«Таємна зброя» Хуліо Кортасара: гра з уявним м’ячем

«Таємна зброя» Хуліо Кортасара: гра з уявним м’ячем

Хуліо Кортасар. Таємна зброя / пер. з ісп. Галини Грабовської. — Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2020. — 176 с.

 

До збірки «Таємна зброя» Хуліо Кортасара (1914 – 1984) увійшли одні з найуславленіших творів аргентинського класика, які при уважному прочитанні складаються в єдине концептуальне ціле. Їхня дія розгортається в Парижі, де Кортасар прожив понад 30 років. Вони позначені тематичною і стильовою печаттю автора: це кінокадри богемного життя Міста світла, суміш реальності й фантазії, експериментування з мовою та багато іншого. 

Ми гортаємо український переклад збірки Кортасара, який не так давно вийшов у «Видавництві Анетти Антоненко», й розповідаємо, чого чекати від текстів відомого аргентинського автора.

Увага! У тексті є спойлери.

 

Джонні, музикант-саксофоніст із «Переслідувача» Кортасара, у своїх наркотичних тріпах бачить поля з урнами, наповненими попелом небіжчиків. У гарячці він роздряпує землю руками, думає: от ця урна — пуста, вона — моя. Проте він помиляється — урна заповнена. 

 

Незабаром після цього випадку музикант робить один із найпрекрасніших своїх записів. Відомий критик, друг Джонні, пише про нього книжку, де розмірковує про джаз, про концерти, про відкриття і досягнення, але не згадує про урни, хоча вони — чи не найголовніше. «І не твоя провина, що ти не зміг написати те, чого я також не можу зіграти», — говорить музикант, який усе життя намагається зіграти «так, як треба», переслідує те, чого не наздогнати. Власне, уся збірка — це спосіб упіймати бажану мить, відчуття, здогад, і на секунду це таки вдасться: якщо не самому Кортасару, то Мікеланджело Антоніоні в екранізації його оповідання.

«Слина диявола»: спіймати те, що спіймати неможливо

Було по десятій, коли вітряного листопадового ранку Роберто Мішель помандрував паризькими вулицями, охочий зазнімкувати Консьєржері i Сен-Шапель. Вітер ущух, а сонце залляло все довкола своїм млосним теплом, тож Мішель блукав цілком щасливий і безтурботний, доки не натрапив на безлюдний майданчик із самотньою парою — старшою жінкою і зніченим юнаком. Фотограф закурює сигарету і мляво роздумує над постатями зустрічних, прокручує у голові сценарії: досвідчена звабниця намагається причарувати ще зовсім молодого хлопця, майже дитину, а той не знає, чи поплисти назустріч любовним пригодам, чи опиратися, піддавшись внутрішньому страху. Мішель робить знімок, потім ще один, аж раптом щось іде не так: жінка його помічає, вона розлючена, тим часом юнак тікає, а на сцену виходить інший персонаж — чоловік з автівки, що стояла неподалік. 

Збірка була опублікована у 1959 році в Аргентині, за чотири роки до появи «Гри у класики», чи не найвідомішого тексту автора, і за сім років до виходу Blowup («Фотозбільшення») Мікеланджело Антоніоні — культової стрічки італійського режисера, натхненної оповіданням Кортасара. Хоча до написання «Гри» ще кілька років, в оповіданні вже вчувається властива їй — а пізніше і роману «62. Модель для збирання» — автобіографічність. Роберто Мішель — перекладач, франко-чилієць, що гає вільний час за прогулянками з фотоапаратом. Орасіо Олівейра, протагоніст «Гри», — безробітний філософ, аргентинець, що також мешкає у Парижі і з друзями-інтелектуалами створює Клуб Змії для розмов про джаз, літературу і живопис. Головний герой «Моделі» — аргентинський перекладач Хуан, що, як і сам Кортасар, працює на ЮНЕСКО і знає кожен куток Латинського кварталу. Всі ці постаті — ніби одна, щоразу та сама і водночас інша, множинні альтер его автора.

 

Химерність Мішелевої історії розкривається, коли він проявляє плівку — на фото видно те, чого не було помітно в моменті (або те, чого насправді й не було). Потойбічний жах огортає оповідача — речі стають прозорими й несправжніми, нізвідки опускається туман, не зрозуміло, що у цьому хиткому світі є реальністю, а що — вигадкою.

 

Власне, слина диявола — це нитки, що зникають, стають прозорими на сонці.

 

В тексті Кортасара є помітний соціальний аспект: жінка зваблює не для себе, вона тільки посередник, що заманює хлопця до чоловіка-педераста. Антоніоні йде далі, виводить історію на цілком метафізичний рівень, де важливо не так те, що насправді відбулося, як взаємозв’язки між людиною і реальністю, що її оточує. Остання сцена Blowup, де міми грають у теніс з уявним м’ячем, — майстерний завершальний акорд у дуеті оповідання-кінострічка: коли герой, вгамувавши подив, включається у гру, у кадрі стає чутно звуки справжнього м’яча. Здається, це саме та мить, якої прагнув Джонні — спіймати те, що спіймати неможливо.

 

«Переслідувач»: метро як машина часу

Ті, хто читав «Гру», пам’ятають, як учасники Клубу обожнювали джаз: платівка ставилась за платівкою, наповнюючи кімнату бентежними звуками. Це ще один автобіографічний момент, адже Кортасар був неабияким поціновувачем цієї музики (мало того — сам грав на саксофоні), тож не дивно, що «Переслідувач» — оповідання-ода Чарлі Паркеру, одній з найвизначніших постатей в історії джазу.

 

Музикант-саксофоніст Джонні — головний герой оповідання — як і Чарлі Паркер узалежнений від наркотиків: це нестабільний геній, що однієї хвилини може видати блискуче соло, а іншої — загубити чи розтрощити інструмент, зірвати концерт, влаштувати сцену в кафе. Для Кортасара Джонні — це хворий ангел, що живе серед людей. (Прикметно, що юнака з попереднього оповідання автор теж порівнює з ангелом — із картин флорентійського художника часів Відродження: «налякана птаха, ангел Фра Філіппо, рисовий пудинг»).

Ці ангели — істоти нетутешні, що дратують своєю безвідповідальністю, непристосованістю до земного життя, проте можуть подарувати світові насправді прекрасні речі, як-от платівки Джонні. Оповідач — музичний критик, від якого ми й дізнаємося цю історію — заздрить джазистові за можливість відчувати те, чого не відчувають інші, бути «по той бік».

 

Одна з одержимостей Джонні — це метро: коли він їде від однієї станції до іншої, час пришвидшується, ущільнюється і поводитися зовсім по-іншому. Метро — велетенська валіза, у яку могло би вміститися усе місто, і якщо розгадати секрет цього винаходу — можна жити сотні, навіть тисячі років. І хоча опісля, коли виходиш на вулицю, такі роздуми видаються божевіллям, там, у моменті, вони цілком логічні. Власне, кожне з оповідань Кортасарової збірки — це спроба сказати, що є зовсім інша, недоступна чи вкрай далека більшості реальність, проте з-поміж нас є провідники, ті, хто може потрапити за її двері.

 

Краса «Переслідувача» — у ніжності, з якою Кортасар оповідає історію свого кумира. Винятковий талант і надчутливість медіума органічно сусідують тут із брудом дешевих готелів, потворністю хворого тіла і лихими наркотичними мареннями.

 

«Мамині листи», «Добрі послуги», «Таємна зброя»: смерть як метафора переходу

У чотирьох із п’яти оповідань збірки є небіжчик — він не обов’язково у центрі історії, але щоразу стає важливим елементом її розгортання. Немає покійника тільки у «Слині диявола», проте він з’являється в екранізації Антоніоні — чоловік, чиє застигле тіло лежить посеред моторошного нічного парку. Смерть тут стає метафорою переходу, подією, довкола якої витончується простір, і у звичну нам реальність потрапляють потойбічні речі. Це аж ніяк не містика, скоріше форма образності, що дозволяє зазирнути вглиб людської свідомості.

 

«Мамині листи» — історія про пару, що перетнула океан і намагається почати нове життя (можна здогадатися, що географія та ж сама — Буенос-Айрес–Париж). Видається, що минуле позаду, і єдина тонка нитка зв’язку з ним — це листи, які мама надсилає головному герою.

 

Проте насправді минуле завжди тут: сидить всередині нашого тіла і раз по раз визирає крізь наші звички й страхи. Кортасар ніби говорить: від своїх спогадів, як і від себе самого, не втекти.

 

«Добрі послуги» — спогади мадам Франсіне, старшої жінки, удови, що підпрацьовує покоївкою. Одного разу її кличуть допомогти — приглянути за собаками, щоб ті не заважали гостям під час свята: зачинена у кімнаті із шістьма псами, вона сидить у присмерку на старому віденському стільці й намагається притлумити голод, дивлячись на їхні миски з відбірним м’ясом. Власники дому ще звернуться за її послугами пізніше — це буде вкрай дивна пригода, що залишить по собі спогади до кінця життя. Прикметно, що під шаром містики й гротеску тут постає помітна соціальна критика — як-от у «Слині диявола».

«Таємна зброя» — текст, за яким названа збірка — закільцьована історія з Франції після Другої світової. Найзагадковіше оповідання, якому — на відміну від решти — немає раціонального тлумачення. Під час війни Мішель зазнає насилля з боку німецьких окупантів, зараз дівчині двадцять чотири, вона ледь упоралася із травмою, але події повторюються. Це можна було би інтерпретувати як психологічне явище, але таке пояснення розбивається об сюжетні деталі: новий кривдник має серію флешбеків і візій, так ніби вже переживав цей досвід — у ньому оживає пам’ять німецького солдата, на той час вже померлого. Перевтілення душ, розгортання історії як спіралі, проблематика травми — автор залишає безліч варіантів для потрактування.

 

***

 

Про Кортасара можна говорити довго: поза глибокими й не завжди прозорими сенсами, є ще мовне поле. Те, що уповні розкриється у «Грі» і «Моделі для збирання», тут прозирає у вигляді набряклих бруньок — неочікувані образи, незатерті порівняння, типові для «нового роману» словесні експерименти й жонглювання. Якщо ви любите романи автора, збірка неодмінно принесе читацьке задоволення. Втім, вона може стати й гарним приводом для знайомства.

Купити книжку.

Оригінал статті на Suspilne: «Таємна зброя» Хуліо Кортасара: гра з уявним м’ячем

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Поезія Мусаковської і Андруховича — нові переклади за кордоном

У США вийшли поетичні збірки Set change («Зміна декорацій») Юрія Андруховича та The God of Freedom («Бог свободи») Юлії Мусаковської. 
Поетична збірка Юрія Андруховича вийшла в американ

У Львові одну з вулиць перейменували на честь Ірини Фаріон

У Львові вулицю Технічну перейменували на честь Ірини Фаріон — мовознавиці, громадської діячки та колишньої депутатки, вбитої у липні 2024 року. Рішення про це ухвалили на засіданні Льв

Переклади осені: іспанська фантастика, американський роман і політична сатира зі Шрі-Ланки

Цієї осені ледь не кожне українське видавництво стикнулося із затримками з друком. Втім, це не завадило порадувати читачів новинками, адже ідеальний сезон для проведення часу із книжкою

Російську літературу переробляють на туалетний папір на Волині

У Ковелі збирають російську літературу для подальшого перероблювання. Ініціаторами стали місцеві волонтери громадської організації UA Resistance Foundation.
Зібрані книжки активісти від

Лавреат Гонкурівської премії Камель Дауд опинився в центрі судового скандалу

Камеля Дауда, цьогорічного лауреата Гонкурівської премії, звинуватили у використанні реальної історії життя пацієнтки його дружини як основи для роману «Гурії».
Роман розповідає історію

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"