“Соло…” – у повнонму обсязі

2021-10-04 16:40:24 Оксана Калина

“Соло…” – у повнонму обсязі

Вітаю, дорогі й шановні читачі! Хто ще не читав “Соло для майже олігарха” – приступайте. Книга уже повністю опублікована. “Соло…” – це гумор, пригоди, містика, кохання. Але не тільки це. Прочитавши книгу задумаєшся про те, що життя інколи випробовує нас, помістивши у незвичні обставнини. Ось там гарно видно, “ху іс ху”, як кажуть за морями. І тут головне – чи залишишся (або станеш) ти людиною…

Юлія Чупило ВидалитиВидалити  гілкуЗаборонити коментувати

30.09.2021, 20:03:14

ох і захопила мене книга … на одному подиху наздогнала… цікавезна історія… сюжет, ух як закрутила, тепер можна чекати всього… а герої, герої які, всі унікальні, характерні, емоційні… одним словом, подобається мені…!! і текст легко читається… дякую, бажаю натхнення, легкого пера і чекаю на продовження…;-)

і невеличкий уривок із “Соло…” :

Між тим ПП, сидячи в розкішному і зовсім не демократичному кріслі фірми Джохо, потихеньку ворушив своїми майбутніми державницькими мізками. Хоча  думав він зовсім не про державу, а про курву Нінку. От запала вона йому в душу, хоч здохни. Власне, причиною тому було не тільки поєднання трьох бажаних для нього елементів – краси, розуму, характеру, а й її недоступність. Можна навіть сказати – недосяжність. ПП звик досягати поставлених цілей, в цьому йому не відмовиш, і жіноча недоступність його, як мужика з хижими інстинктами, тільки приваблювала. Правда, ті хижі інстинкти були прикриті тонким нальотом інтелігентності й більш товщим – освіченості, але нутро ПП все ж мав акуляче. Точніше, єзуїтське.

ПП Нінці, звичайно, платив грубі гроші, але й ганяв її, як сидорову козу. Днями, наприклад, в рамках однієї дуже демократичної програми, мала відбутися ознайомлювальна зустріч журналістів регіональних ЗМІ (вважай, «районок» малотиражних) із роботою його підприємств. Мовляв, все чисто, прозоро, демократично. Ну а потім освітити ці відвідини  у своїх ЗМІ. Зайва реклама ще нікому не заважала. Організацією цього дійства мала займатися Нінка. До того ж, під нього можна було списати деякі, скажімо так, невеликі фінансові гріхи. От тут ПП  був майстер! Знову ж таки і  бухгалтерам ПП теж платив недарма.

ПП сидів і роздумував над тим, подзвонить Нінці й всипать пілюлєй, чи ні?

«Можна подумати,- похмуро роздумував він, –  це вона мене на роботу найняла. От вже бриклива лярва. Припечатати би її до стінки, да вдути по саме не можу».

Але ПП знав, що цього не зробить без доброї волі на то самої Нінки. По перше, він дрейфив (хоча й сам собі і цьому не зізнавався), боявся, що не сподобається їй, як чоловік. По-друге,  все таки то були не його методи.

«Нічого,- про себе злорадно посміхнувся ПП,  – я ще до тебе доберуся».

 

 

 

 

 

Оригінал статті на Букнет: “Соло…” – у повнонму обсязі