Роман Малиновський. Ворог

Роман Малиновський. Ворог

Продовжуємо проєкт «Воєнний стан» – онлайн-антологію есеїв українських інтелектуалів та інтелектуалок про війну від Meridian Czernowitz. Сто авторів – у ста текстах – розкажуть про власні враження, спостереження й почуття. Створення антології відбувається у межах проєкту «Поглиблення внутрішнього культурного діалогу в Україні»Частину цих текстів – в оригіналі та англомовних перекладах — публікується на Читомо.

Наступним ми читатимемо есей письменника й видавця Романа Малиновського.

Ворог

Ми збираємося в Лева: кілька сходинок униз, кімната на цокольному поверсі, безлад, у кутку стоять банки з фарбою. Лев каже, що хоче облаштувати тут майстерню, дерев’яні двері, низькі стелі, лампочка, що повисла стиглим плодом – остання грушка на дереві, жовта й осяйна. 

 

Світло лампочки потрібне, бо ми збираємося, коли западає темрява, а сутеніє о цій порі швидко. Ми ніби змовники: наші зустрічі сповнені відчуття потаємності, готування до чогось важливого і небезпечного. Марта каже, що «змовники» – негарне слово, воно не для нас, наше діло праве. Напевно, всі змовники так кажуть. 

 

Приходить двоє Левових дітей, хлопця звати Лукою, а дівчину – Оксаною. Вони допомагають нам, ще школярі, але ставляться до всього по-дорослому: принесли кави і чаю, надворі холодно і варто зігрітися, дехто ще не вечеряв, а тепла подать у чашках на якийсь час утамує голод. Стає затишно; на мить ми забуваємо, для чого зібралися, забуваємо, що варто остерігатися, замикати двері, оглядатися. Кожен бере горня, запахи змішуються: Конго, Шрі-Ланка, Колумбія; цинамон, гвоздика, трохи цукру, цитрина, зернятко кардамону, все в чашку, дякую.

 

– Починаймо, – поспішає Ілля. Ми всі розуміємо: це через Марту, якої досі нема. Ілля хоче закінчити, поки вона прийде. З Мартою він нікого не переконає. Марта каже, що це означатиме наш остаточний програш. Вона має рацію, про що тут говорити.

 

Ілля хитрує: подає мені рулони з кресленнями, які приніс із собою, ніби клейноди, ніби символи влади: так він запрошує стати його співучасником. Мене така гра не влаштовує, я прислухаюся, чи не чути шуму коліс надворі, легких кроків, що стають чимраз гучнішими, оберту ключа в замку: двері відчиняться – і за ними стоятиме Марта. Ось чиїм спільником я стану.

 

Хоча якщо залунають кроки, це може виявитися зовсім не Марта. Лев каже дітям, щоб вони пішли нагору, у свої кімнати, і зачинилися там.

 

– Хай що ви почуєте – не виходьте.

 

– Варто зруйнувати кілька центральних опор, і комплекс згорнеться в себе, – пояснює Ілля. Він будівельник, тому певен цього. 

 

– Це стане нашим останнім аргументом, – перечить йому Роман.

 

– Зате переконливим. Треба зробити щось радикальне. Показати силу. До сьогодні ми лиш говорили. Хіба розмови щось зупинили?

 

– Спам’ятайся, – не відступає Роман, – ми не можемо бути такими легковажними. Це буде останнє, що ми зробимо в боротьбі за територію. Потрібно грати за правилами.

 

– Вони ж правил не дотримуються! – кричить на нього Ілля й оглядається на двері, які ведуть надвір. А тоді стишує голос, ніби з того боку його підслуховують: – І тому виграють.

На пустирі поряд із нашими будинками раніше була військова частина. Ділянка мала стати рекреаційним комплексом: озеро, дерев’яні лави понад водою, на яких можна сидіти, підібгавши під себе ноги й смакуючи принесеними бутербродами, загорнутими в пергамент; тенісний корт, м’ячик відбивається від пружної поверхні, удар – і він летить у зворотний бік. Про це йшлося в угоді з будівельною компанією. А тепер вони зводять там торгово-розважальний центр. Назвали його «Імперією».

 

Прийшла Марта, якраз вчасно, щоб почути, як Ілля говорить про опорні колони. 

 

– Що ти собі думаєш?! – питає вона, хоч це аж ніяк не запитання. 

 

Ілля замовкає. Марта зачиняє двері й повертає ключ у замку. Вона оглядалася, коли заходила, може, щось бачила там, у темряві, в лісі, може, хтось ішов за нею. Вона знімає пухову куртку і кладе на стіл великий ноутбук із чорною кришкою в наліпках: HeForShe, ZABORONA, КиївПрайд.

 

– Це те, що змінить хід подій, – вона вказує на ноутбук і суворо дивиться на Іллю. – Тепер ми маємо все, щоб перемогти їх, ми не відступимо від своєї стратегії. 

 

– Це нічого не змінить, ― Ілля дивиться на чорну панель. – З ними це не спрацює, ніякі документи про фальсифікацію чи що ти там дістала. Це війна.

 

– І ми вестимемо її за правилами, – відповідає Марта, хоч добре знає, що «Імперія» цю межу давно переступила: незнайомці, які йдуть слідом крізь ліс, аж поки ми, пришвидшивши крок, замикаємо брами своїх подвір’їв; телефонні дзвінки серед ночі з невідомих номерів. 

 

– Вони лякають нас первинними образами, – пояснювала нам Марта, – архетипами; вони майстерні, зрештою, це не перший парк, на місці якого вони хочуть звести торговий центр. У них досвід, юристи, зв’язки, потискання рук, домовленості, шепотіння на вухо, офшорні рахунки, договори заднім числом.  Вони – завойовники. Але ми теж маємо міць – офісні працівники, режисери, батьки-одинаки, ветеринари, юристи, письменники, астрономи, інженери, будівельники, –  вона переводила погляд від одного до другого. — Ми теж уміємо битися.

 

Я ходжу на бокс, тому битися вмію, а про інших не знаю. Хоч Марті, здається, йшлося про інше.

 

Марта передає ноутбук Романові.

 

–  Тут багато всього, і воно неприємне для них: незаконні приватизації, фальшовані підписи, змінені дати, підставні особи. Не лише наша ділянка, але й багато інших. Мені немало коштувало, щоб роздобути ці документи. Воно таке серйозне, що його не тримають у хмарі, лише на хардах. Тепер ми покажемо все це пресі. – Марта бере чашку з кавою, ніби винагороду за перемогу в спарингу, і дивиться на Іллю. – Це потужніше, ніж динаміт. 

 

Нокаут.

 

Ілля згортає схеми старої військової частини. 

 

– Хай це буде планом Б.

 

– Вибери іншу літеру абетки, – каже Марта. – Може, Ю.

 

Ми дивимося на ноутбук, що стоїть поміж нами. Якщо це так серйозно, як говорить Марта, то й небезпечно. Роман озирається на двері: чи не шарпають ручку, чи не намагаються увірватися всередину?

 

– Треба піти на пустир, – Йосип порушує повислу тишу. – Подивимося на місце, де виступатимемо.

Ми одягаємося: вовняні светри, качиний пух у куртках, плетені шапки, рукавиці, – і виходимо надвір. Я беру великого ліхтаря, щоб освітлювати дорогу; коли дістанемося місця, він не знадобиться, будову оточено прожекторами. 

 

Йдемо одне за одним, я попереду, Марта за мною, далі – всі ніші. Ілля крокує останнім, схоже, в ньому теж зажевріла надія, у його ході відчувається жвавість, якої не  було раніше.

 

– Бадьоріше, – заохочує Марта.

 

Страх розвіюється. Що це, адреналін? Коли говорить Марта, я чую, як тенісний м’яч відбивається від пружної поверхні. Ми зіграємо з нею, коли там, де тепер зводять «Імперію», постануть корти, майданчики й лавки, дерева, велосипедні доріжки, хідники на яких чутимуться швидкі кроки: не втеча, а розмірений, легкий, ритмічний біг. 

 

 

Надворі світло від снігу, який ще не зійшов остаточно; пахне хвоєю, довкола – кипариси й сосни, стежка веде поміж стовбурами; під зимним промінням зірок рефлекторні логотипи на куртках світяться, як очі лисиці в темряві. Між дерев спалахують два вогники: лисиця. Вона спинилася на якусь мить, оглядаючи нас, а тоді подалася своєю стежкою, втікаючи у глиб лісу, який розростається на північ.

 

Ми мовчимо, до цього спонукає відчуття, яке постало в кожному з нас, воно ще крихке і тендітне, і ми боїмося його розбити. Попереду великий бій, а ворог дужий і підступний. 

 

Ми на місці, «Імперія» за отим пагорбом. Там наш майбутній парк. На краю пагорба з’являється сяйво: кордони «Імперії» освітлюють десятки ламп. Окупована територія. 

 

– Сузір’я Оріона, – каже Йосип, який професійно знається на зоряному небі. – Так у них розташовані ліхтарі…

 

– Скоро згасне, – каже Марта.

 

Гострі спиці арматури, монолітні бетонні блоки, каркаси кранів, роздуті черева бетономішалок, зведені щелепи бульдозерів, там, на плацдармі, на наших тенісних кортах, поміж наших бігових доріжок, де діти, собаки, тенісні м’ячики: удар, ще один і ще. Остатній сет.

Звук з’явився миттєво, він не ближчав, гучнішаючи, а виник враз. А за ним – спалах, вогонь, світіння, іскри, і гуркіт за мить по тому. Світло вибухнуло передчасним світанком. Земля, сніг, гілля, гул у вухах, ніби на узбережжі моря, над яким лютує шторм. І справді: хвиля, жовта і гаряча, здійнялася над «Імперією».

 

Ми вийшли на зв’язок удосвіта: всі вже були в дорозі. Наше авто перетнуло межу міста й саме виїжджало на трасу, вдалині автомобілі тягнулися довгою вервечкою; за десять хвилин ми станемо ще однією намистиною. Мені й досі гуде у вухах, я нічого не чую, і Левові, якого разом із дітьми я забрав із собою (у нього немає машини), доводиться нахилятися і кричати, коли він хоче щось сказати. 

 

Лев усе чує, бо лишився вдома з дітьми, коли ми пішли крізь ліс. Він не бачив, як ударили російські ракети. А ми бачили. І чули, тому й оглухли. Втім, слух поволі відновлюється, звуки повертаються. Про те, що це російські ракети, ми дізнались, коли поверталися крізь ліс додому.

 

– Всі виїхали, – каже Лев, – Марта, Ілля, Йосип, Роман та інші, всі вже в дорозі. 

 

Поки я кермую, він переписується в чаті, який ми створили кілька місяців тому, щоб координувати дії у протистоянні з «Імперією». Цей чат ми назвали «Ворог». 

 

 «Не змінюймо назву чату, – пише Марта. – Коли дістанемося безпечних місць, робота буде така сама». Лев читає мені це вголос.

 

– Так, – киваю я, дивлячись у дзеркальце на дорогу, яку ми залишили позаду. – Тільки ворог змінився.

 

Почитати інші есеї циклу «Воєнний стан»

Оригінал статті на Suspilne: Роман Малиновський. Ворог

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

За 11 місяців повномасштабної війни росія скоїла понад 470 злочинів проти ЗМІ

Протягом 11 місяців повномасштабної війни Росія вчинила 477 злочинів проти журналістів та медіа в Україні. Про це свідчать дані моніторингу Інституту масової інформації.
 
Протягом січн

Андрій Любка та Євген Лір отримали нагороду від Залужного «За сприяння війську»

Головнокомандувач ЗС України Валерій Залужний нагородив письменників Андрія Любку і Євгена Ліра почесними нагрудними знаками «За сприяння війську». Про це вони повідомили у себе на стор

Виходить нова екранізація новели Генрі Джеймса

На Берлінському міжнародному кінофестивалі відбудеться прем’єра стрічки The Beast In The Jungle, знятої за однойменною новелою американо-британського письменника Генрі Джеймса.
 
Над ст

Росія переслідує щонайменше 15 кримських журналістів

Щонайменше 15 журналістів тимчасово окупованого Криму перебувають за ґратами за справами, сфабрикованими за терористичними статтями або статтями про зберігання зброї чи вибухівки. Про ц

У Польщі жінка обікрала бібліотеку на кілька тисяч злотих

У польському місті Жори одна з відвідувачок публічної бібліотеки вкрала книжок на 2000 злотих (понад 17 000 грн). Про це повідомляє портал Gazeta.pl.
 
До поліції міста Жори надійшло де

Перейти до блогу

Нові автори

Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Софія Заяць

Мій роман піднімає декілька тем: 1 Тема сексуальних домагань , через чоловіків і призму винуватий сам. 2 Ціна людського життя. 3 Тема технологій за якими люди не бачать людей. В мому фентезі є 4 основних легенди які формують його кістяк. 1 Мору (малі деталі є в Арці Істина ангела , один з найулюбленіших персонажів бо […]

Тоня Твіст

м. Київ Письменниця, перекладачка, авторка освітніх програм в «Lucky Academy». Пише для дітей та дорослих. Також пише детективи. Випускниця літературних шкіл, курсів та академії детектива. Публікується під псевдонімом в різних літературних журналах та збірниках. Лавреатка та фіналістка багатьох літературних конкурсів, серед яких: міжнародний літературний конкурсу до Дня Студента, (Канів, 2019); міжнародний літературний конкурс «Коли наблизитися…» […]

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Перейти до "Нові автори"