Святослав Жаботинський. Імаджинаріум доктора Панаса

Святослав Жаботинський. Імаджинаріум доктора Панаса

1.
вимираючі види сніжинок
осипаються мов лупа янгола смерті
 
небо сіре і діряве
мов білизна Укрзалізниці
 
колишні шибеники
бинтують ребра дерев
на яких їх було страчено
 
прибувають вагони з пітьмою
вони вивантажують її у горлянки циганських дітей
і слова цих дітей застромлюються у шкіру
мов циганські голки
 
хати наче глечики з галасом
 
з вікна бабуся спостерігає за своїми
польотами уві сні
вона збирає свої речі
їй пора на хмаринку
 
маленькі діти не розуміють чому бабуся так робить
тому збирають свої Букварики
 
 
2.
неживі предмети
 
зірки підключені до крапельниць з якоюсь єрессю
але це не воскресить їхнє світло
бо зірки  – це неживі предмети
 
люди носять неживі предмети –
вітер у волоссі
розіп’яті сніжинки на щоках
 
люди бачать довкола неживі предмети –
равлик у Львові
крук що наївся дурману
 
запозичене у вагання космосу життя –
це неживий предмет
 
а мить відкриття у своїх темних нетрях –
співчуття
це щось живе
живність що роїться у тобі
наче глисти
 
 
3.
сніг  посміхається як старий рок-н-рольщик
показуючи білі зуби
 
бабуся з покрученим як стежка до чистилища
хребтом
із заздрістю дивиться на білі зуби снігу
бо сама вона беззуба
 
вона пришиває до снігу ганчір’я тіней –
тіні дерев що стоять мов наймані убивці
на ярмарку
 
тінь польоту сокола що нікуди не поспішає
тінь хмари якої іще немає
 
свою власну тінь вона не пришиває до снігу
бо бабуся бідна у неї мало одягу
вона закуталася у ганчір’я своєї тіні
4.
кінець цього світу  
 
сонце світить так наче жодне життя ще
не обірвалося
 
дерева і птахи стали рідними
вони стали багном на сизому тлі неба
 
неписемний майстер
створює ковток весняного повітря –
у ньому тепло сплячих черв’яків
у ньому кисень який серед метеликів вважається культовим –
ковток весняного повітря на цвинтарі
 
лазерний вісник сонця
підпалює ґноти людей
вони ідуть з вогниками в середині себе
 
на базарі вірша
сонце викупило себе з рабства –
лишилися ковток весняного повітря
та чорнота зіниць що слідкують за чорними словами
 
 
5.
стоїть нудний ліс мов зграя голодних людей
 
цей сніг схожий на Лесю Українку у день її смерті
 
на вершині гори пустка
будьте обережні
її легко сплутати з богом
 
у нудному лісі юний і недосвідчений чорт
на вогнищі жене самогон
 
гілки гомонять щось своє наче кістки месії
 
як дійти до вершини гори
коли нудний ліс такий гармонійний?
 
 
6.
маленькі вуглинки вириваються з живота повітря
 
вечір приплітає свою бороду до кудлатого
лобка землі
 
великий млин пітьми набирає обертів
 
гасові люди ще палахкотять у лампах своїх хатин
 
вони підключають свої вени до розеток і таким
чином освітлюють
свою мурашину єдність:
 
у когось брудне волосся
хтось місить долонями сир
а хтось зловживає безладним переліком –
усі вони стають риб’ячими головами на нитці ери
 
жінка натирає черевики вечірньою пітьмою
одягає нічну сорочку
вона перестає бути
персонажем цього вірша
 
 
7.
нагодувати горобця
 
брови горобця замело снігом тому їх не видно
 
земля наче Сковорода у білій сорочці
в очікуванні реінкарнації
 
суглоби снігу тяжко уражені
тому він ніяк не може упіймати птаха
горобець літає немов сміття викинуте акробатом
 
він несе у середині себе маленьку  порожнечу –
свій порожній шлуночок
 
миті минають немов цвяхи
вони хочуть прибити горобця
але він вправно тікає орбітою ока
 
потрібно змиритися з одним голодним горобцем
його неможливо нагодувати
 
зрештою це всього лише один маленький голодний горобець
 
8.
пробудження
 
струмки  підбігають до тебе наче мародери
і ставлять на ноги як звалений соняшник
 
Тарас у бур’янах розмальовує вугіллям очі твоїй смерті
 
струмки говорять тобі:
«прокинься! чому ти тремтиш?
кажуть, ми вже припливли в Україну.
нас випустять, це точно!»
 
смерть це літній дощ
літній дощ розбудить тебе у маленькому човнику
 
 
9.
подвійна ніч
 
маленька людина одягає тіло своєї матері –
вайлувате
воно зовсім не підходить для нічного блукання
 
маленька людина лежить у темряві черева
догори дриґом як кажан
 
голуби сплять на дні подвір’я
боса матір наступає на них
розчавлюючи їхні сни наче чорні черешні
 
чути лопотіння лап нічийних собак
хати без світла завмерли мов хижі звірі
 
ріка шумить мов аорта пияка
 
теплий вітер шукає серце у материній пазусі
 
у ночі материного черева у ночі на землі
маленька людина знаходить доказ життя
маленька людина знаходить себе
 
 
10.
сонячні зайчики сиділи на антидепресантах
якийсь час вони трималися
доки не знайшли драбину
якою бездомне світло повертається
до небесного кінескопа
 
дерева більше не захищають тебе
вони стали кволі і маленькі такі
що зграя ластівок підняла їх у небо
і віднесла на іншу планету не твою
 
серце вдалося до кровозмішування
з чужими людьми
у нього виросли велетенські комашині крила
воно вирвалося з грудей мов чужий
і полетіло у зграї колективної пам’яті
 
вони усі покинули тебе
лише той хто повів тебе увечері
дивитися як горить купа листя
не покинув тебе
11.
дівчина потріпана як вирвані сторінки фольклору
несе піски свого життя у долонях
 
дивна пора: весни холоди приходять
мов старі люди з чужих берегів
 
дядько вітру накручує свої духовні вуса
довкола шиї дівчини аби зігріти її
і ненароком роздмухує піски життя
 
коли дме такий вітер як відрізнити
білі піски життя від решток снігу
коли навіть не ясно де попіл спалених
янгольських крил
а де попіл бороди чорнокнижника
 
 
12.
у краю тихих кінців
 
сніжинки відриваються від неба
мов пальці скелелаза
і падають на землю де на них чекає доля
цукрової вати:
 
хлопчаки у китайських курточках
крадуть алюміній зі старого паркану
що розмежовує потойбіччя
вони ловлять сніжинки ротами
 
дерева не дочекавшись весни
замість листя обростають собачою шерстю
 
жінка у якої найсмачніше молоко у цьому краї
бинтує сіре небо
 
диявол у китайській куртці каже:
«кидай, жінко, бинтувати небо
та пригости-но своїм найсмачнішим
у цьому краї молоком…»
 
жінка дістає з колодязя де замість води  –
книги відро книг і каже:
«візьми краще почитай книжку…»
 
невидимі ножиці перетинають нитки сніжинок
і вони назавжди лишаються у цьому краї
 
 
13.
чорна ікра
 
у темних місцях сховано зорі
у таких як вуха залізничників
 
долоні темряви обпечені
електричною кульбабою що росте з вікон
 
темрява витягує з ротів багряні молитви
робить з них паперові кораблики
і пускає у нічні струмки
 
бідна жінка каже своїм бідним дітям:
«ну тепер ми заживемо як люди!»
 
діти розрізають трупно-холодну форель
виймають з неї риб’ячі міхурі
надувають їх своїм карамельним диханням
і зашивають назад
 
вони випускають форель у ніч
вона пливе на нерест до півмісяця
наче на прощу до пів бога
«ну тепер ми заживемо як люди!»
 
діти хапаються за пуповину місяця
і починають трусити –
з місяця на них сиплеться чорна ікра пітьми
 
“Українська літературна газета”, ч. 13 (305), 2.07.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі.

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Святослав Жаботинський. Імаджинаріум доктора Панаса

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Добрі поради від Всесвіту.

Добрий вечір, мої любі!

 Слава Україні дорогі читачі й колеги

Вітаю усіх, Сьогодні я виклала ще один розділ книги

Покликання або Добрі Поради від Всесвіту 

 і на який ви чекали. Трішки смакоти у блозі для тих

86% діячів культури очікують збільшення популярності української культури у світі

72% українських культурних діячів передбачають збільшення патріотичного ухилу в культурі всередині країни внаслідок повномасштабної російсько-української війни. Про це свідчать результа

«Гра на вибування»: презентація книги відомого письменника у Чернівцях зібрала повну…

У Чернівцях 12 травня відбулася презентація книги «Гра на вибування» відомого публіциста, перекладача, письменника та критика Олександра Бойченка.

Захід зібрав повну залу Літературного целанівського

Моє Ца прогресивні домогосподарки

Пишуть багато про цільову аудиторію. Мені хочеться бачити такою прогресивних домогосподарок. Не тих, що посудомийки, а ті що люблять свого чоловіка усією душею. Знають, як йому важко приходиться на роботі й у захисті батьківщини.

Остання знижка на передплату Грішна

Любі мої, історія Вара і Єви в книжці “Грішна” доходить до свого завершення. Через днів п’ять буде фінал, тому продаж на деякий час (редегування) зупиниться. 

Не пропустить можливість купити зараз по заниженній

Перейти до блогу

Нові автори

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Ірина Каспрук

Я – Ірина Каспрук. Поетеса, авторка поетичної збірки “Вплітаючи квіти у своє волосся”. Друзі часто називають мене Сонячна, тому більше моєї поезії ви знайдете у соцмережах за #sonyachna. Детальніше ознайомитись з моєю творчістю можна ось тут : https://www.facebook.com/irkaspruk/

Камелія Кількість робіт: 8 Перейти до "Нові автори"