Тарас Прохасько. Глобус, дякувати Богу, обертається

Тарас Прохасько. Глобус, дякувати Богу, обертається

Змалку я вимушено був слухачем прецікавих розмов старших людей. Досить собі уявити контекст, щоб уявити атмосферу. Галицька провінція, пізній срср, обмаль інформації, старші люди, які пережили дві світові війни і всі інтерлюдії, класична освіта, залишки віри у прогрес, підпільна церква, радіо Ватикану, вишуканий націоналізм, вільне плавання у кількох культурах, багато часу для читання, регулярних зустрічей, взаємних візитів, рештки архаїчного побуту, легалізований опір, прагнення перебувати у щоденному розшифровуванні ледь помітних сигналів, спотворених цензурою усіх ґатунків, і снування великого відчуття причетності до закономірностей і парадоксів, таємниць і логічних розгадок актуальної світової історії… Таким чином геополітика була у цьому середовищі найулюбленішою темою. Чимось, що поєднувало в одне вагомість аматорської теології із інтригою бульварної літератури. Звичайно, у цілому тому умовому пасьянсі йшлося передовсім про майбутнє України.

Те покоління мало добру нагоду пересвідчитися, що майбутнє українського проекту залежить більше від світового розкладу, ніж від власної спроможності подолати всіх волею до самоствердження. Ні, вони не відкидали потреби розвитку нації. Вони, власне, на тому наполягали. Вони, зрештою, тільки тим і займалися. Але ще в молодості зіткнулися з обставинами, які наочно продемонстрували великий неписаний закон світової політики: нічого не зможеш зробити для себе, якщо у тому не заінтересований хтось такий, хто може тебе сперти заради своєї великої потреби. Чудесно, що за такого розуміння відразу відпадає замилування теорією змови. Вона, зрештою, робить усе цілком нецікавим. Бо що можна думати, коли все вже придумано.

Мої ж лектори і ментори насолоджувалися аналітикою. Індукцією, дедукцією і синтезою. І вони почували за собою право робити узагальнені висновки, бо перейшли своїми зраненими тілами через усі деталі, з яких висновки можна робити лиш тоді, коли співставити їх із пережиттями кількох інших.

Вони таке запізнали у вісімнадцятому – двадцятому, що замість того, аби казати, що нам не вдалося, розуміти, що ми були нікому непотрібними. І це нормально. Хоч страшенно травматично.

Деякі з них були в Карпатській Україні. Як усе файно виглядало із середини. Яке пробудження, який триочковий кидок. А ті, з ким збиралися грати у добрий баскетбол, підібрали м’яч і передали на свою комбінацію.

Таке саме ще кілька разів за кілька років. Аж до сибірських лагерних повстань, які б мали вразити вигаданих союзників. Наприкінці сімдесятих вони зрозуміли, що Україна потрібна комусь лише як засіб дестабілізації більшовизму. На початку вісімдесятих підозрювали, що нас знову кинуть у сіру зону умовного посування залізної завіси. Бо знову виявилася потрібною підросійська на той час центральна Європа, але наразі не більше.

Останній геополітичний прогноз, який я почув ще дитиною від отих старших людей, котрі почали системно вимирати, зафіксувався надовго. Його виголосила пані Стронціцька. Можливо, вона була законсервованою аґенткою дому Габсбурґів. У кожному разі в роки їхнього розквіту вона була молодою, гарною і розумною. Якраз такою, яка надавалася до останньої передсмертної імперської хвилі вербування аґентів на потому (усі, хто програє, вкладає решту ресурсів у те «на потому»). І перед тим, як згоріти разом із котами у помешканні, підпаленому болгарською сигаретою, впущеною із безсилої руки на матрас, встигла повідомити про те, що проаналізувала: до Збруча буде об’єднана Европа, а за Збручем – хіни.

Тепер мені хочеться вірити у те, що ні Збруч, ні Дніпро не будуть геопоетичною межею. Це така її метафора, не зовсім точна, алегорична, як у Нострадамуса. У найновіші часи географія є не менш мінливою від клімату.

Але у ці часи, коли Україна нарешті стала комусь потрібною, щоб отримати те, що їй потрібно, мусимо взяти прикуп і з вдячністю хотіти більшого. Скажімо, заманити хінів смакувати загнаною Росією, замість того, щоби напирати у тихоокеанщині, яка є прикордонням тих, хто захотів нам допомагати, бо може з того мати якусь користь.

05.01.2023

zbruc.eu

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Тарас Прохасько. Глобус, дякувати Богу, обертається

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

90-ті, нульові й непокаране зло у романі «Хазяїн» Маркіяна Камиша

Маркіян Камиш — добре відомий читацькій спільноті як сталкер і автор романів про Чорнобильську зону. У його новій книзі «Хазяїн» не буде Чорнобиля, але будуть ландшафти української Півн

У Харкові перейменували вулиці на честь Семенка, Йогансена й Ушкалова

У Харкові перейменують 48 вулиць та 3 станції метрополітену. Про це повідомили на сайті Харківської міської обласної адміністрації.
На мапі Харкова будуть зокрема такі вулиці:

 вул. Гр

У Києві музей Булґакова знову облили червоною фарбою

19 липня будівлю Київського літературно-меморіального музею Булґакова облили червоною фарбою. Про це музей повідомив на своїй фейсбук-сторінці.
«Замість поваги до закону, участі у грома

Завдяки проєкту «Вільні читають українською!» вдалося зібрати 20 тисяч книжок

У межах всеукраїнського проєкту «Вільні читають українською!» вдалося зібрати близько 20 тисяч книжок для поповнення бібліотек та створення мобільних книжкових куточків у 6 деокупованих

У Мелітополі росіяни незаконно утримують журналістку Ірину Левченко

Журналістку з Мелітополя Ірину Левченко незаконно утримують в одній з катівень у місті. Про це повідомило медіа «Новини Приазовʼя».
За словами сестри журналістки Олени Руденко, Ірину дв

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"