Тренд на українську класику: було, стало й кого забули видати

2024-04-08 07:00:00 Тетяна Петренко

Сьогодні складно знайти видавництво, яке не створило принаймні одну серію української класики. Нові видавництва підкупають красивими обкладинками й серійністю, а ще приділяють немало часу піару своїх видань. Тепер жодна порядна серія класики немислима без Домонтовича й Підмогильного. «Кайдашева сім’я» і «Микола Джеря» Нечуя-Левицького відходять на задній план, поступаючись урбаністичним «Хмарам». З письменників XIX століття згадуються хіба модерністи. По блату проходять тільки Марко Вовчок і Олена Пчілка як жіночі голоси в українській літературі.

Які є нові серії української класики, чим вони відрізняються і хто друкував класичну літературу до того, як це стало трендом?

Неканонічний канон від Віхоли

«Неканонічний канон» – найбільша з-поміж нових серій класики, що концентрується здебільшого на літературі ХХ століття. Гео Шкурупій, Осип Турянський, Євген Плужник, Агатангел Кримський, Ірина Вільде були впізнаваними авторами для випускниць і випускників філологічних факультетів, проте для більшості читачів вони лишались ноунеймами. Більше ні. Тепер саме ці книжки – наш канон української літератури. А чому саме ці автори і ці твори – це пояснюють передмови літературознавиць (здебільшого Віри Агеєвої).

 

«Неканонічний канон» підкупає своєю серійністю. На анонс наступних книжок чекаєш як на новий епізод улюбленого серіалу. До деяких тайтлів можна чіплятись. Скажімо, Марко Вовчок – одна з найканонічніших постатей в українській літературі, і тим не менш – книжка цієї авторки теж з’явилась у Віхолі. Вочевидь тут спрацьовує бажання відійти від спадку шкільної програми і перепрочитати наново українське жіноче письмо XIX-XX століття. Свідчення тому – збірка «Шалені авторки. Мала проза українських письменниць», яка теж з’явилась у «Віхоли». Все ж жіноче письмо починається з канонічної Марко Вовчок, а далі через Ганну Барвінок та Олену Пчілку переходить в модернізм – Лесю Українку, Ольгу Кобилянську, Наталію Кобринську, Уляну Кравченко.

Купити книжки на сайті видавництва

Альтернатива від Vivat

Серія видання класики від Vivat цікава своїм текстологічним боком і оригінальним добором текстів. Видавництво друкує «Невеличку драму» Підмогильного, а не «Місто», різну прозу Квітки-Основ’яненка, а не лише його «Марусю» (якої в цій збірці немає). Потішило й видання текстів Івана Франка «Маніпулянтка». Це не зібрання знакових творів автора, найкращого з найкращого. Це збірка тематична, в творах якої порушуються питання емансипації, чутно жіночі голоси. А от назва збірки трошки маніпулятивна. Вона названа за одним з оповідань Франка, де йдеться не про маніпулянтку, про яку ви найімовірніше подумали, не про аферистку чи інтриганку, а працівницю пошти, що здійснює маніпуляції з листами. 

 

Цю серію курує літературознавиця Ярина Цимбал, яка вже створювала для нас чудову серію «Наші 20-ті» у Темпорі. Це не просто передрук текстів у відомій формі. Книжки з цієї серії виходять з раніше не друкованими фрагментами або в не спотвореному вигляді. Загалом тема з актуалізацією видань класики показала: не достатньо просто передрукувати класичний твір в красивій обкладинці. Потрібна ще робота літературознавців, які звірять звичний текст з першодруками й рукописами, а також під час цього процесу відкопають цікаві друкарські помилки минулого чи неточності. 

Купити книжки на сайті видавництва

Новітня класика від ВСЛ

Видавництво Старого Лева зробило цікавіше: замість видавати літературу модерну, воно перевидало літературу постмодерну, книжки українських культових авторів 90-х і нульових. «Московіада» Юрія Андруховича, «Лексикон таємних знань» Тараса Прохаська, «Тема для медитації» Леоніда Кононовича, «Жінки їхніх чоловіків. Старі люди» Софії Андрухович знову повернулись на видавничий ринок. Так само Meridian Czernowitz стратегічно перевидав прозу Сергія Жадана. Бо ж новітню класику теж треба знати!

Купити книжки на сайті видавництва

Ще одну сторінку класики

Серія української класики видавництва «Ще одну сторінку» має оригінальний набір авторів. Це збірка прози Наталі Кобринської, Наталії Романович-Ткаченко, коротка прози Лесі Українки, роман «Хочу!» Володимира Винниченка, «Лель і Полель» Івана Франка. На відміну від інших видавництв, ця серія виходить без передмов. Тобто вибір текстів підкупає нетиповістю на ринку, однак ані ключів до цієї прози, ані сучасних інтерпретацій, ані розуміння, чому ми маємо читати саме цих авторів саме сьогодні, тут нема. До деяких книжок неочікувано додаються передмови плюс-мінус сторічної давнини: до Кобринської нею стає стаття Михайла Грушевського, а до Франка – Наталі Романович-Ткаченко. Дивний вибір у ситуації, коли ви хочете реактуалізувати твори, що довгий час не читались масово. 

 

Тут також є і плануються антології. «Фіолетова тінь» – добірка містичної прози, що подає цікавий перелік творів, але сильно поступається двотомній антології української готичної прози, укладеної Юрієм Винничуком. Друга анонсована антологія – еротичної прози першої третини ХХ століття, в якої на ринку теж були сильні попередники. Ярина Цимбал вже упорядковували кілька книжок про український любовний роман 20-х, де еротики не бракує. 

Купити книжки

Прометеївська класика

Молоде видавництво «Прометей» увірвалось в видання класики з цікавого кейсу. Засновник видавництва нагадав усім нам, що взагалі авторські права діють 70 років після смерті автора, а після смерті Івана Багряного, якого то тут, то там повсякчас передруковують, цей час ще не сплив. Поки видавництво створило серію «Іскри», де сконцетрувалось не на великій, а на малій прозі популярних класиків – у Прометеї вже видали коротку прозу Михайла Коцюбинського та Валер’яна Підмогильного. 

Купити книжки на сайті видавництва

Yakaboo Publishing

Класика від Yakaboo – це тематичні антології класики та серія «Yaka ШКОЛА», де виринає одна несподівана авторка – Людмила Старицька-Черняхівська. Тематика антологій – коротка проза, воєнна проза (з передмовами Віри Агеєвої) та еротична проза (з передмовою Галини Пагутяк). Що цікаво, ця антологія еротики дуже перегукується у виборі творів з книжкою 1993 року «Український Декамерон» (бібліотека журналу «Лель»).

Купити книжки на сайті видавництва

Класика від Pabulum

Pabulum підготував доволі класичні тексти, здебільшого відомі зі шкільної парти, прикрасивши їх симпатичними обкладинками й додавши передмови літературознавця Ростислава Семківа. Тут з’явились «Царівна» Кобилянської, коротка проза Григора Тютюнника з програмовою назвою «Три зозулі з поклоном», український модернізм – «Майстер корабля» Юрія Яновського, «Дівчина з ведмедиком» і «Доктор Серафікус» Домонтовича.

 

Від редактора: доки ми публікували цей огляд на українську класику, видавництво Pabulum оголосила про закриття й великий розпродаж своїх книжок, том, мабуть, скоро їхні видання класики стануть бібліографічними раритетами, на які полюватимуть колекціонери.

Купити книжки на сайті видавництва

Відомі та незвідані від РМ

Це найтрадиційніша добірка класики, упорядники якої не намагаються когось заінтригувати невідомими іменами. Це добре знайомої зі шкільної програми твори і автори: «Захар Беркут», «Кайдашева сім’я», «Valse mélancolique» і навіть збірка Тараса Шевченка. 

Купити книжки на сайті видавництва

Якою була класика до 2022 року?

Звісно, друкувати класику вигадали не у 2022 році. Книжки були, змінилось ставлення і підхід. Раніше українська класика була територією шкільної програми і видавалась та продавалась десь на рівні з підручниками, як добровільно-примусова покупка, якою не треба зваблювати. Хоча були винятки. Комора видавала Домонтовича чи твори Марка Вовчка в привабливих обкладинках позиціонуючи ці книжки як видання для дорослих поціновувачів хорошої літератури. Основи зробили доросле ілюстроване видання «Міста» Підмогильного ще у 2017-му. А от А-ба-ба-га-ла-ма-га видавала твори Юрія Косача, письменника емігранта, який належав до МУРу. І окремо треба згадати видавництво «Смолоскип», без серії «Розстріляне відродження» якого взагалі немислимо уявити розвиток активних читачів у 2010-ті. Але здебільшого класика – це про шкільну програму.

 

Попри скепсис багатьох читачів до якості видань Фоліо, українська класика в них існує давно і видається систематично. Подавалась ця література здебільшого як «Шкільна бібліотека української та світової літератури», а також серія «Рідне». Тут з’явилось чимало важливих творів з передмовами фахівців до того, як це стало мейнстримом. 

 

У видавництва «КМ-букс» була кишенькова серія в м’яких обкладинках «КМ Українська класика». Поруч з романами 19 століття там були несподіваніші «Недуга» Плужника, і «Поза межами болю» Турянського. 

 

У видавництві «Знання» виходила серія «Класна література» – тобто серія книжок, рекомендованих для читання в класі. Тут ми знаходимо повно цікавих творів, які насправді вже тривалий час є в рекомендаціях шкільної програми. В серії виходила і Емма Андієвська, і «Майстер корабля», і «Хмари», і «Люборацькі» (яких, до речі, сконцентрувавшись на 20 столітті, ніхто не поспішає реактуалізовувати). Інша серія класики цього видавництва – «Скарби», де була і Наталена Королева, і Плужник, і Йогансен. 

 

Серія «Богданова шкільна наука» (Навчальна книга – Богдан) вже на обкладинці маркується як література для дітей. Не та книжка, яка пасуватиме до образу на підборах. Краща ситуація з іншою їхньою класичною серією «Світовид».

 

Ще одне видавництво, де було кілька класичних серій – це «Апріорі». «Класика української балетристики» – Іван Багряний, Гнат Хоткевич, Лесь Мартович (один з Покутської трійці), «Шкільна полиця», а ще видання Юрія Горліс-Горського, чий «Холодний яр» теж поступово займає своє місце в каноні. 

 

Як бачимо, класики на нашому ринку насправді ніколи не бракувало. Бракувало роботи з її популяризації. Видавцям хочеться нагадати, що крім Віри Агеєвої та Ростислава Семківа в нас є ще багато хороших літературознавців, пожалійте цих двох, не кличте абсолютно в усі проєкти. 

 

А от за кого з класиків поки образливо, так це за Ігоря Костецького, нашого блискучого абсурдиста. Оце справді постать, яку можна назвати неканонічним каноном. Але на все свій час.

 

 

Зображення: Освітлорія, сторінки видавництв у Facebook

 

Оригінал статті на Suspilne: Тренд на українську класику: було, стало й кого забули видати