Тарас Прохасько. Забута весна

Тарас Прохасько. Забута весна

«Воєнний стан» онлайн-антологія есеїв українських інтелектуалів та інтелектуалок про війну від Meridian Czernowitz. Сто авторів у ста текстах розкажуть про власні враження, спостереження й почуття. Створення антології відбувається у межах проєкту «Поглиблення внутрішнього культурного діалогу в Україні». Частину цих текстів – в оригіналі та англомовних перекладах — можна буде прочитати на Читомо.

Ми відкриваємо серію есеєм Тараса Прохаська «Забута весна».

На початку осені завжди досить важко пригадати, якою була весна. Після багатьох місяців війни ще важче відтворити з пам’яті те, що було перед нею. Але треба спробувати. Не тільки тому, що нині без учора не буває. А й принаймні для того, щоби випередити майбутні сни. Приготуватися до них. Мати хоч якісь осмислені позначки, щоб орієнтуватися у снах, знаючи, як виходити із жахів без паніки.

 

Майже три місяці зими тривав затяжний психологічний експеримент над людністю України. Війська на кордонах, навчання, переміщення, небезпека. Разом із ковідом – який на той час не тільки привчив до масштабних змін у способі масового і персонального життя, призвичаїв до щоденної статистики втрат, надав особливих повноважень органам влади і певної самодисципліни громадянам, а й добряче вдарив по фізіології мозку, – суміш виходила доволі гіпнотичною (читайте, як Прохасько пережив карантин).

 

Щоправда, вже тоді стала зрозумілою надзвичайно важлива річ: цього разу ми, здається, не на самоті. Ми не покинуті світом напризволяще. Візити, прогнози, запевнення, попередження, розвідувальна інформація, рекомендації творили букет, якого Україна ще не отримувала за всю свою історію.

 

Особливого присмаку першому місяцю року додавали чотири речі, які можна назвати мобілізаційними. По-перше, хвиля щоденних масових повідомлень про мінування. По-друге, поспішний пошук і мінімальне впорядкування приміщень, які можна було б вважати сховищами й укриттями. По-третє, різноґатункова інформаційна атака на тему «тривожного рюкзака». І по-четверте, підготовчі кроки до формування наразі загадкових сил територіальної оборони. Стосовно останнього процесу, то його рафінація супроводжувалася аргументами про ймовірну партизанську війну і тотальний спротив, коли іноземна розвідка опублікувала варіант з імовірним державним переворотом, проросійським урядом, фільтраційними таборами й ліквідаційними списками. Посилювали враження щораз інші точні дати навали.

Перший резерв знав, що починається недокінчене. Решта доробляла закордонні паспорти собі й дітям, переводила гроші у готівку, починала скидати вагу і підліковувати хронічні хвороби.

 

Ще за кілька днів до початку ми обговорювали, що робити, коли почнеться. Я уявляв собі, що головною особливістю сучасного світу є тотальна телефонія й інтернетизація суспільної комунікації. Тому вважав, що ворог у сучасній війні передусім зробить так, щоб порушити зв’язок. І, звичайно, електромережі й постачання, щоб зробити країну ще й темною, безводною і так далі. Тож радив усім – заки є ще час – подомовлятися з близькими й потрібними про альтернативні способи контактів. Як у старі часи: місця, терміни, умовні знаки.

 

 

Потім виявилося, що, думаючи про характер майбутньої війни, я цілковито помилився. І це стало для мене найоптимістичнішим потрясінням. Зрештою, як і те, що війна – попри довжелезні лінії фронтів, велетенські території майже миттєвого входження російських військ, регулярні обстріли випадкових, дивлячись поверхово, міст і місцевостей – усе ж виявилася локалізованою.

 

 

У перші хвилини цієї війни недалеко від нас прогриміли її перші вибухи (про франківський аеродром кілька днів тому згадали в офіційній кремлівській промові). Те, що відбувалося у місті вже вранці, стало великим полегшенням: паніки не було, всі взялися до своєї роботи, стрес очікування вилився в активне збудження.

 

І тоді почалася фактична, а тепер майже забута весна.

 

Черги під пунктами запису до територіальної оборони. Протитанкові їжаки на вулицях. Укріплені дзоти з наповнених піском мішків. Люди з мисливськими карабінами на блокпостах. Комендантська година. Озброєні автоматами військові патрулі. Гектолітри питної води і тонни різноманітних харчів для армії.

 

На третій день вибухнуло велике переселення. Неймовірна кількість жінок і дітей опинилася на кордонах. Тисячі машин і автобусиків рушили на захід і на південь. На кільканадцять годин місто спорожніло. Щоб невдовзі заповнитися десятками тисяч утікачів зі сходу.

 

Евакуаційні поїзди приїздили без жодного графіка. Ми зустрічали ці натовпи на вокзалі, годували там же й розводили містом і прилеглими селами. На пункти прийому зносили тисячі слоїків, пуделок, мішків із домашніх запасів, стоси одягу і теплих ковдр. Наступні місяці місто виглядало як мережа прогулянкових трас, якими ходили багаті й бідні втікачі. Багаті давали собі раду самі, окупувавши ресторани й кафе. Окремою категорією були митці та інтелектуали, які виїхали з Києва й Харкова. Такої кількості музикантів, художників, перекладачів, журналістів, режисерів місто ще не бачило.

 

На початку березня вродили тюльпани. Квітникарі, які заради цих тижнів живуть цілий рік, винесли весь урожай, який тоді здавався останнім, на вулиці. І це було вражаюче щемко. Так починаєш розуміти вже зовсім чітко, як усі красоти твого персонального життя включені у великий потужний потік історії.

 

А ще були втечі у бомбосховища, світломаскування, відслідковування шпигунів, диверсантів, коригувальників. Повернення довіри до служб безпеки. Все якось швидко минуло, навіть ті, що втекли з-під обстрілів, дуже скоро перестали реагувати на тривожні сирени.
Тоді ж ми стали трохи експертами з незвичайних товарів: тепловізорів, шоломів, бронежилетів, прицілів, тактичних рюкзаків і рукавиць, кровоспинних засобів і ще, ще, ще – це все розшукували, привозили, купували й відправляли туди, куди пішли наші.

 

Весна була повільною, квітучою, тривожною і переломною. Тоді ми зрозуміли, що втрималися. І що Україна буде. Тої весни усі, навіть ті, котрі йшли на війну, повеснували на всіх городах, полях, у садах і квітниках.

 

 

А посеред весни, якраз тоді, коли почав діяти сухий закон, і навіть делікатні жінки перейшли на місцеву самогонку, якої виявилося достатньо, вперше зникли всі інші тости, крім єдиного: «За перемогу!».

 

Оригінал статті на Suspilne: Тарас Прохасько. Забута весна

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Українські журналісти збирають кошти на книгу про Голодомор

Редакторська група українського суспільно-історичного онлайнового ресурсу «Історична правда» оголосила про збір коштів для перекладу та видання книжки Александра ​​Вінербергера про Голо

Ткаченко: «Порушуємо питання про арешт музейних колекцій рф, які перебувають за…

Україна порушує на міжнародному рівні питання про арешт музейних колекцій рф, які перебувають за кордоном, та про запровадження санкцій проти російських культурних діячів.

Про це сказав міністр культ

Від книжок-картинок до казок про світло: найпомітніші дитліт листопада

Патріотичні книжки-картинки, які можна дарувати іноземцям, шалені пригоди й свіженький детектив для середнього шкільного віку — у нашому огляді книжкових новинок для дітей.
Киці-мандрів

Роман Асєєва про «Ізоляцію» видадуть у Польщі

Роман Станіслава Асєєва «Світлий шлях: історія одного концтабору» видали польською. Про це повідомили на фейсбук-сторінці видавництва Wydawnictwo KEW.
Польське видання матиме назву «Сві

Євросоюз підтримає переклади художньої літератури українською мовою

Програма Європейського Союзу «Креативна Європа» оголошує грантовий конкурс «Поширення європейських художніх робіт 2023». Про це повідомило українське бюро організації на своїй офіційній

Перейти до блогу

Нові автори

Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Софія Заяць

Мій роман піднімає декілька тем: 1 Тема сексуальних домагань , через чоловіків і призму винуватий сам. 2 Ціна людського життя. 3 Тема технологій за якими люди не бачать людей. В мому фентезі є 4 основних легенди які формують його кістяк. 1 Мору (малі деталі є в Арці Істина ангела , один з найулюбленіших персонажів бо […]

Тоня Твіст

м. Київ Письменниця, перекладачка, авторка освітніх програм в «Lucky Academy». Пише для дітей та дорослих. Також пише детективи. Випускниця літературних шкіл, курсів та академії детектива. Публікується під псевдонімом в різних літературних журналах та збірниках. Лавреатка та фіналістка багатьох літературних конкурсів, серед яких: міжнародний літературний конкурсу до Дня Студента, (Канів, 2019); міжнародний літературний конкурс «Коли наблизитися…» […]

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Перейти до "Нові автори"