріальних монументів, людей і моря – яким був Маріуполь до окупації

До другої річниці блокади Маріуполя Вано Крюґер пригадує яким було це місто до початку повномасштабного вторгнення – під час проведення «StartUp Гогольfest». Перша версія цього есею бул

У Держкомтелерадіо розповіли, як формують комітети присуджуваних ним премій

Державний комітет телебачення і радіомовлення України розповів, скільки літературних премій організовує і назвав суми винагород переможцям. Про це комітет повідомив у відповідь на інфор

Актуальні збори, до яких закликають долучитися українські діячі культури

Українська літературна спільнота продовжує активно збирати кошти на потреби Збройних сил України. Розповідаємо про актуальні збори:

видавчиня, літературна редакторка, волонтерка Ірина

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"