Полон чи шанс на щастя?

2021-11-11 11:52:06 Марія Луіза Коллє

Полон чи шанс на щастя?

    А я до вас знову зі смаколиками:) Розумію за Мариною з роману “Новорічна вітрина” слідкувати цікаво, але ми знаємо, що вона у свою казку ще не потрапила, бо енергетика понеділка заважає. Та мине день і прийде чудо. А поки що аби ваші очі не сумували пропоную вам насолодитися не менш зимовою та казковою історією від Олесі Лис. Прямо зараз додавайте собі у бібліотеку роман “Полонянка володаря Прикордоння” і дізнайтеся наскільки солодким буває полон.

  Анотація до книги “Полонянка володаря Прикордоння”
  Аріель:
  Я змалку звикла бути розмінною монетою. Хіба не для цього народжені принцеси? Ця проста істина, вбита в голову з дитинства, не дозволяла навіть мріяти про іншу долю. Але одного разу мені нагодився шанс змінити своє життя. І я не маю наміру ним знехтувати. Тепер головне, не закохатися в того, хто викрав мене напередодні мого власного весілля. Адже для нього я також лише засіб для досягнення особистих цілей.
  Шин:
Мій народ для мене понад усе. Навіть понад власні бажання і почуття. Але коли в моїх руках опиняється принцеса ворожої країни, я все більше починаю шкодувати про те, що народився правителем Прикордоння.

Прохолодний, але такий інтригуючий уривок:

  Карета рухалася повільно, грузнучи в кучугурах. Я мерзла в цій закритій задушливій коробці, відчуваючи себе оселедцем у дубовій бочці. Але відчинити вікно не наважувалася. І так було дуже холодно. Нагріта цегла вже добряче остигнула. А в жаровні ніхто не надумався додати вугілля.

  Три роки в якості вихованки лорда і леді Аллін пролетіли непомітно. Не скажу, що я жила як у пеклі, але свої кола чистилища пройшла сповна. Думати про те, що доведеться так мучитися до кінця життя, не хотілося. Та тільки весілля на носі, і в моїй душі все більше й більше наростала тривога.

  Що таке три роки, щоб змиритися з долею нижчої істоти, нікчемної жінки, марного придатка до чоловіка? Вищого чоловікова. Сяючого дракона. Про платинові копальні, які я принесла Ньєлокару, природно, за ці ж три роки вже благополучно забули. Єдине, що невимовно тішило – перші місяці нашого сімейного життя ми з Грехемом повинні будемо провести в замку Вальджіл, майже на кордоні з Гораром, королівством перевертнів. Навіть те, що в цей самий замок вже кілька років не ступала нога жодної живої істоти, мене не лякало. Краще у руїнах, ніж під одним дахом із леді Аллін. А скоро перевал взагалі занесе снігом, і ми з Грехем залишимося відрізаними від усього світу. Терпіти одного, а не трьох драконів набагато легше… Разів у три…

Оригінал статті на Букнет: Полон чи шанс на щастя?