Просто

Просто

Просто

(іронічна байка із робочого рукопису книги “Відлуння”)

Наприклад, є слово «любов», в ім’я якої звершують злочини та згуби інших. Існує поняття «страх», який, докладаючи до віри, перетворює пустирі та смітники людських душ на прекрасні квітучі сади духм’яних чеснот… 
Можна було би знову і знову примножувати такі дивні взаємозалежності, які усувають розуміння «простого»… Навіть тоді, коли десь хтось промовляє означення «нарід», то не завжди розуміє, що мова йде як про потворне і виродливе у ньому, так і про надзвичайно чарівне та дивовижно-захоплююче своєю гармонією та вишуканістю. То чи ж можливе таке просте узагальнення…
А що ж таке «вишуканість»? Чи можна було би сказати про неї «про-сто»? І напевно, доведеться іти у далекі гори Афону, щоби згадати там зустріч самітників-мовчальників. Якось дехто з них зібралися в убогій одежі разом в одній обителі. Посиділи на лавці поряд, помовчали. Випили по красовулі вина і розійшлися… Дивно, чи не так? Виявляється, миготіння помислів, наче примар, здатне вибудовувати такі залежності палаців смислів, що годі вже і вести мову про якусь їхню артикуляцію, що страждає убогою діалектикою-тенденційністю контекстуальних варіацій. Аби не було останніх, увесь світ поглинула би велика тиша. І люди дослухалися би до самих себе, про що вони самі собі мовлять, а не до того, хто і що говорить до них. Адже, як відомо, в просторіччі кажуть, вибачте заздалегідь: «видно пана по халявах»… 
Знаєте, халяви, то така надзвичайна річ, що про них варто теж сказати «про-сто». Дійсно, хтось вважав, що чим вищі халяви, тим достойніша людина за своїм походженням та майновим статусом. Це щось на зразок аксесуарів, що мають підкреслити «респектабельність» особи чи групи людей. Одначе, при детальнішому огляді цього питання, ми зможемо помітити, що дуже часто аксесуари, презентабельні вивіски та антураж свідчать зовсім не про суто-презентабельні людські мотивації, їхню філософію, світогляд, обґрунтування тих чи інших вчинків. Буває, у величних палацах панує холод взаємного відчуження, лицемірства та розрахунку, знелюднення самого розуміння «чесноти». А десь у маленькій убогій оселі буває затишно, бо її мешканці звикли підтримувати одне одного, адже і життя свого не уявляють одне без одного… 
Але це знову мова про «халяви», які показують «панів» тільки тим, хто на ті халяви дивиться. Зрештою, якщо звернемося до класики, то можемо пригадати Тараса Шевченка та історію його «захалявної книжечки». Виявляється, крім «халяв» є ще зміст «захалявний». І про нього дуже важко виносити судження тим, хто бачить світ лише «по халявах»… Тож є привід возрадуватися та возвеселитися. Бо скасовані вердикти халявного панства. Завжди десь може бути щось за непанською халявою, що за своїм достоїнством свідчить про людину, а не про будь-що інше, що їй «належить» за певних умов-умовностей. 
А потім доведеться ще «про-сто» згадати про ніколи не написане в жодну «захалявну книжечку». Про знання і сприйняття, яке не було знаним і розпізнаним, оскільки хтось проминув його, не помітивши з якихось причин.
Мені би хотілося пригадати тут історію про одного громадського діяча. Це наче легенда, але вона дуже подібна до правди. Якось із ним розрахувалися багаті люди, і він склавши доволі значну суму в звичайний целофановий кульок, відніс його у потертій куртці та штанцях із короткими халявами до банку. Ніхто би не подумав із перехожих, які мають «халявний імідж» та мотиваційні орієнтації звернути увагу на такого безхатькового вигляду чоловіка, що в певних колах був знаною людиною і вважався не аби яким фахівцем, до того ж, унікальним, у сприйнятті та розумінні певної проблематики та пошуку ефективних її рішень…
Пригадую також теж наче легенду, яка може бути корисною для людей, що звикли все міряти «по халявах». Це теж «про-ста» історія, довести, як і спростувати яку дуже складно за браком доказів. 
Отож, довелося чути оповідь, що в певних елітарних колах (звісно, це поняття визначається теж за умовно-тенденційними критеріями) існує дуже дивна і навіть дещо незрозуміла для узвичаєного сприйняття неначе розвага. Ті люди одягають дуже убоге вбрання та йдуть на велелюдну вулицю жебракувати. Їм кидають якісь копійки «респектабельні перехожі», жаліючи волоцюг, а потім диваки, що жебрали, збираються та перерахувавши милостиню, хизуються своїми «заробітками»… Звісно, у цій, можливо, байці, теж є один сокровенний смисл. А саме: не варто зневажати будь-кого, навіть якщо для цього є достатньо «халявних підстав»… 
Ще існує один цікавий «халявний смисл». Полягає він у тому, що «бачити пана по халявах» існує також змога завдяки спогаду одного древнього прислів’я. Звучить воно наступним чином: «Скажи мені що-небудь, щоб я тебе побачив». Тобто, це теж «халявна тема», бо часто люди, які чогось не розуміють з якихось причин, лишень таврують незрозуміле, як «безглузде» чи таке, де «ум за розум заходить». Таке теж буває властивим «халявному мисленню». Одначе, при детальнішому огляді є змога збагнути, що різні явища постають з різною метою для різних людей. Для прикладу, недоречно буде грати Моцарта в пабі, де слухають рок. Це буде дисонансом із атмосферою та акцентуаціями свідомості присутніх. І не тому, що десь є щось «вище» або «нижче» від чогось. Справа в тім, що всюди існує власна, унікальна апологія «високого» і «низького», «прийнятного» та «недоречного». Вибачте, «вельзевул», демонський князь, — у перекладі означає «володар мух», які дуже люблять смітники, вважаючи їх важливими і бажаними… 
Нарешті, власні халяви завжди найбільш приємні, бо вони всього лишень свої. А те, що в когось вони «вищі» — це часто здатне бути приводом тільки для роздратування та якихось звинувачень, що вже ігнорують означений критерій, апелюючи до якогось іншого, більш «перспективного» з позицій об’єктивності критичного дискурсу (усміхаюся).
Тобто, все дуже «про-сто». І навіть не знаю, чи варто ще над чимось замислюватися, у щось заглиблюватися. Адже є не тільки «просто, де ангелів зі сто», про що згадав преподобний Амвросій Оптинський, але ще є і «простота, яка гірше воровства». Чому? Це так народні уста і традиція мовила. Можливо тому, що хтось запідозрив, що у «про-сто-му» є аж «сто» якихось незрозумілих, але простих складових… І той, хто обкрадає простоту, роблячи неспокушених бідарів ще біднішими, є банальним шахраєм-злодюжкою, а зовсім не борцем за істини та смисли людських халяв.        

Рукопис книги “ВІДЛУННЯ”

Оригінал статті на Букнет: Просто

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У Вінниці відкрилася виставка народної ікони «Великодні обереги Поділля»

У Вінницькому обласному художньому музеї відкрилася виставка народної ікони «Великодні обереги Поділля».

Про це музей повідомляє у фейсбуку, передає Укрінформ.

«Напередодні світлого Христова Воскр

Закон про мову зобов’яже місцеві друковані медіа виходити українською

З 16 липня для місцевих друкованих медіа набуває чинності 25 стаття закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», яка зобов’язує медіа мати версії держ

Лондонський книжковий ярмарок очолюватиме новий директор

Новим директором Лондонського книжкового ярмарку стане Адам Ріджвей. Про це Читомо повідомила заступниця виконавчого директора PR-компанії Midas Амелія Найт.
Раніше ярмарок очолював Гар

Українська фотокореспондентка стала переможницею World Press Photo

Всесвітньо відомий фотоконкурс World Press Photo оголосив світових лауреатів престижного конкурсу у 2024 році.

Як передає Укрінформ, список переможців опублікований на офіційному сайті конкурсу.

Оце кіно! Або як розповісти підліткам про кінематограф?

Ольга Бірзул. Твоя книга про кіно. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2024. — 164 с. / 14+
 
Не кожен, хто вважає себе кіноманом, здатен відрізнити фільми нової французької хвилі від ар

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"