Почуття до колишнього – це теж халепа?

Почуття до колишнього – це теж халепа?

Почуття до колишнього – це теж халепа?

Привіт усім!

Підказка – це історичний роман!

***

Перед тим, як лягати спати, Ірина завжди заходила в кімнати до дітей, проказувала разом з ними вечірню молитву, цілувала кожного та бажала солодких снів. Так було й цього вечора.

Повернувшись до своєї опочивальні, вона вмилася, зняла сукню, та, сівши в кріслі, заходилася розчісувати своє довге біляве волосся. Княгиня звикла  все робити сама — одягалася, зачісувалася. Не любила залежати від когось, зокрема від служниць. Знала про їхню любов до пліток та переказування різних небилиць про своїх господарів, тому старалася не впускати нікого близько у своє життя.

Часом шкодувала, що вірна подруга Дана залишилася в Києві. Тут, у Новгороді, в неї не було близьких наперсниць, кому могла б довіритися, розкрити душу. Тому зараз почувала себе самотньою і засмученою.

Свічка на столі вже майже догоріла, а Ірина досі сиділа з гребенем в руці та дивилася на своє відображення в дзеркалі. Бачила, що її стан уже не такий тонкий, як у юності, біля очей з’явилися невеликі зморшки, кутики губ були сумно опущені. А незабаром знову стане важко ходити, набрякатимуть ноги, обличчя вкриється плямами. Чому у жінок така тяжка доля? На це питання ніхто не знав відповіді. Священники говорили про гріх праматері Єви, але хіба Діва Марія та її Син  не спокутували його? Чому люди продовжують хворіти та відчувати біль? Чому в таких муках і стражданнях приходить у світ нове життя? 

“Може, я взагалі помру при цих пологах, — думала вона. — Щоразу, коли має з’явитися на світ дитина, панотець велить сповідатися і причащатися, бо ніхто не знає, чи переживе породілля цей день. Чомусь мені так тяжко, можливо, душа передчуває щось недобре? Але я так хочу жити!”

Сльози самі набігли на очі й потекли по щоках. Вона не втирала їх . Як заклякла перед дзеркалом, так і сиділа, заплющившись, поринувши у свої роздуми.

І тільки тихий стукіт у двері змусив молоду жінку здригнутися.

— Хто там? — сторожко запитала вона.

У коридорі панувала тиша, аж навіть на якусь мить Ірині здалося, що там нікого немає, а стук у двері їй почувся.

Проте за хвилину до неї долинув притишений голос, який змусив молоду жінку стрепенутися і впустити гребінець на підлогу. То був Олаф. Він таки насмілився прийти до неї!

— Кохана, впусти мене, будь ласка, — його голос був таким ніжним, що у неї прискорено забилося серце. Так давно ніхто не називав її “коханою”. Ярослав не був схильний до ласкавих слів, зазвичай звертався до неї просто на ім’я. А їй так хотілося часом почути щось приємне і ласкаве з його вуст!

— Олафе, навіщо ти прийшов! — вона зіскочила з крісла й, як була, в одній сорочці і босоніж, кинулася до дверей. — Іди звідси, бо матимеш великі неприємності!

— Я помру з туги, якщо ти мені не відчиниш, — почулося з того боку дверей. — Нехай мене потім уб’ють, але я хочу востаннє обійняти тебе, торкнутися поцілунком до твоїх уст…

— Олафе, що ти таке кажеш! Я заміжня жінка, — вона відчувала, що її слова звучали непереконливо, голос тремтів, ноги раптом стали, мов дерев’яні, так що їй довелося прихилитися до дверей, аби не впасти. А голос Олафа звучав зовсім поруч і бентежив її, викликав змішане почуття сорому та бажання піддатися на його вмовляння.

— Я довго думав, моя кохана Інгігердо, — здається, він умисне назвав її не руським ім’ям, а даним при хрещенні, шведським. — Для мене було великою помилкою одруження з твоєю сестрою. Твій батько переконав мене, що так буде краще для всіх нас. Але я не кохав Астрид, а вона не кохала мене. Обіймаючи її, я уявляв тебе на своєму ложі. Бо тільки ти завжди жила в моєму серці…

Ірина вражено мовчала. Невже норвезький король  говорить правду? І дійсно усі ці роки він кохав її й думав про неї?

А Олаф продовжував умовляти її:

— Моя найдорожча, давай втечемо звідси, з цього непривітного Новгорода, від твого суворого чоловіка. Сядемо на корабель, що йтиме до Скандинавії. Оселимося десь у твоїй рідній Швеції, будемо жити мирним, спокійним життям. Тільки ти і я, і нікого більше…

Ірина поклала долоню на засув.

 Вона вже була готова відчинити та впустити Олафа до своєї спальні. Їй здавалося, що вона спить і бачить сон, де все навколо було якимось нереальним, дивним. І вона сама здавалася собі ніби якоюсь іншою жінкою, а справжня Ірина дивилася на цю  жінку з боку, і не могла впливати на її вчинки.

— Ну що ти, люба, згодна втекти зі мною? — шепотів Олаф, здавалося, прямо їй на вухо. — Я буду кохати тебе, турбуватимусь про тебе. Ніколи більше ти не будеш плакати, кожен, хто образить тебе, поплатиться за це своїм життям. Ну скажи, чи згодна ти стати моєю дружиною?

Ірина слабо зітхнула. Щось не давало їй спокою, муляло, неначе гострий камінець, що потрапив до черевика.

— А мої діти? — зрештою вирвалося у неї. — Вони поїдуть з нами?

Олаф замовк, здавалося, він щось обмірковує. Можливо, в його запамороченій бажанням свідомості не знайшлося місця такому “приземленому” поняттю, як четверо малих дітей. А ще ж був і його власний, п’ятий.

— Діти? — перепитав він. — О, знаєш, діти — то ж власність їхнього батька. Не думаю, що Ярослав при розлученні віддасть їх нам. Але з нами буде жити Магнус, а потім народяться ще наші спільні малюки…

Рука Ірини, що досі лежала на засуві, здригнулася й опустилась. 

— Олафе, — вона плакала, сльози душили її. — Прошу тебе, йди звідси! Я все одно тобі не відчиню!

— Але чому? Ти ж кохаєш мене, а я тебе! — обурився він.

Але вона вже його не слухала. Швидко відійшла від дверей, впала на ліжко, накрила голову подушкою, аби більше не чути тих  улесливих слів. Її плечі здригалися від тяжких ридань, голова розколювалася від болю.

Ірина сама не помітила, як провалилася чи то у сон, чи в безпам’ятство…

***

Сьогодні на цю книгу діє знижка 25%!

Не пропустіть!

Пишеться продовження))

Оригінал статті на Букнет: Почуття до колишнього – це теж халепа?

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У Чернігові відтепер є вулиці Олени Пчілки і Левка Лук’яненка

Депутати Чернігівської міської ради проголосували за перейменування 35 вулиць і провулків у місті. Про це повідомило інтернет-видання «Сіверщина».
Відтепер у місті з’явилися вулиці на ч

У Харкові пропонують назвати одну зі станцій метро на честь Василя Стуса

Активісти проєкту «Деколонізація. Україна» запропонували нові назви для п’яти станцій харківського метрополітену. Про це повідомили на фейсбук-сторінці проєкту.
Серед запропонованих пер

У червні в Україні зафіксували 13 випадків порушення свободи слова

У червні експерти Інституту масової інформації зафіксували в Україні 13 випадків порушень свободи слова, відповідальність за 2 з них — на росії. Про це свідчать дані щомісячного монітор

«Щиро — автор»: як українські письменники зберігають автографи колег

Деякі люди цінують книжки не лише через їхній зміст і наповнення важливою або цікавою інформацією, а визнають видання як мистецький артефакт. Часто ключову роль в особливому  сприйнятті

Фестиваль «Фронтера» оголосив програму заходів

IV Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» у Луцьку оголосив програму заходів. Про це повідомляє прес-служба фестивалю.
Фестиваль відбудеться 27-28 липня в Музейному просторі «Око

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"