Спокуса. ФлІрт. Кохання. – Знижка 20%
2022-08-28 18:32:46 Анна Харламова

Повернутися до сторінки Блог

Спокуса. ФлІрт. Кохання. – Знижка 20%

ПРИВІТ, МОЇ ЛЮБІ!!!

СЬОГОДНІ ДІЄ ЗНИЖКА 20%
на книгу

«Зухвалий флірт»

УРИВКИ:

— Як козел?

— Ні нахаба.

Він засміявся і це ще більше мене розізлило.

— Нахаба?! Ну добре. А ти боїшся своїх бажань, що б ніхто не осудив тебе. Не можеш жити на повну. Ти не холодна ти просто закомплексована жіночка.

— Закомплексована? Жіночка? — Я хапала повітря, не знаючи, як втриматись і не накинутись на цього зухвалого та безцеремонного нахабу. — А ти, поводишся, як козел, який зовсім не зважає на почуття інших. — Я встала, забрала свій клач зі столика, та дивлячись йому у вічі, промовила: — Бажаю тобі навчитись манер, щоб вони відповідали твоєму гарному обличчю. Дякую за вечір, який я ніколи не забуду. Нажаль. — Я хотіла піти, але він встав, і схопивши мене за лікоть, притиснув до свого міцного, напруженого тіла. У мене подих перехопило від такої непристойної близькості. Я дивилась йому у вічі знизу вверх і не дихала.

— А я тобі бажаю, Крихітко, нарешті навчитись розслаблятись і розуміти натяки чоловіка, який був зачарований тобою протягом усього вечора. Я теж не забуду цей вечір. Нажаль.

Він відпустив мою руку, але лише для того, щоб обійняти мене за талію. Я не встигла нічого зробити, щоб вивільнитись, бо його губи торкнувшись моїх, забрали всю силу волі”.
*******
«— Я не збираюсь тебе відпускати. — Ченс подивився в мої очі. — А якщо ти підеш, я піду за тобою. — Ці слова так серйозно пролунали, що я забулась, як дихати.
— Не обіцяй.
— Ти не можеш мені заборонити цього.
— Я і не збираюсь, просто… у нас є ці дні… і…
— Не треба забігати вперед, Міа… життя покаже. Після цих серйозних слів, ми деякий час просто мовчали і вже не зважали, яка музика грає довкола. Ми не проїхали навіть більшу частину, як Ченс повернув у інший бік. — Ти не туди повернув.
— Я знаю.
— Не зрозуміла. — Я відчула, як мої брови злетіли доверху.
— Ми їдемо туди, де зможемо побути разом, і де я нарешті, доберусь до тебе. — Він облизав губи, наче вже куштував мене в думках.
— Стоп! Ця дорога веде до будиночку для відпочинку… — мої губи утворила букву «о». — Так от про що ти з тітонькою Монікою говорив. Він вишкірився на тридцять два і похитав головою.
— Ага.
— Тобто моя тітка дала тобі ключі і сказала… — Я замовчала і відчула, як жар вдарив в обличчя.
— Закохати тебе. — Він не припиняв посміхатись, але його очі виказували хижість та реальність слів. — Ну, можливо трохи інакше,… але суті цього не міняє.
— О, як соромно.
— Ти ще нічого не зробила, щоб соромитись. Але кілька днів зі мною… наодинці – і можеш соромитись. — Ченс знову пройшовся язиком по губах і посміхнувся.
— О, Ченсе… ти нестерпний Зухвалець! — А ти, та, яку я безмежно бажаю. — І я тебе бажаю.
Він широко посміхнувся і це була найдивовижніша посмішка на землі. Все, що мені було потрібно я бачила в його неймовірних очах. Його погляд огортав мене невидимою ніжністю. Мені було неймовірно добре. Зухвалість та ніжність в одній людині – це щось!»