Про наші “ляпи”

2022-06-19 18:26:10 Мар'яна Доля

Про наші “ляпи”

Усі ми допускаємося помилок при написанні своїх творів,  але одна  справа – коли не там поставили кому чи помилилися в написанні “не” з  дієсловами, а більш досадним є для автора, якщо помилка логічна або  смислова – тобто ми написали про щось таке, чого в принципі бути не  може. Тоді так соромно стає, особливо якщо невідповідність не вдалося  зловити самотужки, а її помітив читач.

З недавніх “приколів”. Писала я в історичному романі “Тисячу років тому” епізод, де у князя Ярослава народився син, і так співпало, що саме в  цей час до нього завітав у гості брат Мстислав, і от вони розмовляють, а  Ярослав каже, що запросив свого батька Володимира приїхати на хрестини і  той погодився. Здається, що тут такого дивного? Але варто мати на  увазі, що це 11 століття, немає мобільних і інтернету, і незрозуміло,  як  мій персонаж міг знати, що відповів його батько? Тим більше, що  відстань між Києвом і Ростовом досить значна, і просто не встиг би  гонець з’їздити туди й назад за ті кілька днів, які в моїй розповіді  минули після народження дитини.

Але до мене все це дійшло не відразу. Я виклала ввечері новий розділ  із тією злощасною розмовою та й пішла спати, але лежу, кручуся, а сон не  йде, щось муляє. І тільки через якийсь час до мене дійшло, що саме було  не так, я підірвалася з ліжка і побігла виправляти свій діалог. Чоловік  особливо не здивувався, він звик до таких раптових “осяянь”, певно,  підозрює, що всі письменники такі схиблені)) А мені важливо було  виправити одразу, поки ніхто з читачів не помітив цей ляп.

А от у містичному фентезі “Завтра буде вчора”на подібну неточність мені вказала колега, за що я була дуже вдячна. Бо  в мене там герої їхали на мотоциклі і мило собі розмовляли. Ото я так з  неуважності дала маху. Довелося знову ж таки бігом  викручуватися,”гальмувати” їх ,щоб вони зупинилися, поговорили, а тоді  вже рушили далі))

Був схожий нонсенс із фантастичним романом “Сміттяр-2. Вогник” – знову ж таки через мою неуважність ( так, я дуже розсіяна людина).  Я  на початку розділу написала про головного героя – хлопчика Тоні, що він  рудоволосий, і за це його й прозвали Вогником, і згадала, що до нього в  його родині не було нікого з рудим волоссям. А потім у кінці розділу  несподівано написала про його матір Поллі, що в неї руде волосся.  Причому раніше не раз згадувала, що в неї волосся каштанове, а тут якось  “на автоматі” вийшло – думала одне, а написала інше.Теж добре, що  уважна  читачка помітила це і я зразу виправила свою помилку.

Ще мені допомогла читачка не зробити помилку в жіночому романі “Чорна королева”. Там герой-журналіст бере інтерв’ю у священника і питає його про особисте життя, а той відповідає, що знаходиться у пошуку своєї другої половинки)) Після чого мені делікатно постукали в приват і розповіли, що насправді православні священники мають одружитися до того, як вступлять у сан, а якщо не встигнуть цього зробити, то мусять бути неодруженими. Ну, як кажуть, вік живи, вік учись… головне, щоб не померти дурнем))

Це я до чого? Чудово, що у нас є така можливість, що наші твори читає  чимало людей,  і вони можуть вказати на якісь помилки, одруківки чи  ляпи, а ми – відразу їх виправити. Бо уявіть – якби ми нікому їх не  показували і не редагували, а потім одразу надіслали до видавництва – то  всі ці недоліки побачили б редактори, і це могло б негативно вплинути  на їхнє бажання співпрацювати з таким неуважним автором.

Тому ще раз дякую усім, хто мене читає і виправляє.Усі ваші  зауваження обов’язково враховую ( хіба що крім побажань оживити  померлого героя або видати героїню заміж за іншого))

А які  цікаві “ляпи” траплялися у вас? Як ви їх знаходили потім? Діліться своїми історіями!

Оригінал статті на Букнет: Про наші “ляпи”