Реальні зйомки в кіно, музфест, сценарист на Тв)ч2

2022-05-13 05:45:00 Холод Влада

Реальні зйомки в кіно, музфест, сценарист на Тв)ч2

Так, я знімалась в кіно, була прес-секретарем міжнародного музичного фестивалю, а також сценаристом на ТВ і в книгах часто описую цей досвід. Минулого разу я розповідала про мій досвід в кіноіндустрії в якості акторки, сьогодні ж розкажу вам про свій досвід в сфері музики. Розкажу, як я закохалась в скрипку і створила на честь моєї любові цілий роман, який зараз і викладаю на букнет.

Тут мені все давалось легко, я легко стала відмінницею, мене любили всі викладачі. Я поступила одразу на другий курс, в готову групу, але вже в другому сесестрі другого курсу мене зробили старостою замість іншої дівчини. 

Одна з викладачів помітила мене і запропонувала поїхати її помічницею на міжнародний музичний фестиваль “В гостях у Гоголя”… Я думала, ми поїдемо на пару днів, може на тиждень, але виявилось, що ми мали там бути аж місяць. 

Цілий місяць я ходила на майстеркласи, записувала радіоінтервʼю і передачі, писала статті англійською та українською. Саме там я написала свій перший сценарій(для радіопередачі). Це було щось на межі інтервʼю і чогось більшого))))

Цю сцену з інтервʼю я навіть вписала в мій роман “Гра Ксю”. Цікаво, що мій “прототип” там – журналіст Саша, який “закохався” в “гру Ксю”… І це одна з причин, чому цей роман так називається)) 

Також саме на фестивалі я познайомилась з одним дуже крутим молодим музикантом, практично генієм, Дімою. Його імʼя я взяла для головного героя. А його вчительку назвала Міланою Кононенко, що дуже співзвучно з відомою українською скрипалькою Богданою Півненко, з якою я також познайомилась на цьому фестивалі)) 

Сусіди, яких я поселила разом із Ксю на фестивалі, також були списані з моїх реальних сусідів там. Я навіть імена їм не міняла))) Ксю грала з ними в карти так само, як і я колись)))

Всі майстеркласи також списані з реалу, бо ж на них я була прессекретарем і все памʼятаю. 

І таке інтервʼю, як в цитаті нижче, я дійсно робила)) Правда, я була прессекретарем, і розпитувала хлопця-гітариста, призера конкурсів)))) Він теж був на останньому році навчання, як і Ксю в моїй книжці))) Але спочатку Арт обкладинки))

Обкладинка:

А ось вам цитата, інтервʼю Ксю:
 

— Я можу вийти, якщо хочеш…

— Ні, тобто… — я запнулася. — Я можу і при тобі, як тобі самому буде зручніше…

— В такому разі з задоволенням послухаю. — хлопчина відійшов від мене і притулився до стіни біля вікна, напевно щоб все добре бачити й чути.

— Тоді, я починаю… — смичок в моїй правій руці був занесений над скрипкою, потім він разом з пальцями лівої руки забігав по струнах і почала литися мелодія.

Це була та сама «Зима», з якої все почалося… Я згадала постійні перегляди відео Діми, копіювання його гри, а потім пошуки свого голосу… Своєї гри. Музика лилася плавно… Початок у цієї композиції плавний і розмірений, але поступово в ньому наростає якась напруга, відчувається сила долі або року і… Вступають сильні різкі й швидкі перекати музики.

Я заплющила очі й віддала всі свої почуття цій мелодії. В моїй душі зараз теж була «Осінь» і та сама напруга… Я переживала за Діму, сумувала за ним, а він не писав і не дзвонив. Почуття очікування змінювалося глухим відчаєм, яке так доречно відбивалося в цій композиції…

Зараз…

Я видала останні ноти й так і завмерла з заплющеними очима і смичком на струні «Соль».

Чи вийшло у мене передати її… Чи була в цій грі моя душа?

Оплески увірвалися в мої думки й змусили відкрити очі.

Шатен дивився здивовано, навіть — захоплено.

— Це було круто… — ошелешено сказав Саша. — У мене аж мурашки по тілу… — він простягнув мені свою руку. — Дивись…

— Саме з цієї композиції почала прокидатися моя пристрасть до музики, — зізналася я. — Там начебто було подібне питання, у тому твоєму списку…

— А чому саме з неї? — зацікавлено спитав хлопець. — Почекай, опущу мікрофон і поставлю нам стільці, щоб зручніше було.

Хлопець дійсно підставив стільці, а потім відрегулював мікрофон і жестом запросив мене сісти на один з них. Коли я сіла, то він сів біля мене.

— Ну… Цю композицію найчастіше грав один хлопець, улюблений учень тієї, кого я хотіла вразити в кінці цього вересня, пару місяців тому, — туманно відповіла я. — Тоді я хотіла привернути увагу цього вчителя і заради цього вибрала саме цю композицію, бо знала, що і на цьому майстеркласі Діма, ну той самий учень, найімовірніше, знову буде її грати.

— Зрозуміло. Дуже цікаво, — Саша посміхнувся. — І що сталося? Ти потрапила на цей майстерклас і…?

— О, він дійсно зіграв її, — я прикрила очі, згадуючи той день. — А потім її зіграла я… Мілана — та сама вчителька — мене навіть похвалила… А він… Він сказав, що якщо це була моя звичайна гра, то я дійсно талановита, але якщо це був результат вивчення його гри, то… — я зітхнула, розплющивши очі. — Він сказав, що в такому випадку мені ніколи не стати справжньою скрипалькою, що в моїй грі немає душі…

— Отакої! — емоційно вигукнув Саша. — А ти йому що?

— Я, звичайно, розлютилася, — з посмішкою сказала я. — І сказала, що обов’язково стану справжньою скрипалькою! А ще, що обійду його. Він запропонував мені відразу здатися, але я відмовилася, а потім він раптом різко погодився з моєю пропозицією. Зараз я розумію, що саме тоді я і вирішила займатися скрипкою серйозно… Хоча спочатку все це замислювалося просто для того, щоб мене взяли до ВНЗ і батьки перестали пиляти своїм «вибором подальшого вектора життя», а також, щоб довести ще одній людині, моєму другові дитинства, що музика все ж може бути не просто хобі.

— Круто! — Саша здивовано дивився на мене. — Виходить, ти дуже цілеспрямована… І талановита, раз за пару місяців змогла увійти до трійки у цілій області. До речі, я чув, що аж до останнього раунду ти трималася першою в рейтингу, але в кінці щось трапилося і…

— Так, ти маєш рацію. — я зітхнула. — Тоді, між раундами, мене приголомшили однією новиною і це вплинуло на мою гру… У грі однієї композиції цей вплив тільки допоміг, а в грі іншої — завадив. Так я з першого місця скотилася на третє, яке й отримала в результаті, досить сильно відставши за балами від перших двох.

— Виходить, емоційний стан сильно впливає на виконавця?

— Не завжди… В принципі, іноді цілком можливо абстрагуватися від усього і просто грати музику, але… Така музика — нежива, і в ній немає душі. Вона може бути технічна і чиста, але все одно навіть не спеціаліст у сфері музики зможе легко відрізнити, коли людина грає сухо, а коли — віддаючи всю себе музиці.

— Зрозуміло, — Саша кивнув. — Цікаво, а чому ти взагалі стала займатися музикою?

— Це було моє власне бажання… Мій батько, який залишив мене зовсім крихітною, був скрипалем і… Мама була проти, але потім у мене з’явився вітчим і вже з чотирьох я займалася з репетитором… А в п’ять з хвостиком пішла у свою спеціалізовану музичну школу.

— Зрозуміло. І які плани у тебе на найближче майбутнє?

— Для початку — показати все, на що я здатна на фестивалі. Потім те ж саме, але на конкурсі… Мені потрібно перемогти на ньому, адже Мілана обіцяла, що якщо я виграю хоча б один — поступлю до неї. Осінній я програла ще на обласному етапі… Тепер залишаються лише зимовий і весняний.

— Здорово мати мету. — він знову посміхнувся.

— Так. — погодилася я. — Я ж… До того майстеркласу я дійсно просто пливла за течією і навіть не замислювалася про те, куди воно мене заведе… А тепер… Тепер, коли у мене є мета, я ставлю собі конкретні завдання, я бачу свій шлях, бачу що вже зроблено і що робити далі. І це круто… — я трохи зніяковіло посміхнулася. — Навіть якщо я не зможу перемогти… Я рада, що зустріла Діму і Мілану. Завдяки цим двом я змінилася, — трохи впевненіше додала я.

Навіть якщо він більше не захоче спілкуватися зі мною… Я так йому зобов’язана.

 

А зараз дам вам перший діалог головних героїв, Діми і Ксю, той самий діалог, про який Ксю згадує в інтервʼю:
 

— Як думаєш, ця дівчинка зіпсувала враження від твоєї гри? — запитала Мілана, а моє серце буквально пішло в п’ятки.

Не знаю чому, але мені була дуже важлива його думка зараз. Бо ж це буде думка того, чию гру я копіювала, думка найкращого.

Затамувавши подих я подивилась на нього.

— Хм… — хлопець подивився спочатку на Мілану, а потім — на мене і наші погляди зустрілись. — Не думаю. Її гра була непогана, як на випускницю. Можливо, вона так само талановита, як і я в її віці.

— Чому ти захищаєш її? — здивувався той другий хлопець.

— Я нікого не захищаю, а просто констатую факт, — Діма подивився на мене на і якось хитро посміхнувся. — Якщо це була її звичайна гра — вона дійсно доволі талановита. Якщо ж це лише плід двотижневого вивчення мене і копіювання мого стилю та манери гри — їй ніколи не стати справжньою скрипалькою.

Моє обличчя в ту ж мить почервоніло від гніву. Я міцно стиснула руку в кулак і подивилася на Діму. Його блакитні очі, здавалося, насміхалися наді мною! Аж руки свербіли прямо тут накричати на хлопця і сказати, що ніяке це не копіювання (хоча, частково, це було саме воно… по-іншому у мене так і не вийшло впоратися з цією композицією за такий короткий час)…

— Я стану скрипалькою, — тихо, але твердо сказала я, не відриваючи погляду від блакитних очей. — І одного разу, я обов’язково обійду тебе, для профілактики — щоб не зазнавався. Тобі явно таке не зашкодить.

— Невже це виклик? — Діма підійшов до мене майже впритул, не розриваючи  наш зоровий контакт, і продовжив уже пошепки, щоб чула лише я. — Будь готова до того, що людині з такою манерою гри і настільки дрібними цілями ніколи не потрапити на вершину. Твоя гра не несе за собою нічого і тому ти програєш… Може, здасися відразу? Не варто витрачати чужий час.

— Я не відступлю, — твердо сказала  я так, щоб чув лише він.

— Добре, — хлопець раптом різко відсторонився і пішов до свого місця.

Він взяв свою скрипку зі стільця і ​​після цього покинув зал.

Глядачі сиділи і не зовсім розуміли що відбувається, однак атмосфера в залі змінилася. Всі мої знайомі дивилися на мене з ще більшим здивуванням, ніж всього пару хвилин назад, під час моєї неочікуваної ні для кого гри.

Мілана раптом дзвінко засміялася.

— Зазвичай Діма — справжня крижинка, поки не візьме скрипку, — задоволено сказала рудоволоса жінка. — Ти зачепила його, приголомшливо! — вона підійшла до мене і, поклавши руку мені на плече, заглянула в очі, — Я буду чекати на тебе з перемогою. 

І ще одна цитата(тут є картинка)

Читачам також подобається ця книга))

Ось пару відгуків(знов картинка, якщо не бачите будь-яку з 3 картинок, поновіть сторінку). 

 

 

 

А от ще один комент до “Гри Ксю”, вчорашній:

Kv Kv 

12.05.2022, 03:41:03

Ох, дуууже довго зважувалась , щоб почати читати цю книгу… особливо важко було десь приблизно два місяці тому……, але сьогодні я нарешті почала читати і ви знаєте….. вражена до глибини душі… , аж надто справжні почуття та емоцій в героїв … і все відчувається так наче ти присутній і на їхніх концертах і за сусіднім столиком кафе… і навіть при їх відвертих розмовах, роздумах і емоційних сплесках….неможу відірватись від книги … цікаво чим все закінчиться, особливо для Ксю….. 

 

Також нагадаю, що тут я розповідала про свій акторський досвід, повʼязаний з романом “Більше ніж шоу” та “Зіграй мою наречену”. 

Крім того, зараз в мене виходить співавторська книга “Поверни мою душу” з Камілою Дані. Якщо ви ще не читали цей роман, щиро запрошую сюди. Оновлення через день.

Дякую вам всім за підтримку, як читачам, так і авторам)) Запрошую вас до моїх книг, зокрема до “Гри Ксю”)) Ця книга вже майже повністю викладена на букнет, і нові розділи зʼявляються щодня. Через тиждень повного викладення книга скоріш за все буде видалена або прихована. Тож читайте зараз, якщо цікаво))

Сподіваюсь, вам було цікаво)) А як у вас? Було щось подібне? Чи читали ви книжки, в яких впізнавали саме свій досвід? Або, можливо, писали? Якісь такі деталі, які знає тільки людина, яка дійсно орієнтується в темі)))

 Трохи пізніше обовʼязково розкажу про мій життєвий досвід окрім кіно та музики, який я також вписувала в інші книжки))) Вам було б цікаво таке почитати? 

 

Оригінал статті на Букнет: Реальні зйомки в кіно, музфест, сценарист на Тв)ч2