Сергій Рубнікович. «Але ця зима свідок…»
2022-11-28 22:00:00 НСПУ

ЗГУЩИК

армія
так як і школа
добре навчила одного
на льоту хапати знання
видирати із рук
мов провіант на відділення
особливо солодке
а треба чи ні
розберемось
ці позиції
Сивий проводив долонею
ще німці копали
тактично грамотно
тому оте все
показував в іншу сторону
до лахматої сраки
а бліндаж
махерики-херики
копатимем тут
і буде нам добре
наше діло просте
яма шість на чотири
кутові підпорки з колод
рів для стоку води
перший накат плівка і ґрунт
скоби які завжди в дефіциті
другий накат поперечний
хто б міг подумати
що так буде затишно
з метром землі над головою
а наостанок
Сивий хитро підморгує
наливає згущик у мисочку
і ставить в куточок
а війна
добре навчила іншого
якщо має тобі прилетіти
то прилетить
але день йшов за днем
і нас обминало
і ніч за ніччю повзла
тягнучись
мов згущик у мисочку
і одієї із них
на диво тихої
ми стояли в нічній
морок очима промацуючи
кожні шурхоти ловлячи
на гачок вуха

і з дірки в землі
мов до себе додому
виповз малий бородань
картоплина поморщена
у затертому кітелі вермахту
і таланах на босу ногу
шшшайсе – приказував він
на мене косячись
руссішш шшвайне – запитував
у порожній кобурі
шукаючи маузер
на що Сивий йому
простягав блюдце
повне нектару армійського
здобутого в сутичках
данке – дякував щиро
шурхотячи листям дубовим
і посміхався беззубо

лий йому молока
приказував Сивий
махерики-херики з ним
кожного вечора лий
собі пожалій
а йому дай
і буде нам добре
я чув як він потім приходив
тільки на зміни Сивого
шарудів грудками глини
наче листям дубовим
смачно вилизував мисочку
аж до блиску армійського
а довкола нас
колосились лани осколків
аж поки машина із провіантом
не застрягла в полях
благословенного
донецького краю
і в ніч таку місячну
зоряну ясную
нам прилетіло

жодна школа
і жодна армія
не навчить
пити без дзенькоту
зміни Сивого віддали мені
автомат начальнику рао
а тіло дружині
тільки мисочка
мисочка із дефіцитним згущиком
залишилась на місці
і тепер уже я
доливав її кожного вечора
аби наш сварливий
бліндажничок
не сердився більше на нас
виповзаючи поночі з дірки в землі
зморщений мов картоплина
у потертому кітелі вермахту
і таланах на босу ногу
шурхотячи листям дубовим
і примовляючи
махерики-херики
шшшайсе

ШЕЛЕСТ

хтось так робив вже
думаю я
дивлячись німо
на останню сторінку
останньої книги
яка в рюкзаку
мандрувала зі мною нулем
хтось позбавляв людей розкоші
торкатись прекрасного
відбирав у них цей піднесений щем
самостійно розгаданої головоломки
це раптове осяяння
вимивав із їхніх ротів
смак соковитих лексем
які так солодко й смачно
язиком маламурити
або ще гірше
завалював кожну полицю
тим книжковим непотребом
через який дерева живі
воліють навіть не говорити про мертвих
ніби про родичів
за кордоном
яких тепер і не шкода
хтось недогледів
говорив я у лазареті
шкільної бібліотеки
розуміючи скільки їх там
припорошених пилом калік
непотрібних навіть собі
які з більшою радістю
пішли б у вогонь інквізиції
аніж потрапили б
у руки варварів
юних
тому особливо жорстоких

хтось винен у тому
цвинтарі книг на почайній
де водночас
тіла друзів і ворогів
птахами покльовані
гниють в братській могилі
і спробуй знайти
хоч одного книжкового бога
щоб їх посортував
хтось відвернувся
покидаючи дім
щоб забути їх сторінки
пожовклі від смутку
щоб не чути їхнього шелесту
незручного і тихого
щоб не бачити снів
де вони
худі та обідрані
приповзуть корінцями й дивитимуться
німо запитуючи

і погоджуюсь
що хтось так робив вже
що це все неправильно
що я також винен у тому
що ця несправедливість росте
бо автор насправді
підписуючи власну книгу
відчуває те ж саме
що й батько
відправляючи синів
на війну

ТАРІЛКА

ця зима свідок
що звикнути можна до всього
навіть до пельменів у супі
чи вівсянки на переміну із манкою
але є речі
з якими миритись
не хочеться
це епіграф історії
яка буде розказана
клята несправедливість
все ще совкового війська
коли всім дають пароль
від штабного вайфаю
а у вас ротний
ні не мудак
а особа високопоставлена
що не вміє ввімкнути рацію
так я ввожу в сюжет
дійових осіб
багато років тому
коли я ще пудив у штани
щоб не йти у дитячий садочок
на нього кажучи кака
ще не знаючи слів аушвіц і соловки
вперше зіткнувся з армійщиною
в її найгіршому прояві
це була тарілка з ведмедиком
який маламурив лапою мед
із горщика
мружачись від задоволення
тарілка з ведмедиком
яку всі хотіли собі
яка майже ніколи мені не потрапляла
скільки каші вівсяної манної
дарма було з’їдено
бо під нею були квіточки візерунки
просто білий фарфор
скільки було сподівань
з кожною ложкою більше і більше
що цього разу тобі пощастить
знайти цей дитячий грааль
це тричі омріяне
золоте руно
яке в даній історії
буде замість зав’язки
ця тарілка з ведмедиком
роками мене переслідувала
веретеном вертілася
ткучи нитку мою
від університету з якого мене поперли
до майдану який я пролежав отруєним
від засуджених шкільних конкурсів
до програних графоманам
конкурсів літературних
постійно ця тарілка з ведмедиком
світилом сяяла
і ніяк до неї було
не дотягнутися
добре казав я
це лише досвід
який колись стане розвитком дії
у поганому вірші

але ця зима свідок
що є речі
з якими миритись не можна
бо коли набирали групу
швидкого реагування
роздовбати п’яних ведмедів
що пішли на наш берег
і потрібен був гранатометник
наш ротний
особа високопоставлена
забув увімкнути рацію
і мене не взяли
моралі не буде
просто тарілка з ведмедиком
клята тарілка з ведмедиком
напрочуд гарна мішень
по якій
я все життя
намагаюсь поцілити
з непристріляного
автомата

ПУЗИКО

а як бути з теплом
яке рветься назовні
невиправний бабій
кожного разу сплю
в інших обіймах
то з лопатою
то з гранатою
то з автоматом
то знову з лопатою
облаштували куток мозолястих рук
роздерли журнал початку двотисячних
із красунями
які зараз вже няньчать внуків
дивлюся і думаю
що час
мов рулон паперу
завжди невчасно закінчується
то на беху виліз
то ліг під танк
то спустив запобіжник
то догану отримав
то в канаву
то у бліндаж
то я
то мене
і частіше мене
та на те вона й армія
але так кортить
лежачи в окопі
почухати жовте кружальце
на пузику
гелікоптера

м. Київ