Радомир Мокрик. Виходячи з тіні імперії

Радомир Мокрик. Виходячи з тіні імперії

Свого часу, коли Іван Дзюба написав «Інтернаціоналізм чи русифікація?» і її почали перекладати різними мовами, якось російський переклад потрапив до російського історика – з тих, кого прийнято вважати «ліберальними». Текст, у якому Дзюба описував колонізаторську політику радянського керівництва (справу, успадковану ще з часів російської імперії), пояснював проблему русифікації та, по суті, стирання української національної ідентичності, російський історик назвав «первобитно-каменной постановкой вопроса».

Я мав можливість свого часу запитати в пана Івана, що він про це думає. І ми зійшлися на думці, що це не було намаганням зневажити «українську проблему» в СРСР. Це було радше з розряду «ситий голодного не розуміє». Нехай і виражену в досить вульгарній формі, але тенденцію російський історик схопив загалом правильно: українці посеред ХХ століття займалися утвердженням власної ідентичності та самобутності – тобто тим, що багато народів пройшли вже десь на зламі ХІХ–ХХ століть. Це про утвердження ідентичності, про вивчення власної історії та про популяризацію мови – ті речі, які багато народів пройшли в добу «романтиків».

Це загалом наслідок історичного контексту. Україна аж до початку ХХІ століття була в підпорядкованому (військовому, політичному чи культурному) становищі. Російсько-радянська колонізаторська політика мала масштабний, продуманий і багатогранний вплив. Це й про опримітивлення нашої культури (чи то «хохляцькими» мотивами в російській імперії, чи то соціалістичним реалізмом). Це й про вичавлювання української культури із самої України (окрім століть русифікації, це й експансія поп-культури після 1991 року – всіма цими лободами та рештою бур’янів). Так росіяни трималися за спільний культурний простір – оте саме уявлення про «один народ», в якому домінує і встановлює правила сама росія. Видається, що багато українців тоді цього не усвідомлювали.

Зрештою, колонізаторська політика мала вкрай важливу зовнішню площину – це «стирання» України з культурної карти світу. І, якщо бути щирим, ця стратегія була ефективною. В головах більшості людей навіть на Заході «росія» – це ось цей велетенський простір колишньої радянської імперії. Росія і якісь не дуже зрозумілі країни навколо – але теж такі «маленькі росії». Цим прониклись як суспільства, так значною мірою і фахові спільноти. Тому – вивчаємо росію, вивчаємо російську, адже це, за великим рахунком, усе одне й те саме. А якщо й не геть те саме, то бодай головне – це точно російське.

Й ось з усім цим колоніальним багажем травм, нерозуміння і несприйняття ми потрапили у лобове зіткнення з колонізатором, який вирішив, що повзучі стратегії захоплення неефективні, що нас потрібно просто ліквідувати як явище. Національне самобутнє явище. Але ми даємо відсіч.

У цьому вирі подій ми знову ведемо боротьбу за ідентичність. І маємо можливість її вести лише завдяки тому, що відбувається безперервний жорстокий фізичний бій. Тому це культурне протистояння, на моє глибоке переконання, не терпить компромісів.

Війна, здається, відкрила багато історичних травм. Для багатьох українців, здається, агресивна ворожість рускіх стала ледь не одкровенням. Усе-таки цілі покоління пропаганди не могли не залишити слідів. І ми знову займаємося тим, що робив (не лише) Іван Дзюба у середині 60-х років минулого століття – це знову боротьба за мову, за історію, ідентичність. За культуру в широкому сенсі цього слова.

Недарма Жадан нещодавно цілком влучно сказав, що це війна «між Пушкіним і Шевченком». Рускі нищать культуру – це про пограбовані галереї і знищені музеї. Це про встановлення власних пам’ятників і назв вулиць на окупованих територіях. Це про кулі, знайдені в тілі українського письменника. Це про російську ракету, яка вбила прекрасну українську письменницю в кафе прифронтового міста.

Я абсолютно переконаний, що зараз – попри всю жорстокість такого формулювання – найкращий час для утвердження нашої культури як вдома, так і за кордоном. У речах, здавалося б, дрібних і банальних, але насправді вкрай важливих. Будь-який крок, спрямований на зменшення чи витіснення українського з нашого простору – шкідливий. Зараз усе й однозначно повинно працювати саме на утвердження нашої культури. Якщо не тепер, то вже, мабуть, ніколи.

Тому якщо сьогодні взагалі варто говорити про проблему кіно і дублювання – українська не може витіснятись за рахунок будь-якої мови, якими б шляхетними намірами це не пояснювалось. Саме тому, що ми справді ще перебуваємо на етапі становлення – сподіваюся, остаточного становлення і виходу України з тіні імперії. Багато наших співвітчизників усе ще шукають, усе ще вирішують – не варто забирати в них цей повсякденний дороговказ. Те, що є актуальним для багатьох західних країн, згодом буде актуальним і для нас. Але дайте нам спершу утвердитися, дайте нам пройти оцей «первобитно-камєнний» етап, як сказав би рускій історик.

Тому ж і видавання перекладів українських творів на російську мову – це цілком шкідливо. Ні, це не матиме ефекту «культурної експансії», а лише утвердить багатьох на Заході, що українське – похідне, що українську вчити не варто – самі українці вам підсунуть під ніс переклади російською, аби ви лиш не напружувалися. Не варто утверджувати власну меншовартість щодо російської культури – вона того не варта.

І мені все ж здається, що більшість із нас це розуміє. В нас попереду ще багато трагедій, скандалів і непорозумінь. Але ми таки на правильному шляху. Цю мить історії – історичну мить – ми не маємо права змарнувати.

Радомир МОКРИК — історик, культуролог, автор книги «Бунт проти імперії: українські шістдесятники».

zbruc.eu

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Радомир Мокрик. Виходячи з тіні імперії

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У США вийде книжка Оксани Луцишиної Love Life

У серії Українського наукового інституту Гарвардського університету вийде роман Оксани Луцишиної Love Life («Любовне життя»). Про це повідомили на фейсбук-сторінці університету.
Роман н

Професор Єльського університету перерахував $20 тисяч на навчання українських захисників

Американський філософ, професор Єльського університету Джейсон Стенлі перерахував Фонду компетентної допомоги армії «Повернись живим» $20 000, які отримав за роботу почесним професором

Оголосили лавреатів американської премії The Carnegie Medal

Американська бібліотечна асоціація оголосила лавреатів щорічної літературної премії The Carnegie Medal. Про це повідомляється на сайті асоціації.
Книжка The Berry Pickers («Збирачі ягод

Авдіопроєкт з класикою укрліт став переможцем премії «Освіторія.Медіа award»

Проєкт «Укрліт» від Megogo, у межах якого озвучили понад 250 творів з української літератури, став переможцем у номінації «edTech прорив» премії «Освіторія.Медіа award 2024». Про це пов

Шляхи пам’яті та боротьби: 5 нових фотокниг про Україну

Цього року видавничий світ збагатився кількома виданнями, що ставлять перед собою завдання відтворити та проаналізувати складний контекст історичних та сучасних подій в Україні. 
Одні а

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"