Руслана Ставнічук. «Є щось одвічне в крапельці роси…»

Руслана Ставнічук. «Є щось одвічне в крапельці роси…»

***
Є щось одвічне в крапельці роси,
В лавандово-малиновім світанку.
Шепочуть казку вітру голоси
Й себе спиває тиша до останку.
 
Є щось магічне в голосі джмеля –
Нектар вбирає, мов святе причастя.
Любов’ю й раєм дихає земля.
Оце, мабуть, і є найбільше щастя.
 
 ***
Зі мною тишу спраглу розділи,
Почни її – вона буде як свято.
Словам важким із присмаком  смоли
Судилось ненародженим  вмирати.
Глянь, небо розкололося навпіл.
Ми сидимо, мовчанням оповиті.
Мені з тобою не потрібно слів,
Тебе я вмію і без них любити.
 
***
Мій Отче, дякую Тобі
За днів святкову неповторність.
За неба очі голубі,
За мудрість, що ховаю в слові.
За ту любов, що вже була,
За сльози, смутки, перешкоди.
За те, що з Твого джерела
Життєві я черпаю води.
Пробач, що ми людці малі
Не бережемо те, що маєм.
Шукаєм кращої землі
Не бачачи під носом раю…
 
 
***
Як від тебе чекала слова –
Ти обернувся і мовчав.
Життя сопілко ясенова
Не слухай серце, вір очам.
…Раптово все в мені завмерло,
Навіть вірші забули шлях.
Любов буває гірше пекла,
Та це не скажуть у казках.
 
Кільце
 
Сталеві обійми, неначе лещата.
Проснешся уранці – навколо лиш грати.
І де ти? І хто ти? – Не ясно нічого.
Лише невідомість, пітьма і дорога
Змією спокуси облесливо в’ється.
Тримай же, людино, на відстані серце.
Нехай ні плітки, ні зло, ні чорнота
В твої не посміють постукать ворота.
В поклоні схилитись не здумай нізащо!
Один раз прогнешся – і справа пропаща.
Не бійся самотності, тиші та болю:
Вони не даремно з’явилися в долі.
Хай світ наш увесь – уявна в’язниця –
Вона лише сниться, вона лише сниться…
Реальна проблема сумніш набагато –
Самі ми кільце затискаєм в лещатах.
 
 ***
А поки є, існує білий світ
Часу пісок все сиплеться крізь нього.
Вгорі, поміж небесних верховіть,
Нам хтось по крихті створює дорогу.
І крутиться, і крутиться земля,
Уже й забула скільки точно років.
Прядуть невпинно мойри* кужіля
І зовсім час не відає про спокій.
А люди – невгамовна мурашва –
Все метушаться, без кінця і ліку.
Досі наївно вірять у дива
Нащадки вигнаного
З раю
Чоловіка.
 
* Мо́йри (грец. Μοῖραι, латинізований запис Moirai; від moira — «частка», «доля») — у давньогрецькій міфології — богині долі і призначення людей та богів. Дочки богині ночі Нікс (за іншою версією — Зевса й Феміди, за Платоном — дочки божества неминучості Ананке). У сучасній мові слово «мойра»  також уживається як синонім слова доля.
 
 ***
Тобою хвора. Роки закреслено.
Минуле стерто, його нема.
Іду стежками все перехресними,
Куди не гляну – глуха пітьма.
Тобою хвора та в тебе вірую.
Ця віра душу в живих трима’.
Любов’ю, словом, а чи офірою
Мені дай знати, що не дарма.
 
 ***
Тебе долаю, мов найвищу вежу.
За кроком крок я піднімаюсь вгору.
Горить в утробі полум’я пожежі,
Бракує слів, якими ти говориш.
Бракує сил, повітря і снаги.
Іду вперед (ти ж знаєш я уперта).
Втішалась доля – сплутала шляхи,
Сховала щастя крадькома в конверті.
 
 ***
Я – не твоя, а ти – не мій.
Так склалося, вже не змінити.
Вночі зимовий вітровій
Замів останню стежку в літо.
Заклякли поодинці ми
Та, знаєш, цьому навіть рада.
Ти був ярмом, а не крильми,
Лиш пустоцвітом мого саду.
Пробач мені, що не люблю,
Що надто стримана і чесна.
Мені, як в морі кораблю,
В житті опора – міцні весла.
 
 ***
Говори, не бійся, говори –
Твоє слово мені Богом дане.
В тиші світанкової пори
Розтають  невидимі кайдани.
Я тону у голосі твоїм,
Добровільно і свідомо тану.
Там, за горизонтом, райський дім.
Та хіба без тебе рай, коханий?
Мій притулок лише там, де ти
І моє це щастя й покарання.
В світі, повнім зрад і чорноти,
Якорем зорить твоє кохання.
 
***
Коло замикається. Ближче до кінця
Рухається-йде змучена планета.
Слів не вистачає вже. Кам’яні серця
Мертвими стають. Постріл кулемета
Розкоркує тишу і розітне наскрізь.
Ось останні дні. Можна повернутись
У недалекий час той, коли земна вісь
Стиха загасала в надлишку отрути?
Коло замикається. Наче актори
Щось метушимося, тільки який сенс?
Проблема глобальна – у душах затори.
Вся совість пощезла. Панове, кінець.
 
 ***
Ти хотів від мене утекти.
Силоміць тебе я не тримала.
Спалюючи зведені мости,
Одягнути не забудь забрало*.
І біжи крізь відстані й літа,
Утікай, куди лиш заманеться.
Та чи зможеш ти зробити так
Щоб кохання викинути з серця?
 
* Забрало – рухлива частина шолома, яка слугувала захистом для обличчя та очей.
 

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Руслана Ставнічук. «Є щось одвічне в крапельці роси…»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Поезія Мусаковської і Андруховича — нові переклади за кордоном

У США вийшли поетичні збірки Set change («Зміна декорацій») Юрія Андруховича та The God of Freedom («Бог свободи») Юлії Мусаковської. 
Поетична збірка Юрія Андруховича вийшла в американ

У Львові одну з вулиць перейменували на честь Ірини Фаріон

У Львові вулицю Технічну перейменували на честь Ірини Фаріон — мовознавиці, громадської діячки та колишньої депутатки, вбитої у липні 2024 року. Рішення про це ухвалили на засіданні Льв

Переклади осені: іспанська фантастика, американський роман і політична сатира зі Шрі-Ланки

Цієї осені ледь не кожне українське видавництво стикнулося із затримками з друком. Втім, це не завадило порадувати читачів новинками, адже ідеальний сезон для проведення часу із книжкою

Російську літературу переробляють на туалетний папір на Волині

У Ковелі збирають російську літературу для подальшого перероблювання. Ініціаторами стали місцеві волонтери громадської організації UA Resistance Foundation.
Зібрані книжки активісти від

Лавреат Гонкурівської премії Камель Дауд опинився в центрі судового скандалу

Камеля Дауда, цьогорічного лауреата Гонкурівської премії, звинуватили у використанні реальної історії життя пацієнтки його дружини як основи для роману «Гурії».
Роман розповідає історію

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"