Поезія на Букнеті

2022-07-05 10:23:00 Юлія Богута

Поезія на Букнеті

Привіт усім. 

А зараз хочу показати вам приклад подібної співпраці. Вірш мій, а фотограф з Pixabay. Найближці три дні завантажаться близько 20 таких робіт. Подивитись можна тут “Неонова”. По “Феніксу” всі ваші коментарі передаю другу фотографу, для нього це важливо. Тому ми будемо вдячні за будь які ваші враження. 

 

Хоум, моя втрачена Хоум. Я колись неодмінно тобі напи́шу. 
Розповім про моє божевільне життя, про рядки які ніччю пронизують тишу.
Про бажання торкнутися знову чорнил, замість того, щоб думати про військове. 
Про голки через сльози, світанки без сил.  І про те, як у тілі замало крові. 
Про бажання вдихнути в легені дим, щоби потім без скальпеля і без дихання. 
І про те, як вертатись із мирних сіл, задихаючись в темряві від вагання. 

Я колись неодмінно тобі розповім, як дрижать після вибуху стомлені шибки,
Як тремтять мої пальці у повній пітьмі, і як коси від грому здіймаються дибки. 
Як блищать серед ночі у небі зірки́, і здається, що в світі усе досить мирно,
Як ревуть над дахами у день літаки, і від цього стає до безглуздості зимно. 
Як не хочеться більше просити людей, щоб вони не палили зі мною поряд. 
І як падати вниз, до чужої землі, коли серце наповнює горе. 

Хоум, моя втрачена Хоум. Якщо я розповім, ти почуєш?
Ти відчуєш мене як колись, ти врятуєш мене? Ти врятуєш? 
Від міцних цигарок на губах, та пустих обіцянок без правди,
Від страшенних новин у житті, від палаючих міток на карті. 
Від дурних синяків на руках, і розрідження власної крові,
Від загублених в правді людей, що не мають нічого крім болі. 

Якщо я розповім, ти побачиш, як я знову лежу на підлозі?
Без свідомості та без сил, наче тіло заснуле у морзі. 
Яке просто утратило сенс, щоб здійнятись та далі жити. 
Я хапаюсь за кволі вірші, за таблетки, настої із квітів.
За штробас у чужих голосах, за вібрато свого — через силу. 
За рахунки і дивних людей, які знали мене щасливу. 

Хоум, моя втрачена Хоум. Я не хочу щоб ти все це знала. 
Не читай і не слухай — живи. Я не хочу щоб ти це пізнала. 
Щоб ховалась у двох кутках, щоб тримала в долонях сирену. 
Щоб чекала когось із війни, та повільно вмирала від генів. 
Щоб не мала когось щоб сказати, як втомилась і хочеш спочити. 
Щоб не вміла вже більше боятись і не знала як просто любити. 

Я не хочу щоб ти все це знала. Не пізнай це, благаю. Не треба. 
Будь щасливою хоча б зараз. Подивися на зорі у небі. 
Я подивлюсь на них із тобою, хоч в житті і не матиму шансу. 
Моя втрачена Хоум, будь щасливою. Твоя стомлена, чорна Клякса.

 

Як вам графіка та вірш? Подобається?

 

 

Оригінал статті на Букнет: Поезія на Букнеті