Степан Бабій. Вірші зі збірки «Тривога»

Степан Бабій. Вірші зі збірки «Тривога»

***
Війна у моєму серці
Триває денно і ночно.
Без бронежилета, без берців
Беззахисне слово виношу.
Встає воно голе і босе
В озброювану колону
І хлопцям в бою підносе
Патрони для оборони.
І як для буржуйки дрова –
Зігріти намерзлі душі,
Виношу із серця слово
Для витязів невмирущих.
 
***
Молитвами відгонити б думки
Що обсідають у безсонні ночі…
Але зринають з мороку рядки
І їх загониш в строфи, хоч не хочеш.
Нанизуються, як в патронну стрічку
Чи набиваєш, ніби в патронташ…
І мусиш встати, запалити свічку,
Що блимає, освітлює бліндаж.
 
* * *
Розпинателі, відійдіть від хреста,
Хай сльоза Богоматері, як вода пресвята,
Змиє рани солдатові і зволожить уста,
Тим, що прагнуть напитися в катакомбі в дворі
І в сльозі освятитися, як в праріднім Дніпрі.
Москвини-розпинателі з вірою у Христа
Тіло нашої матері рвуть, як пси. Люта мста.
 
***
Підіймають калину в Шостці, в Кривому Розі…
Ми її підняли в дев’яностому році.
Підхопили вітання – вславлення України,
Коли ворог валити державні став стіни.
Повернулися пізно до лона, братове,
До козацького духу, української мови…
І тепер перед боєм в єдинім пориві
Синьо-жовті нести довелось прапори їм.
Тридцять років у боки корабля колихало,
Бо не тих з ними ставили біля штурвала.
 
***
Вдарив москаль кулаком по столі
З триповерховим російським матом
На мої переконування розсипом слів,
Не маючи на те що сказати.
Путін залізний заніс кулак
Вдарив по Україні.
Той вибачався. А цей мудак
Захлинеться в кривавій піні.
 
***
Хотів так, як Наполеон
Пройти переможним маршем
Фюрерів учень поганий, шпіон,
Що на ньому зійшлася Раша.
Замахнувся на світовий
Рівень, слона розіграла Моська,
Скажуть кацапи, що виніс лихий
Замість валізи – авоську.
 
***
Чорнобильський ліс здригнувся
Вдруге, коли відбувся
Шалений вибух емоцій –
Знов світ опинився в шоці.
І знову спасенний Київ,
Як вже пронеслися тучі,
Обличчя Дніпром омиє
І гірко гляне на Бучу,
Що тяжко лягла під ката,
Молила розтерзана Бога
Змінити долю прокляту
На зранену перемогу.
 
***
Б’ють ракети, утюжать снаряди –
відбивають любов до росії
в тих, що мали собі за співбрата
волі нашої давнього ката –
сіяв смерть, нагнітав безнадію.
Триста літ Україну розп’яту
облягали, як пси, лиходії,
як могли, обкрадали злодії,
і князі, і московська босота,
що однакову мали роботу:
тільки й те, що душили свободу.
 
***
І очистить кривава війна Україну,
Кров’ю змиє чужинство з моєї землі,
І настануть такі довгожданні в ній зміни,
Що чекалось віками в російській імлі.
 
***
З болем снить Гуляй-Поле –
Де тачанки лихі? –
Рознести вщент довкола
Скопища ворогів.
Ту лавину невпинну,
Де громами луна…
І шукати провину,
Що, як промах Махна.
 
***
Для героїв – «скласти зброю»,
все-одно – що зрада,
спротив сили ще потроїть
як нема вже ради.
Ще казали так повстанцям:
здатися, щоб жити,
вибиралося із шансів –
голови зложити.
Ще з човна з-під Пляшевої
та відвага, сила
передавана героям,
їх святим могилам.
 
ВЕЛИЧАЛЬНА
 (на закінчення війни)
Будь благословенна,
Земле стражденна,
Тихі світанки,
Сонячні ранки
Зійдуть на тебе.
Травами вкрийся,
Росами вмийся,
Огорнись небом.
Тепло дощами
Щедро полийся,
Змий вражі плями,
Рани омий всі…
Перший Чорнобиль
Про землю нашу
Відкриття зробить,
Що ми не Раша.
Потім настане
Спалах Майдану,
Відкриє очі
Для всього світу.
Врешті ворожі
Для нас московити,
Що перейшли в могилу,
Виявили у нас силу,
Силу незламного духу,
Що світ увесь пробудило,
Що подолає розруху…
Козацька незборна сила!
Будь благословенна,
Земле стражденна.

Вірші зі збірки «Блискавка кульова»
***
Так і живемо – ніби померли,
Ви – для мене і я – для вас,
Але долине, наче з Говерли,
Голос далекий, мовби воскрес,
З тих, що збиралися на Парнас,
А то виявився Еверест…
Переживаючи радісний стрес,
Дякуємо, що згадали про нас
Справді, як мертві, часом затерті,
Де як живий до сьогодні Тарас.
Хтось потішає, що після смерті
Ще озвемось, як згадають про нас.
 
ЕВЕРЕСТ
Досягти Евересту –
Скільки їх, тих невтолених душ…
Не на теплий Олімп –
Сходження на Еверест!
Скільки їх вже було  –
Скільки їх не дійшло…
Скільки їх порозкиданих по Україні –
Тих поривів, тих мрій,
Тих досягнень –
Лиш до половини
Того шляху нелегкого…
Бо то – хрест, Еверест,
Хрест важкий – Еверест.

***
Стражденний світ:
То був совіт,
Тепер – ковід
(В крові Москва
І чума нова),
І непередбачуваний нарід,
Що за царями, за генсеками
Підставив крісло навіть зекові…
Що буде далі? –
за ковідом
Які ще нас чекають біди?
Якої треба ще вакцини,
Щоб не взяли собі на спину
Якогось сукиного сина.
 
***
Бджолиний край,
був справжній рай
в борах, в лісах високі борті,
Цвіли сади,
пились меди
по медоваровій роботі.
 
Але у рай, в бджолиний край
з боліт, з гноїв летіли мухи,
то половець, то печеніг,
то лях, то угр, то орд набіг
несли пожежі і розрухи.
 
І так – віки
як чужаки
зліталися на землі ситі,
Поглянь навкруг –
їх  стільки мух,
і рани наших душ відкриті.
 
***
Скільки злитого духу
однодумців народу,
наче в блискавку кульову.
І його антиподи
теж у того народу
сатанинством назвуть.
Вибухають в їх русі
вогні революцій –
Їхні хмари несуть
свою силу живу –
блискавку кульову.

***
В тиху засніжену ніч
Небо дихнуло теплом
І заіскрились ясні
Зорі над торжеством,
Як відбули сірі дні
І засіяло Різдво.
В темних селах в снігах,
В світлих містах у вогнях
Досі та дорога
Вістка, що між ягнят
(Щоб не знайти ворогам,
Тим, що стинали малят),
Сталося диво із див –
Божий посланець родивсь.
 
***
Навіяне співом Квітки Цісик «Чуєш, брате мій»
 
Краків. Осінь, падає листя
І шарудить бруківкою під ногами.
Вечір. І несеться низько, до серця близько
Вгорі журавлина драма.
«Тільки кру-кру, в чужині умру»,
І огортає вечір, осінь в журу
Поетову душу: що там за морями
Рідня полишила слід журавлями,
«Тільки кру-кру-кру, крилоньки зітру».
 
***
Квітко, у серці твоїм – Україна,
якої не бачила, але відчула
у слові, що виплекане у родині,
у пісні, що змалку пронизувала твою душу.
І пісня злетіла, летіла… І долетіла,
пронизуючи серце знедоленої Батьківщини,
І звідти, тебе де нема, тільки голос
живий б’ється крилами
з жалем у рідному небі.
 
***
Нарвав волошок, яблук назбирав –
Так поєднала пори тепла осінь,
А надовколо свіжо від отав
І втомлений, вже хтось, їх не покосить
І тихо в’яне виспіла краса,
«Цвітуть осінні тихі небеса»
У дні, що вже і до морозів близько,
Цвітуть волошки, як слова Малишка.
 
СОСНА СВІТЛАНИ ЙОВЕНКО
В Ірпені у вікні, що відкрите широко
сосна одинока
простягла до кімнати
своє гілля лапате.
Стало в серці струною
І хвилини одної
вже бринить її слово…
Тепле сонце ранкове
розлилось по кімнаті
на Світланинім святі.
 
АФГАНКАМ
Жрець, поклонитель жіночій красі,
Розкутості її і свободі.
Я плачу, як плакав би Фірдуосі
За те, що сталось в народі.
Знов під паранджею томливість краси,
Що загнана знову за грати,
Молюся перед сходами медресе,
Прошу, щоб ті грати зламати.
Аллаха прошу, християнин в душі,
Молю повернути народу
З духовного мороку, стриму, з глуші
Розкуту красу і свободу.
 
ПЕРШИЙ ТАНЕЦЬ
Відлетіло, як листя, кружляння у вальсі,
Як в напружене тіло втискалися пальці,
Наближатись в притискуванні обережно
І в кружлянні черкалися ноги бентежно.
І тремтіли, трималися двоє у танці,
То знайомились долі одної обранці.
… Як і листя в кружлянні, роки пролетіли
І злилися в одно давно тіло із тілом,
А пригадуються затерпаючі пальці,
Що підтримували пружнотілу у танці.
 
***
Ясен насіння своє перестояне
Скине у землю масну,
І ясенок, як синок тепло споєний,
Визирне в першу весну.
Сонцем зігрітий, дощами напоєний
Виросте швидко в могуть,
І ясени, як сини наші, воїни
Понад кордони встають.

ЗАХІДНА СКИБКА ХЛІБА
 
Після війни не зачинялись двері,
Голодні прохачі зі Сходу йшли,
Вділялось від обіду, від вечері
Їм скибку хліба, пару картоплин…
Йшла в Західну Велика Україна,
Йшла наймитами на приватний хліб…
Великі пронеслися світом зміни –
Ні майстра, ні електрика в селі:
 
Бідоту знову поглинає Захід
Найматися на пишні калачі,
Лишають рідну землю, як невдахи,
Із предка-віку славні орачі.
І скибка хліба є, і дрібка солі,
Збираються великі врожаї,
Та не відчули душі смаку волі,
Щоб крила духу виросли свої.
 
***
Терен, терен – тернівочка,
Мила серцю мандрівочка
До пастівника,
Де іще під зеленими
Попід липами, кленами –
До терника.
Де вже ранньо осінніми
Виснуть зелено-синіми,
Як гірлянди, гілки.
Рвемо з перепочинками,
Несем ягід корзинками
Темно-синіх терпких.
І засипані в бутлики
В сонці, з цукром забулькають.
м. Рівне
 
litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Степан Бабій. Вірші зі збірки «Тривога»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У Канівському музеї на Тарасовій Горі відбулася презентація унікального видання «Шевченковий…

Про це повідомила на своїй сторінці у фейсбуку Валентина Коваленко.

«Друзі, МИ ЦЕ ЗРОБИЛИ!

Антиімперська, антимосковська риторика Шевченкого Слова сьогодні зрідні духом кожному українцеві, хто ста

В Ужгороді оголосили короткий список VI Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози…

16 травня в Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Ф.Потушняка під час презентації нової художньої книжки «Птах у своєму гнізді» письменника, Шевченківського лауреата, сценариста к

21 подія Книжкового Арсеналу, яку радить Читомо

Книжковий Арсенал у 2024 матиме близько сотні подій, у попередні допандемійні та доповномасштабні роки кількість заходів досягала і 450. Попри зменшення обсягу подієвої частини, її смис

Як допомогти постраждалим від обстрілу друкарні й видавництву

Компанія «Фактор» відкрила збір коштів для допомоги постраждалим від ракетного обстрілу друкарні Factor Druk, скоєного росією напередодні. Про це на своїй фейсбук-сторінці повідомила Юл

Стали відомі імена загиблих працівників друкарні у Харкові

Компанія «Фактор» оприлюднила імена загиблих працівників друкарні Factor Druk внаслідок російського ракетного удару по Харкову 23 травня. Про це повідомила Читомо комунікаційна менеджер

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"