Станіслав Шевченко. «Із полум’я і надії»

Станіслав Шевченко. «Із полум’я і надії»

“Українська літературна газета”, ч. 3 (347), березень 2023
 
 
ЖИТТЯ ЛЮБИ!

Життя люби коли воно щасливе,
Життя люби коли воно болить,
Бо і тоді в нім є суцвіття дива,
І хоч  одна блаженна Божа мить.
Люби коли, здається, ще безмежне,
Люби коли його минає строк…
Та не порань довіру обережну.
Готовий будь – в дорогу до зірок.
 
СНОВИДІННЯ НАДІЇ

Мені явилась Україна наша,
Як сновидіння звабило мене,
немов  блакитна, з променями, чаша,
в якій питво сакральне й неземне.
 
Здавалось, пив і пив я з неї щастя,
Та в ній воно гойдалося сповна.
І янголи стояли мов на чатах,
І стихла вдалині війни луна.
 
«КОБЗАР» ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

«Кобзар» нам для долі – сейсмограф
У час  вознесінь і падінь,
Щоб ми в епохальних заторах
Пізнали де Світло, де Тінь.
 
Щоб знали, де йшли героїчно,
І де нас трясло «не туди»…
Як спинимося безпомічно –
Він застереже від біди!
 
ДИВО-СЛОВО

Лежало тіло,
нерухомим,
довго…
Не міг заснути хворий по ночах,
але сказав хтось рідний
диво-слово, –
мов янгол, доторкнувся
до плеча!
Раптово з хмари
виглянуло сонце,
крізь дощик, –
ніби з перлів, а не сліз.
І чоловік подумав:
«Чи не сон  це?»…
Сам легко з ліжка,
у лікарні,
зліз!
 
КОЛЕСО ІСТОРІЇ

Полем неміряним котиться колесо,
Полем із попелом, полем із колосом.
 
Котиться, ген, хуторами, столицями,
В колесі стріли і промені шпицями.
Обід на колесі все хилитається,
Небо зірками на нас осипається.
 
Чуються вибухи, плаче хтось голосно.
Де ж ти, Історіє, та, що без колеса?
 
СТАРА КУЗНЯ

Ходили ми захоплено до кузні,
Давно-давно, ще дітлахи малі,
Бо, все ж таки, з Миколою – ми друзі,
А в нього батько з дідом – ковалі.
 
Стояли, мов у чарах, на  порозі,
Дивились, як вогонь палахкотів,
Відвести погляди тоді не в змозі,
Коли леміш від жару золотів.
 
Вже сипле іскри! – щіпці величезні
Його вхопили міцно у вогні,
І молоти загупали по черзі –
Відлунили – аж страшно! – у мені…
 
А в друга дід і батько, – два Івани,
Богатирі у фартухах цупких,
Леміш обкутий кидають до чану,
Піт на лобах у крапельках липких.
 
Біля дверей, серед старого двору –
Цепи, колеса, борони, плуги…
І все оте мені в дитинства пору
Здавалося чудесним навкруги.

О, ті майстри уміли підкувати
І коника баского швидкоруч!
Тримаю досі до сільської хати
Великий, ними викуваний ключ
 
БАТАЛЬЙОН, ПРИЗНАЧЕНИЙ ДЛЯ БОЮ

Молодим захисникам України
Скупі ми, у тривозі, на слова.
Ми – батальйон, призначений для бою.
Собою ризикуємо, бува,
Та тільки, Україно, не Тобою!
 
Що буде – те і нас не обмине.
Та віримо,  повернемось додому,
І мама всі пилиночки змахне,
Як вийду у костюмі вихідному.
 
В кафе нам кельнер каву принесе,
І день, і бій згадається вчорашній.
Я розповім тоді про все, про все –
Ти тільки не питай про рукопашний…
 
А нині ми біді на перехрест
У невідоме вирушаєм знову,
Натягуючи звично свій берет.
В імлі світанку – сонце малинове.
 
МІСЯЦІ ВІЙНИ

Жінками довго повнились вокзали –
Із дітьми до Європи виїжджали.
 
Не чули звісток дорогих з окопів…
Лиш спалених садиб ніс вітер попіл.
 
Когось на полі бою ждала згуба,
Комусь на пляжах вигріватись любо.
 
Податись мріють ще кокетки в мандри,
Бо відають, що їхня зброя – чари.
 
Кому яка лягла на долю карта…
Лиш виграшна – для України варта!
 
Прошу-молю у Бога Перемоги
І сили Духу там, де перелоги!
 
***
Я був мандрівником, колись, аж до Кавказу,
І в молодості гір не зраджував ні разу.
Вершини знань здобути були у мене мрії,
До рідних сіл вертався і в спеку, і в завії:
 
Вже пронеслось і там  вороже  мракобісся,
Бо апетит загарбника в акулячий розрісся!
 
Я в молодості рвався до моря та у гори,
А долі молодих – тепер шматує горе!
 
Погрожують ворожі нам танки та ескадри:
Багато з них діждались – і справедливо –  кари!
 
Ще буде мир і доля, і радість в розмаїтті,
Але вже не народяться  в убитих юних – діти…
 
ДАВНІ  РИМЛЯНИ І ГРЕКИ

Вже не хотіли, нібито, карати:
Близькі культури,
нащо той ексцес?
На арфах греки
римлян вчили грати,
Та вже Юпітер правив,
а не Зевс.
 
ЧАС БОРІНЬ

Славою будуть герої увінчані,
Діти народжені – вчасно похрещені,
І погорільців не буде у відчаї,
І хабарем – усе менше улещених.
З’явиться слово моє величальне,
Веселою буде й осіння жура…
А нині знов слово болюче, печальне,
Де мати – за сином – сльозу витира.
 
ПРОШУ ДОЛЮ

Не дай, Доле,
перекотиполем,
бути без коріння,
а дай чистих
джерел предків
нашим поколінням.
Не дай, доле,
славу предків
глумом зневажати,
бо впаде
і сволок рідний,
при вході до хати.
 
Не дай, доле,
подаянь
просити в палаців,
а дай, доле,
на свій лан
вранці йти
до праці.
 
ПРО БОГА І БРИЛУ

Чи має Бог аж таку силу,
Що може створити  брилу,
Яку не зможе і сам підняти?
Оце  мудрецям дебати!
Над цим вони досі б’ються…
Насправді, цей камінь – людство –
З гріхом відомим Адама.
( Ще й безліч нових так само).
 
КАТРЕНИ ( з циклу)

***
Історія – мов змінний струм,
В якого різні клеми, фази:
Жертовність, честь і зрада, глум,
Прозріння і  порожні фрази.
 
***
У масових щеплень обмежені функції,
Отож, я назву найтривожнішу ваду:
Відсутність вакцин протидії корупції,
Де родич  нерідко очолює владу.
 
***
Багато що не склалось, і в суспільстві
Непевність, піна слів і зволікань.
Але душа притулиться до пісні,
Й здається в світі меншає страждань.

***
Ще не кінець. Світ Божий не погас
У божевільних вибриках епохи.
Нас «Кобзарем» застерігав Тарас,
Аби ми  шанувалися  хоч трохи.
 
***
Помітив, що вчуся у власних віршів,
Які присвятив у минулім комусь.
Чим більше до мене ближчає вічність,
Тим більше звертаюсь до них, чомусь.
 
***
Накочуються хвилі забуття –
І в незабутнім щось-таки минає!
І круга рятувального немає
На спогади всього свого життя.
 
***
Велике  диво світу – слово,
Яке народжує в нас:
Медово пахне й полиново,
Як серце – в  нім пульсує час.
 
***
Нам чужої землі не треба,
А своєї – не віддамо!
Тут можливостями не гребуй,
Не повернеться все – само.
 
***
Коли година спливала нерівна,
Жила голова між двома долонями,
Які про щось розмовляли зі скронями…
Та з того лише – волосинка срібна…
 
ПРИТЧА ПРО КОПАЧА

Коли колодязь вже почав копати –
Йти сумніву заказано сюди.
Чи є тут джерело? Іще не знати…
Можливо, залишуся без води.
 
Знесилюся – осиротіє хата.
Невтішною залишиться сім’я.
Не знаю: перемога жде? Розплата?
Продовжую копати вперто я!
 
У КРАКОВІ

Кракове і Києве, мудрі та величні!
Не було минуле вам щасливим сном…
І не хмарочоси були у вас найвищі,
А церкви й костьоли зі Святим письмом.
 
Кракове! Злетілись голуби на Ринку,
Пухом засріблилися у моїх очах.
Делікатно голуб з рук узяв крихтинку,
Апетит, цікавість подолали страх.
 
Скільки біля Вавелю виросло каштанів!
Легіт обережно на землю сіє квіт…
Поряд з королями, у вічному мовчанні,
Міцкевич і Словацький – два поети славні,
А твори їхні линуть давно на цілий світ.
 
МИТНИЦЯ ДЕВ’ЯНОСТИХ

Ковельські красуні, пишні, як царівни,
Їдуть  із товаром до близької Польщі,
В молодім завзятті, палахкі і рвійні,
У купе займають якнайбільші площі.
 
І нема трагедії, і нема тут драми,
Гра очей і рухів, трішечки акторки…
Їздять, як до цього їздили їх мами:
Є між них бувалі, й ніжні недоторки.
 
Чисті і наївні, мов росою вмиті…
Митники питають:  «Що там у підпіллі? –
На сумки бокасті зиркають щомиті, –
Цигарки у блоках? Оковита біла?»
 
Ті ж їм кажуть: « Тільки сорочки на тілі,
Трохи є ще їжі, особисті речі.
Їдемо до Любліна, привезти хотіли б
Трохи подарунків, любих для малечі».
 
Та в торби дивитись не було бажання.
Митники пішли… Перехопивши подих,
Дівчата щебетали про добре замовляння
І зілля відворотне, що сипали на вході.
 
СОН ПРО МОЛОДІСТЬ

Чого я найбільше шукав?
Себе, молодого – в собі…
Здавалось, ходив у дрімучому лісі:
Думав: «Учора тут був,
а знайомої стежки не бачу».
 
Вдивлявся в надломлену гілку,
шукав особливі прикмети.
І раптом почулось:
«Тут ми лиш – твої молоді почуття, –
а молодість – ген, відлетіла…»
І очі мої засльозились…
Тоді, мимоволі, поглянув на небо…
І виплило сонце з-за хмари,
мов компас, щоб не заблукати.
 
***
Несхитно вірю в Україну,
І віра ця моя без меж.
Вона перейде смугу мінну
Біди, і зради, і пожеж.
 
Розгорне високо знамено,
Розвіє сумніву ману.
І тих згадає поіменно,
Хто настраждався у війну.
 
Людину праці приласкає,
І справедливість піднесе.
Народить плем’я не лукаве,
Що мудро переставить все.
 
Перейде лжепророків піну –
Часи ще будуть золоті.
Несхитно вірю в Україну.
Як у Ісуса на Хресті.
 
БАЛАДА ПРО КОХАННЯ

Обняти хотів,
та вона відступила сполохано,
образа відлунила їй:
«Прожени, прожени»…
Сахнувся, неначе
йому було кимось наврочено:
Надія ж, мов чаєчка, квилить:
«Любов поверни –
ще поки не пізно –
бо що тоді скажеш ти сину,
і як свій поясниш йому
недитячий урок?».
І раптом дружина зронила
сльозину- росину,
І вже не зробити йому
в неповернення крок!
Довіру вернути –
між ними всього лиш два кроки:
З’єднались і тіні,
здалось, на шпалері стіни…
Причулось: «Вернись! –
бо змарнуються місяці, роки».
Він знов підійшов…
І взялися за руки вони.
 
 

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Станіслав Шевченко. «Із полум’я і надії»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Закон про мову зобов’яже місцеві друковані медіа виходити українською

З 16 липня для місцевих друкованих медіа набуває чинності 25 стаття закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», яка зобов’язує медіа мати версії держ

Лондонський книжковий ярмарок очолюватиме новий директор

Новим директором Лондонського книжкового ярмарку стане Адам Ріджвей. Про це Читомо повідомила заступниця виконавчого директора PR-компанії Midas Амелія Найт.
Раніше ярмарок очолював Гар

Оце кіно! Або як розповісти підліткам про кінематограф?

Ольга Бірзул. Твоя книга про кіно. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2024. — 164 с. / 14+
 
Не кожен, хто вважає себе кіноманом, здатен відрізнити фільми нової французької хвилі від ар

Проєкт Читомо і PEN «Слова і кулі» вийде друком у форматі книжки

В Україні виходить друком збірка інтерв’ю з українськими письменниками та журналістами, які стали військовими та волонтерами «Слова і кулі».
До видання увійдуть розмови з людьми, які «р

Створили петицію щодо усунення Булґакова з публічного простору

Громадські активісти закликали підтримати петицію щодо усунення Міхаїла Булґакова з публічного простору Києва. Про це йдеться у петиції на сайті Київської міської ради.
Автор петиції —

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"