Тарас Прохасько. Глобус, дякувати Богу, обертається

Тарас Прохасько. Глобус, дякувати Богу, обертається

Змалку я вимушено був слухачем прецікавих розмов старших людей. Досить собі уявити контекст, щоб уявити атмосферу. Галицька провінція, пізній срср, обмаль інформації, старші люди, які пережили дві світові війни і всі інтерлюдії, класична освіта, залишки віри у прогрес, підпільна церква, радіо Ватикану, вишуканий націоналізм, вільне плавання у кількох культурах, багато часу для читання, регулярних зустрічей, взаємних візитів, рештки архаїчного побуту, легалізований опір, прагнення перебувати у щоденному розшифровуванні ледь помітних сигналів, спотворених цензурою усіх ґатунків, і снування великого відчуття причетності до закономірностей і парадоксів, таємниць і логічних розгадок актуальної світової історії… Таким чином геополітика була у цьому середовищі найулюбленішою темою. Чимось, що поєднувало в одне вагомість аматорської теології із інтригою бульварної літератури. Звичайно, у цілому тому умовому пасьянсі йшлося передовсім про майбутнє України.

Те покоління мало добру нагоду пересвідчитися, що майбутнє українського проекту залежить більше від світового розкладу, ніж від власної спроможності подолати всіх волею до самоствердження. Ні, вони не відкидали потреби розвитку нації. Вони, власне, на тому наполягали. Вони, зрештою, тільки тим і займалися. Але ще в молодості зіткнулися з обставинами, які наочно продемонстрували великий неписаний закон світової політики: нічого не зможеш зробити для себе, якщо у тому не заінтересований хтось такий, хто може тебе сперти заради своєї великої потреби. Чудесно, що за такого розуміння відразу відпадає замилування теорією змови. Вона, зрештою, робить усе цілком нецікавим. Бо що можна думати, коли все вже придумано.

Мої ж лектори і ментори насолоджувалися аналітикою. Індукцією, дедукцією і синтезою. І вони почували за собою право робити узагальнені висновки, бо перейшли своїми зраненими тілами через усі деталі, з яких висновки можна робити лиш тоді, коли співставити їх із пережиттями кількох інших.

Вони таке запізнали у вісімнадцятому – двадцятому, що замість того, аби казати, що нам не вдалося, розуміти, що ми були нікому непотрібними. І це нормально. Хоч страшенно травматично.

Деякі з них були в Карпатській Україні. Як усе файно виглядало із середини. Яке пробудження, який триочковий кидок. А ті, з ким збиралися грати у добрий баскетбол, підібрали м’яч і передали на свою комбінацію.

Таке саме ще кілька разів за кілька років. Аж до сибірських лагерних повстань, які б мали вразити вигаданих союзників. Наприкінці сімдесятих вони зрозуміли, що Україна потрібна комусь лише як засіб дестабілізації більшовизму. На початку вісімдесятих підозрювали, що нас знову кинуть у сіру зону умовного посування залізної завіси. Бо знову виявилася потрібною підросійська на той час центральна Європа, але наразі не більше.

Останній геополітичний прогноз, який я почув ще дитиною від отих старших людей, котрі почали системно вимирати, зафіксувався надовго. Його виголосила пані Стронціцька. Можливо, вона була законсервованою аґенткою дому Габсбурґів. У кожному разі в роки їхнього розквіту вона була молодою, гарною і розумною. Якраз такою, яка надавалася до останньої передсмертної імперської хвилі вербування аґентів на потому (усі, хто програє, вкладає решту ресурсів у те «на потому»). І перед тим, як згоріти разом із котами у помешканні, підпаленому болгарською сигаретою, впущеною із безсилої руки на матрас, встигла повідомити про те, що проаналізувала: до Збруча буде об’єднана Европа, а за Збручем – хіни.

Тепер мені хочеться вірити у те, що ні Збруч, ні Дніпро не будуть геопоетичною межею. Це така її метафора, не зовсім точна, алегорична, як у Нострадамуса. У найновіші часи географія є не менш мінливою від клімату.

Але у ці часи, коли Україна нарешті стала комусь потрібною, щоб отримати те, що їй потрібно, мусимо взяти прикуп і з вдячністю хотіти більшого. Скажімо, заманити хінів смакувати загнаною Росією, замість того, щоби напирати у тихоокеанщині, яка є прикордонням тих, хто захотів нам допомагати, бо може з того мати якусь користь.

05.01.2023

zbruc.eu

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Тарас Прохасько. Глобус, дякувати Богу, обертається

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Відомі переможниці премії Women in Arts-2025

Оголосили лавреаток премії Women in Arts-2025. Про це повідомила кореспондентка Читомо.
Переможницею у номінації «Жінки в літературі» стала Олена Герасим’юк.
 
Олена Герасим’юк — поетка

Оголосили переможців конкурсу п’єс «Драма.UA»

П’єса «Баланс» драматургині і ветеранки Аліни Сарнацької перемогла в конкурсі «Драма.UA». Про це повідомили на сторінці конкурсу.
До фіналу конкурсу також увійшли п’єси:

«Брідські явищ

У Польщі, Канаді й Португалії відкрили нові «Українські книжкові полички»

У червні 2025 року нові «Українські книжкові полички» з’явилися одразу в трьох містах: португальському місті Коїмбра, польському Рибніку та канадському Бремптоні. Про це повідомили у по

У Фінляндії зафіксували найвищу активність у бібліотеках за майже 20 років

2024 рік став рекордним для публічних бібліотек Фінляндії: кількість позичань друкованих книжок досягла найвищого рівня з 2005-го. Про це повідомляє національна телерадіомовна компанія

Відбулася зустріч «Діджитал і душа: створюємо українське майбутнє».

17 червня у нас відбулася зустріч «Діджитал і душа: створюємо українське майбутнє».

Цього вечора до нас завітала чудова українська сім’я — Юрій Пероганич і Тетяна Череп‑Пероганич. Він — активний учасн

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"