Про валентинки і бета-рідера.

Про валентинки   і бета-рідера.

Про валентинки і бета-рідера.

 Каміла Дані запропонувала флешмоб до дня Валентина. 

Я іду писати, і вас закликаю зробити те саме.

Щоб ви не думали, що це якийсь низькопробний мейнстрим, а не високе мистецтво – ось вам з Чарльза нашого Дікенса інструкція і приклад співпраці з бета-рідером.

І взагалі одне з моїх найулюбленіших місць у Дікенса.

Бета Сема проти поезії. А флешмоб дуже навіть за. Верхня межа в 30 тис. знаків не означає, що треба писати так багато.

Приєднуйтесь – буде весело 🙂

Сем занурив перо в чорнило, готуючись вносити поправки, і почав з дуже театральним виглядом: — «Миле створіння…» — повторив Сем.

— Чи не вірші це? – перебив батько. – Ні, – відповів Сем. — Дуже радий це чути,— сказав містер Веллер.

— Вірші — ненатуральна річ. Ніхто не говорить віршами, хіба що парафіяльний сторож, коли він збирає пожертви, або їжа в рекламі. Чи якийсь плаксивий хлопець. Ніколи не опускайся до поезії, мій хлопче! Починай спочатку, Семмі!

Містер Уеллер взяв трубку з виглядом критичним і глибокодумним, а Сем почав знову і прочитав наступне: — «Милие створіння, я почуваюся обмоченим…» — Це непристойно, — сказав містер Уеллер, виймаючи з рота трубку. — Ні, це не «обмочений»,— зауважив Сем, підносячи листа до свічки, це «замороченим», але тут ляпка. «Я почуваюся замороченим». 

— Дуже добре, — сказав містер Веллер. – Валяй далі. —«Я почуваюся замороченим і зовсім дурним…» Забув, яке тут стоїть слово,— сказав Сем, чухаючи голову пером і марно намагаючись пригадати.

— То чому ж ти не подивишся, що там написано? — поцікавився містер Веллер.

— Та я й дивлюся,— відповів Сем,— але тут ще одна ляпка. Ось “о”, а ось “д” і “р”.

— Мабуть, «одуреним»,— сказав містер Веллер.

— Ні, це не те, — сказав Сем, — одурманеним — ось воно що.

— Це слово не так підходить, як «одурений»,— серйозно зауважив містер Веллер.

— Ви думаєте? – запитав Сем.

— Куди вже там! — озвався батько.

— А вам не здається, що в ньому більше сенсу? – Запитав Сем.

—Ну, мабуть, воно буде ніжнішим,— подумавши, сказав містер Веллер. Валяй далі, Семмі.

— «…почуваюся замороченим і зовсім одурманеним, звертаючись до вас, бо ви славна дівчина, і кінець справі“.

— Це дуже гарна думка, — сказав містер Уеллер-старший, виймаючи трубку з рота, щоб зробити це зауваження.

— Так, мені теж здається, що воно непогано вийшло,— зауважив Сем, дуже задоволений.

— Що мені найбільше подобається, — продовжував містер Уеллер-старший, так це те, що тут немає ніяких непристойних прізвиськ, ніяких Венер або чогось такого роду. Який сенс називати молоду жінку Венерою чи ангелом, Семмі?

— Саме так! – погодився Сем.

— Ти можеш називати її грифоном, або єдинорогом, або вже відразу королівським гербом, бо це колекція дивовижних звірів, — додав містер Веллер.

— Правильно, — підтвердив Сем.

— Катай далі, Семмі, — сказав містер Веллер.

Сем виконав прохання і почав читати, а його батько продовжував курити з виглядом глибокодумним і благодушним, що було дуже повчально.

—«Поки я вас не побачив, я думав, що всі жінки однакові».

— Так воно і є,— зауважив у дужках містер Уеллер-старший. —«Але тепер, — продовжував Сем, — тепер я зрозумів, який я був регулярно безмозкий осел, бо ніхто не схожий на вас, хоча ви підходите мені більше за всіх…».

Мені хотілося висловитися тут сильніше,— сказав Сем, підводячи голову. Містер Уеллер кивнув схвально, і Сем продовжував:

— І ось я користуюся привілеєм цього дня, моя мила Мері, як сказав джентльмен по вуха в боргах, виходячи з дому в неділю, щоб сказати вам, що в перший і єдиний раз, коли я вас бачив, ваш портрет видрукувався в моєму серці …

— Боюся, що тут пахне віршами, Семмі, — підозріло сказав містер Веллер.

– Ні, не пахне, – відповів Сем і продовжував читати дуже швидко, щоб вислизнути від обговорення цього пункту: – Візьміть мене, моя мила Мері, своїм Валентином і подумайте про те, що я сказав. Моя мила Мері, а тепер я кінчаю». Це все,— сказав Сем.

— Щось дуже вже несподівано загальмував, а Семмі? — спитав містер Веллер.

—Нітрохи не бувало,— заперечив Сем. — Тут їй і захочеться, щоб ще щось було, а це і є велике вміння писати листи. — Мабуть, воно вірно,— погодився містер Уеллер…

«Посмертні записки Піквікського клубу» (The Posthumous Papers of the Pickwick Club) — перший роман англійського письменника Ч. Дікенса.

                                                    

Оригінал статті на Букнет: Про валентинки і бета-рідера.

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У метро Києва встановили назву станції «Площа українських героїв»

У Києві встановили літери на перейменованій станцій метро «Площа Українських Героїв». Про це на своїй фейсбук-сторінці розповів шрифтовий дизайнер Богдан Гдаль. 
Відлиті у повнорозмірні

Чародійницькі ліки для читачів

10 квітня ошатна бібліотека селища Слобожанське Дніпропетровської області приймала довгоочікуваних гостей – митців Еліну Заржицьку та Олену Швець-Васіну.

На зустрічі були присутні вчителі Слобожанськ

Карандєєв у Херсоні оглянув театр, музей і бібліотеки

Т. в. о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв під час робочої поїздки в Херсон оглянув обласний театр, музей і бібліотеки.

Про це повідомляє пресслужба МКІП, передає Укрінф

Перекладачка Ірина Маркова потребує допомоги

Перекладачка Ірина Маркова потребує допомоги у лікуванні. Про це повідомили на фейсбук-сторінці видавництва Komubook.
«Талановита перекладачка і просто дуже мила та розумна дівчина Ірин

Поет і військовий Дмитро Лазуткін став речником Міноборони

Військовослужбовець, поет, лавреат Шевченківської премії 2024 року Дмитро Лазуткін став речником Міністерства оборони України. Про це повідомили в етері телемаратону, відрекомендувавши

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"