Темний ренесанс української творчості

2022-03-23 08:11:05 Бодісон

Темний ренесанс української творчості

Будь-яка пісня, вірш, кінофільм, новела це звертання до досвіду чи фікція власного досвіду Задача творця довести цей досвід до кінцевого споживача, який хоче побачити рольову модель і порівняти це з власним досвідом.

Не вірю, що особа європіоїдної раси може передати емоцію людини, що стикнулась з расизмом. Гетеросексуальні особи не можуть коректно описати стосунки гомосексуальних пар. Людина, що не пережила війну не може описати жах і страждання втрати рідних чи важкі поранення. Хто не відчував страху, ніколи його не опише.

Як сценарист, я вчився спостерігати за людьми, за манерою їхньої мови, підмічати зовсім непомітні рухи. Як людина торкається власного плеча, коли не зацікавлена в розмові, як ввічливо людина посміхається у відповідь на балакучу бабцю в черзі в супермаркеті. Усі ці речі є досвідом сценариста, це його основний інструмент в створенні історій.

Діалог з бабцею в супермаркеті може бути цікавою деталлю, досвідом кінцевого споживача, який скоріше за все переживав щось подібне. І в цьому діалогу не буде жодного сенсу, не буде інформаційного навантаження з розкриттям сюжету чи персонажа.

Я не перестану вважати, що насильство, жорстокість, війни, соціальна несправедливість та інші “бічі” суспільства мають залишитися на сторінках книжок, екранах кіно та ігрових місіях. Важко написати сцену у бомбосховищі, не побувавши там. Я можу лиш уявляти, як у Києві люди сидять на підлозі станції метро “Шулявка” і витріщаються на давно остогидлу фреску на протилежному від ескалатора кінці.

Якщо звернутися в історію, то можна знайти безліч історій про успіх якогось автора, але я наведу приклад Толкіна. Людина, яка писала ще до того, як придумали сторітеллінг. Історії про Середзем’я народились під час та після війни. “Володар перснів” це дуже темна історія. Можна скільки завгодно говорити, що Толкін геній і вигадав новий світ, однак будь-який автор, який написав більше ніж одне оповідання, розуміє, що “Володар перснів” про війну, яку пережив сам автор. І майстерність Толкіна в обгортці власних переживань у сеттингу фентезі. Проте “Володар перснів” вийшов пізніше, тому що війну потрібно було переварити емоційно. Саме тому “Хоббіт, або подорож туди і назад” вийшла раніше. Це дитяча казочка, в порівнянні з “ВП”.

Тому я ділюся наступним висновком. Коли ЗСУ переможе, українську літературу заполонить страшний кошмар воєнних історій. Про кохання, про медсестер, про українського аса, про локальних героїв Конотопа, Сум, Чернігова. Біс з ним, і “циганам” з гопніками теж дістанеться. Перша ідея, котра прийде в голову майбутнім авторам про війну, може здатися геніальною. Проте це не так. “Несвідоме колективне” саме так і спрацює. Одна і та сама ідея прийде в голову одразу сотні різних авторів. Тому що ідея це завжди пережитий досвід, а він у нас тепер один на всіх. Потрібно буде вичекати, колеги. Не кидатися в дешевий хайп “Привида Києва” чи “Чорнобаївки”. Виждіть і перетравіть емоції.

 

Дякую за увагу 😉

Оригінал статті на Букнет: Темний ренесанс української творчості