Порядні пані вмирають самітно: елеґанція ретро-детективної провінції

Порядні пані вмирають самітно: елеґанція ретро-детективної провінції

Дмитро Безверхній, Порядні пані вмирають самітно – Темпора, 2022 – 268 с.

 

Що ви знаєте про Умань? Якби скласти топ асоціацій, то це, напевне, були б Софіївський парк, юдейські паломники й магістраль Київ-Одеса – не інакше (повірте уманцям). Власне, згаданий шлях між центрами губерній/областей завжди пролягав через Умань – повітове місто колишньої імперії. І якщо читачеві пофантазувати про понад столітнє минуле Києва, Одеси та Умані, то на останній легко втрапити в ретроспективну лакуну. 

По-перше, не так багато є художньої літератури про це містечко – переважно суто історична. А по-друге, не так-то просто уявити культуру й побут незнайомої провінції понад сто років тому, та й не кожній пощастить, аби її так уявляли. Умані пощастило: про неї, панянку-інтриганку ХІХ ст, Дмитро Безверхній написав свою нову ретро-детективну збірку «Порядні пані вмирають самітно».

Порцеляновий погляд порядних пані

На відміну від дебюту автора – повісті «Порцеляновий погляд» – сиквел «Порядні пані…» є збіркою чотирьох детективних історій, що відбуваються впродовж років останньої декади ХІХ ст – головно в Умані, але також на її околицях, у Києві та Миколаєві. Як і в «Порцеляновому погляді», обличчям Умані прекрасної епохи у цих історіях постає Софія Нрієвська – дружина відставного поліціянта й така собі femme fatale на мінімалках (до цієї героїні ми ще повернемося). Одразу слід зауважити: «Порядні пані…» є сиквелом хіба що формально, адже події тут відбуваються за кілька років до тих, які були зображені в «Порцеляновому погляді». Тобто перша книжка фактично є продовженням другої, і такий ретроспективний виверт змушує читача мимоволі почуватися Нострадамусом.

 

Наприклад, з першої сторінки «Порядних пань…» ми дізнаємося, що чоловік головної героїні вимушено поїхав до Тульчина. Читачеві, не знайомому з цією парою, такий факт нічого не скаже. Тим часом той, хто читав «Порцеляновий погляд», найпевніше, не омине цієї прихованки і багатозначно посміхнеться… Попри те, що оповідь у кожній історії ведеться лінійно, такий розсинхрон двох книжок циклу дає читачеві змогу обирати довільний порядок їхнього прочитання. 

 

Класичні інтриги та інтригани

Отож, до збірки «Порядні пані вмирають самітно» увійшли детективні оповідання «Дружина молочника», «Коминар», «Гра з потойбіччям» та «Срібне люстерко, або Пані Ен ніколи не спізнюється на чаювання». Як і в кожному порядному детективі, у цих історіях є кілька трупів, незлецька інтрига, хитрюги-вбивці, не надто метикувата поліція та, звісно ж, неперевершений пронира, затятий аматор, а точніше – аматорка розплутування злочинів, яка в кожному разі перевершує офіційних розслідувачів. Класика жанру. Ця схема може нагадувати водночас безліч інших детективів (зокрема й українських авторів), з неї складно вийти, хоч би яким хитросплетеним був сюжет. Пригоди Софії Нрієвської не є оригінальними, коли дивитися на них спідлоба класики або ж з гори прочитаних детективів, особливо якщо читаєте ви їх непомірно багато, але…

«Умань! Добра, ласкава Умань…»

Це «але» варто би виділити, підкреслити, взяти в дужки – усе, щоб воно було непроминально помітним; це «але» – про форму, що є водночас і головною змістовою відмінністю детективів Дмитра Безверхнього: європейський характер української провінції XIX ст. Попри шарм Софії Нрієвської, головна героїня «Порядних пань…» –  усе-таки Умань, «добра, ласкава Умань», як писав про неї Василь Симоненко. Але Дмитро Безверхній присвятив Умані значно більше уваги й рядків, і до того ж – доволі майстерно, так що історичне тло подекуди виглядає цікавішим навіть за динамічний сюжет твору. До слова, географія ретро-детективів сучасної української літератури досить широка: різні наші автори пишуть про сищиків Галичини, Катеринославщини, Слобожанщини; Чернігова, Львова, Харкова, Одеси – і от цикл пригод Софії Нрієвської оприявнює на цій мапі також Умань, далеко не останню провінцію імперії.

Прекрасна – у хронологічному розумінні (між 1890 та 1914 роками) – епоха була для повітового містечка такою і насправді. «Порядні пані…» змальовують нам час, коли з Умані до Києва ще можна було дістатися поїздом (до слова, сьогодні все залізничне сполучення міста – це один нещасний дизель до облцентру). Час, коли у провінції нарівні з Києвом почали з’являтися перші електричні ліхтарі від першопрохідців-просвітників – компанії «Савицький і Страус». Щоправда, як зауважує одна з героїнь детективу, можливим це стало «після цілої війни за світло» з гасовими монополістами. Час, коли гості міста могли зупинитися в розкішному модерновому готелі «Лондон», від якого тепер лишилося тільки згарище. Час, коли в домівки до українських інтелігентів уже вривалися з обшуками імперські нишпорки (з цього погляду, цікавим образом у книжці є Віра Жукевич, місцева меценатка культури). Час елеґантних убрань та модних виходів у світ знічев’я; час панських ательє, капелюшних крамниць і фамільних кондитерських; час безглуздих чи високопарних салонних бесід, променадів по «Царициному саду» (саме так звалася тоді славнозвісна «Софіївка») — словом, час цілком пристойного життя Умані на європейський манір. І навіть мода чи пак манія епохи на спіритуалізм не оминула провінцію, про що дізнаємося з останнього оповідання збірки під назвою «Гра з потойбіччям».

 

Автор дуже органічно вплітає в сюжет різні історичні факти про місто. Одним із найцікавіших є, приміром, такий, що Умань мала свого видатного сищика – це начальник розшукового відділення Київської міської поліції Георгій Рудий. Він згадується у контексті поліцейської кар’єри Тиміша Нрієвського, чоловіка головної героїні. Але важливо не це, а те, що зацікавленого читача ця побіжна згадка в детективі може вивести на окрему статтю Дмитра Безверхнього про пана Рудого – одного з найвидатніших українських слідчих часів російського імперського режиму, зачинателя дактилоскопічних досліджень, поліційного собаківництва, слідчої валізки та розшукової справи. І це знову про Умань, у цім разі – видатну талантами.

Мізогінія чи фемінізм?

Назва збірки – «Порядні пані вмирають самітно» – це, по правді кажучи, натуральний клікбейт; яскраве, дещо іронічне й контроверсійне твердження, що, безумовно, хитро вабить до книжки. Але ця назва, на відміну від клікбейтних заголовків новин, варта, радше навпаки, схвалення. Десь у своїй magnum opus формалізму й есетитзму Оскар Вайлд писав: «Назви – то ж усе! Людину, яка називає лопату лопатою треба змусити нею працювати – тільки на це вона й здатна». З цього погляду, «Порядні пані вмирають самітно» – чудова назва для детективної збірки. Форма ця не дає спокою, і якийсь час ти на кожній сторінці намагаєшся вловити щось таке у змісті, що виправдовувало, пояснювало чи бодай спростовувало її.

 

Так триває доти, доки читач не доходить до бесіди постояльців готелю за обідом, де балакуха пані Елеонора дає напуття молодим жінкам: «Вірити можна в Бога, любити себе, а от покладатися – виключно на банківський рахунок». І нібито все з цим напуттям добре, аж ось пані заперечують, мовляв, якось це непорядно, і тут лунає те саме, манке у назві, та, як виявляється, вирване з контексту: «Порядні пані вмирають самітно! А хіба ж воно вам треба?» Тобто несамітна жінка – вже автоматично непорядна, чи як? Напевно, не варто вдаватися до такого буквалізму, зважаючи на те, що це репліка, вкладена автором у вуста недалекої розумом, трохи кумедної та й загалом неважливої героїні. Одначе феміністки ані назви, ані репліки цієї не оминуть – і знати чого.

 

Річ у тім, що через цю збірку враження про становище жінки в Умані ХІХ ст. (і, можемо припустити, на теренах імперії загалом) складається амбівалентне. З одного боку, маємо цілком собі емансиповану Софію Нрієвськку – головну, прошу зауважити, героїню. Вона конвенційно красива, розумна, дотепна, одружена, бездітна (але є нюанси), вольова й цілком віддана своїй улюбленій справі – розплутуванню кримінальних загадок. Що це «справа не жіноча», їй постійно нагадують колеги чоловіка, поліціянти, яким вона завжди втирає носа дуже справедливими заувагами, що жінка може цікавитися та займатися, чим їй завгодно. І це вельми слушно.

 

Та, з іншого боку, фемінна атмосфера Умані у всіх детективних історіях цієї збірки постає вкрай токсичною. Повсюдне лицемірство, пащекунство, аб’юз, марнотратність, брехня, а ще залежність від чоловіків і цілковита їм належність. Це прочитується вже на рівні займенних, скажімо так, прізвиськ уманок у творі: пані м’ясникова, молочникова, поліціантова (ага, це Софія) тощо. А коли не чиясь, тобто не заміжня, то це обов’язково – або посміховисько (як Устина, подруга Софії), або маргіналка (як Марта – пардон, це з «Порцелянового погляду», але з того самого міста), або чиясь дочка (як місцева лікарка Симеона, що успадкувала практику від батька).

І в такому самому становищі перебувають, здається, чи не всі героїні твору – хоч то пані, хоч служниці, хоч перекупки. Складається враження, що жінки в цій реальності є самодостатніми й гідними поваги лише до тієї міри, до якої їм дозволяють це чоловіки, до того ж їхні чи не їхні – не має значення. І ключовим тут є питання, власне, до цієї реальності: вона радше книжкова, сконструйована автором, чи все-таки історично дійсна? Хоч з тим, хоч з тим доведеться змиритися, адже ХІХ ст нам уже непідвладне. Або ж піти шляхом пошуків і почати глибоко вивчати історію фемінізму разом з історією  побуту тих часів – «Порядні пані…» на це якраз надихають.

 

Загалом, збірка ретро-детективів Дмитра Бехверхнього «Порядні пані вмирають самітно» є цілком вдалою пробою жанру. Хоча перевершити нею власний дебют авторові не вдалося. Причиною того є, вочевидь, цілісність, якої бракує «Порядним паням…», але зовсім не бракує «Порцеляновому поглядові». Деякі оповідки у збірці – аж надто короткі, як для детективу, і це псує навіть добру інтригу злочинів (а добра вона тут у кожному разі). Те саме можна сказати і про кінематограічність сцен/епізодів: усі вони дуже цікаві, проте часом занадто короткі – від того й надмірна строкатість, наприклад, першого оповідання збірки. Попри це, «Порядні пані…» вирізняються змістовними діалогами, виразними характерами, добре виписаними сюжетними лініями кожного з героїв, потужними кульмінаціями, а головне – антуражем епохи. За ним і завдяки ньому перед читачем постає досі не знана в сучасній белетристиці Умань – прекрасне повітове містечко імперії під нуарним флером злочинности.

Купити книжку.

Оригінал статті на Suspilne: Порядні пані вмирають самітно: елеґанція ретро-детективної провінції

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Олександер Шугай. «Ударило громом заліза…»

Ударило громом заліза  ̶Й земля, наче сцена, стряслась…Осіннього неба завісаУпала і не піднялась. Можливо, наслання від БогаІз космосу, із вишини?..О ні, то з сигналом «Тривога!»Із бункера  ̶  грім Сата

Рада ухвалила у першому читанні законопроєкт про заборону використання російських джерел в освіті й науці

Верховна Рада у першому читанні ухвалила зміни до законів, які регулюють використання джерел інформації країни-агресора в освіті й науковій діяльності. Про це повідомляється на офіційно

Видавництво з Венесуели отримало премію за захист свободи слова

Міжнародна премія за свободу публікацій (International Freedom to Publish Award) оголосила лауреата 2022 року, яким стало видавництво Editorial Dahbar з Венесуели. Про це повідомляється

Викрадена у Криму журналістка Данілович заявила, що піддається тортурам

Під час допитів громадянської журналістки Ірини Данілович представники фсб застосовували тортури. Про це вона повідомила в міському «суді» Феодосії.
За словам активістки, допити супрово

«Найкращий книжковий дизайн−2022» приймає заявки

У 2022 році Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» всьоме проводить конкурс «Найкращий книжковий дизайн». Про це повідомили на сайті фестивалю.
На конкурс можуть подати книжки видавн

Перейти до блогу

Нові автори

Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Софія Заяць

Мій роман піднімає декілька тем: 1 Тема сексуальних домагань , через чоловіків і призму винуватий сам. 2 Ціна людського життя. 3 Тема технологій за якими люди не бачать людей. В мому фентезі є 4 основних легенди які формують його кістяк. 1 Мору (малі деталі є в Арці Істина ангела , один з найулюбленіших персонажів бо […]

Тоня Твіст

м. Київ Письменниця, перекладачка, авторка освітніх програм в «Lucky Academy». Пише для дітей та дорослих. Також пише детективи. Випускниця літературних шкіл, курсів та академії детектива. Публікується під псевдонімом в різних літературних журналах та збірниках. Лавреатка та фіналістка багатьох літературних конкурсів, серед яких: міжнародний літературний конкурсу до Дня Студента, (Канів, 2019); міжнародний літературний конкурс «Коли наблизитися…» […]

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Перейти до "Нові автори"