Тарас Прохасько. Як спала, Марічко?

2021-12-23 22:00:00 НСПУ

Намагаючись відтворити атмосферу сну, який його переслідував, герой одного оповідання вишукував передовсім те освітлення, яке на тиражованому у снах ландшафті панувало. Він добре розумів, що сни є тією важливою територією, через яку окремі феномени денного світу можуть сплітатися у колективне несвідоме враження. Відповідно його пошуки базувалися на одному переконанні й одній підозрі.

Переконання було таким, що не те, що ми робимо у сні, і не те, яка дія з нами відбувається, є суттєвими для окремого шару сонної ноосфери. Визначальними є деталі другого плану. Або дуже конкретні, або атмосферні. Скажімо, світло. Підозра ж полягала у розумінні того, як певні особливості речевості можуть використовуватися кимось для того, щоби аура масових снів наповнювалася акцентами, що підштовхують до кореляції колективного несвідомого. Знову ж на першому місці виникає освітлення.

Однак є речі більше доступні, ніж контрольоване освітлення. Більш промислове, тотальне і витиснене. Таким фактором може бути закономірність поглинання і відображення світла. В такому разі він безпосередньо пов’язаний із фактурою будь-яких поверхонь. Фактура – це рельєф, який працює зі світлом більше, ніж колір. Тим більше, що око, яке робить погляд, складає його – як мозаїку – із множини точкових мікропоглядів, які з більшою чи меншою густиною дрібнесеньких переміщень ковзають по фактурі. Це добре видно у горах: незалежно від інтенсивності освітлення, побачений зверху макрорельєф перетворюється на асоціацію м’якших, твердіших, глибших, поверхневіших, проникніших, недоступніших, тепліших і холодніших, гладкіших і пористіших, приязніших і агресивніших фраґментів.

Фактура визначає, яким буде сприйняття, передане у ті зони мозкового рельєфу, які відповідальні за образотворення і рівновагу, подібну до здатності пройти по линві.

Коли нам здається, що пам’ятаємо якісь візії, то насправді пам’ять відновлює фактуру. Не кольори і фасони одягу, не форми облич, не просторові моделі ландшафтів, не абзаци улюблених книжок, не форми, що в’їлися у пам’ять, а їхня фактура – фактура шкіри, тканин, паперу, ґрунту, кори, шерсті, всілякої живої і неживої деревини, піску, каміння і всіх станів води – є тою плівкою, на якій проявляється конструктивна уява. Так само фактура є тримачем і випорскувачем запахів, смаків, доторків і рухів.

Здається, що за потреби або бажання і спектр типології людей, і шкалу стосунків між ними можна укласти у градацію фактурного коефіцієнта поглинання і відображення світла, кожного світла. Правдоподібно, так роблять чутливі види тварин.

Щодо практики свідомого або несвідомого впливу на свідомість і несвідомість, оте формування часового поясу колективних снів, то першим прикладом, що спадає на думку, є штукатурка. Її можливості близькі до абсолюту. Бо життя і його якість у плюс і мінус, очевидно, змінюються від того, яка штукатурка стає невидимим полем фактурного впливу.

Варто звернути увагу на найкращі взірці усвідомленої штукатурки (що у ній було закодовано – невідомо) у будинках, які в наших краях називаються функціоналістськими, тридцяті роки минулого століття. Звичайно, можна казати, що нічого доброго у тій фактурі не було, бо привело до страшної війни і всіх пов’язаних із нею перипетій. Але. Дивимося на ті штукатуркові рельєфи, які збереглися досі. І розуміємо, що така фактура не може бути непродуманою у фасадах цілковито мінімалістських, де лише рівні (часом вигнуті) площини, ритм вікон і квінтсептакорди пропорцій служили засобами кричущого німого наративу. Завдяки тогочасним автентичним покриттям фасади функціоналістських домів ніколи не вступають у конфлікт із центральноєвропейським світлом і освітленням. Удень, Уночі, захід, схід, туман, мряка, злива, спека – вони завжди конденсують просту промовисту форму. Вони надаються до співжиття, не соромлячись бути скелями-провідниками у лабіринті чи каньйоні міста.

Натомість новочасні загладжені штукатурки, досягнення новітніх матеріалів у галузі фактурології, здається, попросту розгладжують деякі мозкові складки. І так, мабуть, має бути, якщо говорити про контемпоральність і свідомі несвідомі впливи.

Але нема нічого жалюгіднішого від конструктивістського – навіть найпростішого – дому, поремонтованого так, що світло не має де бродити ледь відчутним горельєфом фактури.

Джерело: zbruc.eu.

Оригінал статті на НСПУ: Тарас Прохасько. Як спала, Марічко?