Поезія без укриття: третя кулеметна черга

Поезія без укриття: третя кулеметна черга

Коли цьогоріч 3 березня, у Всесвітній день миру для письменника, Кіровоградська НСПУ ініціювала видання антології «Поезія без укриття», не думалось, що цей задум за лічені дні об’єднає всю Україну. Спочатку це мала бути збірка творів письменників області. Але Кропивницький – серце України. І в ці непрості дні це серце пульсує разом із Києвом, Харковом, Маріуполем, Львовом, Франківськом і всіма українськими містами. Сьогодні між обласними центрами межі доволі умовні, бо є тільки єдина Україна. Тому й антологія «Поезія без укриття» – це голос усієї України, що пролунав у перші дні війни і сьогодні звучить, набираючи сили. Раніше на сайті «Української літературної газети» вже були опубліковані дві колективні поетичні добірки – «Вірші непрощеної неділі» та «Зброя масового відродження». У цих публікаціях було представлено в основному авторів Кропивниччини. Ця публікація представляє твори письменників із різних куточків України. Хай ці вірші стануть своєрідною третьою кулеметною чергою. Слава Україні!

Олександр АРХАНГЕЛЬСЬКИЙ

За кожного сокола в небі – молюся,

за кожного воїна – щиро молюся,

за зброю надійну і точну – молюся,

за мужність, звитягу і віру – молюся,

за землю, политую кров’ю, – молюся,

за тебе, Вкраїно рідненька, – молюся,

за ніч без тривоги й пожежі – молюся,

за радісну вранішню звістку – молюся,

за день, що настане без грому, – молюся,

за душі невинно вбієнних – молюся, за те,

щоб міста возродились, – молюся, з

а наше єднання й братерство – молюся,

за мир на планеті без зброї – молюся,

за те, щоби ворог ліг в землю, – молюся,

щоб згинуло сім’я злодійське, – молюся!

Наталя Бідненко

Згубилося натхнення між тривогами,

Виттям сирен і вибухів луни.

І кожен день з новими засторогами –

Живемо за законами війни.

Згубилося натхнення. Вірш не пишеться,

З думок втікають рими і слова…

Це на майбутнє все нехай залишиться,

А поки що – жорстока йде війна.

Згубилося натхнення… Та не плачу я…

Ще буде все, здолаєм ворогів…

І щойно з миром вийдем на побачення –

В думки ввіллються сотні гарних слів.

Оксана БУЯНОВА

Він нас вбивав, а ви мовчали…

Земля ж кричала в рупор вся.

Він нам приніс такі печалі,

Що відчай мали й небеса!..

Цей лютий звір шукав нацистів

Серед нещасних породіль…

І діти плакали від свисту

Шалених куль, терпіли біль

Від тих поранень. Помирали

У підземеллях без води.

А ви мовчали… Генерали

Пускали тонами сюди

Смертельні звірства. Ви ж мовчали

І написали епілог

Стосунків наших на скрижалях,

Бо милосердя й правди Бог

Розверне кулі в ваші хати!..

Карати буде Він… Кордон

До неба станем будувати

Із вами. Бо на після й до

Вже поділився час. І далі,

Як хочте, ви собі мовчіть…

Та за законами моралі

Із неба ще впадуть мечі

На ваші голови німотні!..

Ще вам відчути смак тривог!..

Не знали ви? Безповоротно

Мовчанням зраджується Бог!

Таня ВЛАСОВА

двадцять четверте лютого сталося вчора.

я відтоді не пам’ятаю нічого.

і хоча досі здригаюсь, коли світає —

я нічого не пам’ятаю.

нічого не пам’ятаю.

я забула, як це — прислухатися до сирени.

бігти в підвал повз тих, хто біжить повз мене.

бачити, як дитинство перетікає у старість.

все це зовсім, на щастя, не запам’яталось.

ракети і бомби — не в фільмах, а поруч раптом.

перші розтрощені будинки і перші втрати.

я не пам’ятаю, чи був там страх, чи була сміливість.

не пам’ятаю, скільки ми плакали і про що молились.

не пам’ятаю, як від пожеж і вибухів було світло.

не пам’ятаю, як налякано роз’їжджались світом.

як містами їхали танки з кривавими написами.

не пам’ятаю нічого, хіба що лють і ненависть,

ненависть і лють, а іноді — ще тривогу.

і моя пам’ять відновиться тільки в день перемоги.

коли всі, хто поїхав, будуть вертатись додому —

пам’ять відновиться і буде відновлюватись ще довго.

коли в минулому залишиться все прокляте, усе жахливе —

я не забуду жодної ночі, жодної хвилини.

я не пробачу жодного пострілу, жодної смерті.

пам’ять моя відновлюватиметься міцно і вперто.

пам’ять моя все, що сталося, спрагло питиме.

я не забуду жодної дитини, пораненої чи вбитої.

поки наші міста відроджуватимуться із попелу,

я не забуду жодного крику, жодного погляду.

я не забуду жодного дня цієї весни.

я не забуду жодного дня цієї війни.

двадцять четверте лютого сталося вчора.

я з того ранку не забуваю нічого.

Надія ГАРМАЗІЙ

Сукні, в яких ти могла б пити вина, символічно стають стрічками…

Як віртуозно він брехав про тебе дружині, та й тобі про неї – так само…

У вас не було ча́су на знайомство, та стало ча́су на взаємну ненависть.

Кожна з вас думала, що чимось краща за іншу. І в голові не вкладалось:

кожна з вас його пробачала і не вірила, що саме з нею він міг так вчинити…

А тепер ти і вона – ви вдвох – плетете з своїх суконь одну маскувальну сітку.

Тепер у вас з’явилося стільки спільного. Сукні. Минуле. Ножиці. І цей льох…

І тому, мабуть, не так вже й важливо, що до війни був один чоловік на двох,

коли на двох тепер ви з нею обидві маєте спільну для всіх війну…

Тому ваші сукні поволі стають стрічками… А й да ну…

І його дружина в ці дні ридає з тобою, поки ти ридаєш – і так бува.

Щоб перемога була у вас також спільна, також на двох – одна.

Бо перемога – це коли ти назавше відпускаєш минуле, мов камінь,

тоді сукні, в яких ти могла б пити вина, стають рятівними стрічками.

Сергій ГЕЙКО

Ніч яка місячна, зоряна, ясная –

Видно, хоч голки збирай!

Вийдем зі зброєю, сильні й нескорені –

Десь причаївся москаль!

Підем дорогою, понад левадами –

Бо на своїй ми землі!

А коли стрінемось із колорадами –

Ляжуть вони на ріллі!

Небо незміряне, зорями всипане –

Що то за божа краса!

Підуть у пекло злочинці розбитії,

Зникнуть, як вранці роса.

Може так станеться, буде багато їх –

Хутко усіх переб’єм!

Хто налякається і заховається –

Знайдем, в полон заберем!

Б’єм ворогів усією Вкраїною,

Лютий в них треш і зашквар!

І в небесах над сільською хатиною –

Ген проліта Байрактар!

Надія ГУМЕНЮК

НАРОДЖЕНОМУ В УКРИТТІ

Сяйнуло біло в темному дворі

Крізь свист сирен й тривожний зумер болю.

То проліски – маленькі бунтарі

Із-під снігів прорвалися на волю.

Наче нізвідки, наче з прабуття

В цю синю ніч, ракетами розп’яту,

Зійшли в ту мить, як вирвавсь з укриття

Найперший плач, найперший крик маляти.

В підвалі, серед хаосу війни,

Де паморозь іскрить бетонні стіни,

У світ явилось Янголя весни,

Кровиночка, надія України.

Колись месія так у світ прийшов,

Його також ловили супостати.

Живи, дитя! Живи! Неси любов

Наперекір всім іродам й пілатам!

Живи, маленьке! Хай в твоєму сні

Мовчать гармати, й зорі вечорові

Спускаються по вічності струні

У мамині молитви й колискові.

Як пролісок, крізь зими проростай.

Ця ніч тобі ввійде назавжди в груди.

І тим, хто запалив твій тихий рай,

Уже ніколи прощення не буде!

Анатолій ДЖУС

Українська «Катюша»

Ой, настане, кате, чорна днина,

Як розквітнуть яблуні й грушки.

Вийде з хати баба Катерина

І тебе розірве на друзки.

Вийде з хати баба Катерина

І тебе розірве на друзки.

Бо такий характер вона має:

Скрутить дулю – ти уже зомлів.

А потому пісню заспіває

За своїх онуків-соколів.

А потому пісню заспіває

За своїх онуків-соколів.

Не врятують, нелюде, тумани,

Бо вони від нашої ріки.

То ж тікай в Росію ти до мами,

Бо сверблять в жіноцтва кулаки.

То ж тікай в Росію ти до мами,

Бо сверблять в жіноцтва кулаки.

Є такий у них для тебе «смузі».

І, не сумнівайся – пригостять.

Та й зариють десь у лісосмузі.

Рідну землю вміють захищать.

Та й зариють десь у лісосмузі.

Рідну землю вміють захищать.

І такі, як баба Катерина

Скрізь у нас і в місті, і в селі.

Не дадуть зганьбити Україну.

Ви затямте, кляті москалі!

Не дадуть зганьбити Україну.

Ви затямте, кляті москалі!

Ой, настане, кате, чорна днина,

Як розквітнуть яблуні й грушки.

Вийде з хати баба Катерина

І тебе розірве на друзки.

Вийде з хати баба Катерина

І тебе розірве на друзки.

Марина ДЖУС

Матерям Росії

Піднімайтесь, матері Росії!

Чи ж дітей своїх вам не шкода?

Піднімайтесь, молоді і сиві –

Смерть у ваші вічі загляда.

Не несіть у нашу хату горе

І не зазіхайте на життя.

Українські треба вам простори?

Ліпше, дайте ви своїм пуття.

Вже не буде збірної держави

Без кордонів, на ім’я «Союз».

Путін ваш, зажерливий, миршавий

У своїх амбіціях загруз.

Хай не зброї брязкотом сталевим –

Співом птахів повняться двори.

Світ і так крихкий, мов кришталевий…

Прокидайтесь , руські матері.

Може, досить уже світ лякати?

Це не жарти, це видюща смерть…

Хай в Росії скаже кожна мати:

«Ні війні! Тирана з трону – геть!»

Оксана ДИБА

Квіти не знають,

Що – війна!

Квіти упевнені –

Весна!

Стрімко до сонця

Най рости,

Кольору вибухи

Й радости.

Ми по підвалах –

Сирена рве,

Там дитинча

У кутку реве.

Міцно тримає дівча

Кота –

Вона захисниця,

Хоча й мала.

Блимає світло,

Гудить в мізках –

Це до людей підповзає

Страх.

Тиша. Зненацька.

То справді? Вже?

Можна на вихід?

Як хороше!

Вдома. Так тихо.

Парує чай.

З підвіконня промова:

«Не впадай у відчай!»

Квіти не знають,

Що – війна!

Квіти упевнені –

Весна!

Надія КАПІНОС

Із нотаток вихователя

Мія така красива – юності світлий флер…

Мама була – за пиво. Тато – за ДНР.

Пам’ять про них у Мії – лімб. Попелище. Дим.

Замість родини в Мії – сірий казенний дім.

Зрубані двічі крила. Боженька – просто фейк.

Лаятись вміє Мія, як нетверезий Швейк.

Тут – розквітають квіти. Там – бомбопад чумний.

Мов воченята – діти з опіками війни.

Сни їхні ходять в берцях. Потяг. Сирени. Грім.

Мія малює серце. Жовтим і голубим.

Валентина Кондратенко-Процун

Слава Україні!

Тобі, чолобитная земле, за те, що зростила синів

Орлів на капищах древніх, а не хижаків-дикунів.

Тобі, Україно, їх подвиг: «Коли ж то не ми – тоді хто?»

Ховатись у «рифах підводних» не стали звитяжці АТО.

Це ти сивочолих, безвусих позвала на рать, до борні.

Злилися в єдиному русі кровинки моєї рідні.

Бог Марс розпалив ворожнечу? Насправді – кремлівські кати.

Хто зрадив – заплатять за втечу, від гніву людей не втекти!

Господь забирає найкращих, та прагнення Волі – святе.

Святе не буває пропащим – не буде їх місце пусте.

Уцілили в серце новини: солдат, підірвавши моста,

Скакун Віталій загинув, та смерть за Вітчизну  свята.

«Над все – Україна!» – це гасло написано кров’ю в борні.

Любов до Вкраїни не згасне – палає у душах синів.

Вставаймо у лави до зброї: боєць патріот, волонтер!

Вкраїна зростила героїв і дух наш Свободи не вмер!

Єлизавета КРАСНІЧЕНКО

Війна наступила. Болюча

Ця дівчинка. Втратила. Ручку.

Комусь мир і рай вже наскучив?

Поглянь на дитину. Без ручки.

Весна йде кривава. Квітуча

Дитина, дитина без ручки!

Кацапи подохніть, вонючі!

За дівчинку милу. Без ручки.

Цей погляд простий і пекучий.

Для кожного, хто себе мучить:

Прощенням кацапській сучці.

Глянь в очі дитині. Без ручки.

Ганна КРЕВСЬКА

Серце, чого ж ти стало? Бийся й кажи усім:

Тані із Маріуполя буде назавжди сім.

«Хліба буханок вісім», «буде чи ні пеня»…

Сам на землі лишився батько синів з Ірпеня

Серце, рахуй повільно: Енергодар, Херсон.

Третя нічна сирена рве світанковий сон.

Дзвінко співа синиця. В мене в Криму рідня

Бог посилає тихо світло нового дня.

Бог колисає небо. Березню шле сніги…

Білі псалми Давида. Мертві його вороги.

Знову іде атака. В землю лягає взвод.

Юда наводку кинув – Харківський хлібзавод

Хтось заправляє танки,

хтось «випалня пріказ»…

Дихай зі мною, світе, дихай бодай через раз.

Василь КУЗАН

Тривога знову. Весна завмерла.

Птахи замовкли – бояться в небо,

Бо там ракети сліпі та бомби,

Бо там лютує маленький нелюд.

Кацап-диявол жадає крові,

Вбиває сонце із немовлятком.

Та ранок буде і вийде правда

Стріляти орків, садити грядку.

Хай клятий нелюд у власній люті

І захлинеться, і довго дохне!

А той народець за все заплатить,

Бо наше слово, як зброя, точне.

Кацапи добрі зариті в землю –

Я кіл словесний їм в серце встромлю!

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ

Подаруй росіянину смерть –

Він за нею іде в Україну!

Розумію: шкода й насінини

Для такої гидоти – та тре

Подаруй росіянину смерть –

Більш за секс, більш за все – як же палко (!)

Її любить в роздовбаних танках,

Без горючки, з дрючком в неї пре.

Подаруй росіянину смерть:

Хоч від вибуху, хоч і від кулі,

Як бояришникові пілюлі,

Від руки Українця смерть – мед.

Подаруй росіянину смерть –

Хоч від стресу, а хоч від страху

(Ні – від страху він геть негарно:

Хтось лиш: «пердь!» – більшість люто сре…)

Подаруй росіянину смерть,

Бо смердітиме тут він ще довго

І благатиме в нас, як у Бога,

Щоб сховали ми їх всіх у твердь.

Хоч лікбезом їх били ми вщерть,

Росіяни кульгають наївно,

Як на прощу, спішать в Україну…

Подаруй росіянину смерть!

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

– Ти, з-за порєбріка, миршавий,

Голодний, як бродчяий пес,

Прийшов до нас шукати слави,

Щоб знову «есесер» воскрес?

Стоїть і дивиться під ноги,

Прохає: «Набєрітє маму».

Ба, лексикон який убогий,

В душі – ні сорому, ні сраму.

Його перемолола Буча.

Наляканий, пустий, як діжка.

На язику одне матюччя,

А мама – теж не Білосніжка!

Які ж ви, блядь, «вєлікороси»?

Раби підступні та огидні!

Вам очі спалять наші роси,

Нехай вас обступають злидні!

Не буде вам ні «есесера»,

Не буде путіна-злодюги.

Росія зтане, мов химера,

За пиху, злочини й наруги.

Не буде хворого урода,

Згниє його поганська рать.

А будуть тільки мир і врода

В країні нашій панувать!

Валентина Малишко

Не спалося, а ніч, як море…

Тарас Шевченко

Усе кричить: повітряна тривога!

І небо аж дрижить від літаків,

А я в думках звертаюся до Бога,

Щоб уберіг усіх захисників!

В моєму серці зараз скільки болю…

Його не можна просто передати…

Чому ж так сталось, що на нашу долю

Так випало, що треба воювати?

Палають села, і міста, й містечка,

І кров’ю умивається земля.

Ми почувалися, як пташка у гніздечку,

Допоки не було козлів з Кремля!

Непрохані прийшли на Україну –

І тепер стогне небо від ракет,

Розбризкують отруту скрізь зміїну

І на дітей націлюють багнет!

За сон, за спокій вже забула мати,

Пече у серці: як ви там, сини?

Так хочеться усіх вас обійняти

І зупинити чорний сон війни!

Так хочеться, щоб діти йшли до школи,

Не в укритті сиділи у жаху…

Ми не здамося ворогу ніколи

І не зійдемо з вірного шляху!

Про що сьогодні мріє кожна мати?

Про що благає Бога вдень, вночі?

Та їй би сина швидше обійняти,

Щоб зникли з України палачі!

Сьогодні кожен український воїн,

Хто береже наш спокій, рідним став,

Хто опинився у вогненнім колі,

І хто на варті у теробороні,

І хто стоїть на дальніх блокпостах!

За вас ми, хлопці, молимося Богу,

Про вас усі думки, лише про вас…

Ми знаємо: куєте перемогу

З одною лише думкою – про нас!

Хай вас оберігає Мати Божа

Від кулі, від ненависті, від зла.

ЖИВИМИ ПОВЕРТАЙТЕСЯ ДОДОМУ,

Щоб Україна наша знов цвіла!!!

Ольга МОГИЛЬДА

Коли закінчиться війна,

Я сина поведу до школи.

Коди росія піде на

І не повернеться ніколи,

Я в церкві свічку запалю

І помолюсь за убієнних.

Нема пощади москалю,

Не треба брати полонених.

Лиш кров за кров, лиш смерть за смерть.

І гнів у серці благородний.

Летить в повітря знову «смерч».

Стає сильнішим гнів народний.

Коли закінчиться війна,

Народиться нова країна.

Іди, росіє, швидше на!

Бо там, де ти – лише руїна.

Молюсь за мир, за всіх дітей,

Жінок, солдатів, волонтерів.

За нас японець і єврей.

Витає спротив в атмосфері.

Храни Господь мій добрий край,

Мою хоробру Батьківщину.

Шумить Дніпро, шумить Дунай.

Це наше аж від Сум до Криму.

І встав народ, іде війна,

Та скоро син піде до школи.

Росіє, чуєш, іди на,

Не повертайся вже ніколи!

Володимир МОГИЛЮК

ПІСЕНЬКА ДЛЯ ГНОМИКА

Один злобливий надто гномик,

що мав обійстя чималі,

чомусь раптово усвідомив

себе владикою Землі.

Є в нього атомна валізка

й апартаменти у кремлі,

є бункерів найглибших низка

і ситне їдло на столі.

Бо він – всім знаний ненажера,

готовий з’їсти все підряд,

зжере дорослих на вечерю,

а на сніданок – немовлят!

Коли ж усе, що зміг поглинув,

(за ним – недоїдків ГОРА), –

запраг сусідської країни

довкола берегів Дніпра!

І. зголоднівши, як ніколи

до неї холуїв послав,

аби до гномового столу,

хутчіш принесли свіжих страв.

Погнали холуї слухняні

на мирний люд свою орду,

але зустріли полум’яний

супротив на свою біду.

Тож канібал не дочекався

новітніх страв, а навпаки –

з ним казус незворотний стався, –

холуйські проковтнув полки!..

Така вже доля самоїдська,

хай кожного з них вразить грім!..

Бо всі, хто ласий на сусідське,

їй-бо, подавиться своїм!..

Сашко ОБРІЙ

***

Бо ворог – то найкращий наш учитель.

Бряжчить ворожа зброя дужче й дужче.

Скрегочучи зубами нарочито,

війна війнула в очі невидющим.

За мить між нами рухнули бар’єри

і всі багаторічні суперечки.

Прокинулась земля в новітній ері,

розсварена колись пакетом гречки.

Відчувши, що здолати нас не вийде,

з безглуздих сміємося перемовин.

І хоч міста – розбомблені сновиди,

ми чуєм смак близької перемоги.

Бо з нами світ і правда, сонце й зорі,

ворожі до насильства і грабунків.

Шипить рогатий з кнопкою шизоїд,

мов кинутий недопалок у бункер.

Світлана ПЕТРЕНКО

Звіриний гул пронісся над Сумами.

Криваве «бах» на шмат порвало ніч.

І…не добігло дитинча до мами…

Спросоння мати простогнала: «Ні!

Кровиночко, малесенька, рідненька!»

Стікали сльози з вицвілих очей.

Поглянь на мене: «Я,.. я ж твоя ненька!..»

А у самої в грудях аж пече.

Упала на коліна… Голосила…

Закрити небо! Зберегти життя!

Молилася і в Боженьки просила,

На руки взявши неживе дитя…

Каріна ПЛАХОТНИК

СПОВІДЬ ВТІКАЧКИ

І, звісно, вже вкотре я не засну…

Бо у вісні приходить усе живе і шарпає за рукав:

Залишила там усе – то й себе зостав…

Залишила димарі, що прикурюють від ракет,

Залишила чай гарячим, гречаний мед,

Надкушеного млинця біле коло й знов,

Скажи, чи залишила там любов?!

Залишила щось таке, що шкрябає мов коса,

І навіть, коли на небі вже біла йде полоса,

то хочеться присідати чи падати горілиць,

Бо так Господь написав…

Забрали оце з собою: що стукіт дверей –

є боєм, і шум літака, і треба ж було таке –

пожежна за рогом, візьми протягни рукою…

Кажу собі: «Отакої! Люба моя, отакої!»

Це вже не є вибух, не сирена, не клекіт бою…

А діти ревуть від сирен, під ковдрами, ніч без дна –

і я молю Бог з тобою, дитя моє, Бог з тобою!

З тобою і з Україною! Вона тепер не одна!

Катерина ПОЛЯКОВА

Ти – мій герой! Сьогодні і назавжди!

І ранок світлий – завдяки тобі!

Ти УКРАЇНСЬКИЙ ВОЇН – мужній і відважний,

І захищаєш нас в запеклій боротьбі!

Храни тебе Господь, мій друг, чийсь син, чийсь чоловіче!

Хай побратимів твоїх янгол захистить крилом.

Героям слава! Перемога ближче й ближче –

Зустрінем вас обіймами й теплом!

Ти – мій герой! Сьогодні і назавжди!

І світлий ранок – завдяки тобі!

Героям слава! Слава Україні!

Ми сильні разом! Нам є що берегти!

Тетяна П’янкова

Нація переможців родиться у підвалах –

Світ закриває вуха, тупо відводить очі…

Бог на руках виносить янголів з-під завалів

Серця, що вибухає і кровоточить…

Треба лишати гнізда – небо пече і рветься…

Лялечка вже не плаче…

В лялечки біле тільце…

Бог видихає чорним… Люто шнурує берці

І підіймає зброю…

– Заповідь перша: Цілься!

Микола РОМАНЮК

Ця війна не знає умовностей і якби,

Я дивлюся в зіниці Гостомеля й Бучі,

І серце моє наливається помстою, коли з юрби,

на мене дивляться очі моїх учнів.

Я ніколи нічого від них не ховав,

Навіть те, що історія має лише – учора,

І смачна паляниця в спекотні жнива,

Стане символом нам, а ворогу – горем.

Тут наш дім… тут земля віковічних дідів,

І дороги наші, мости і дзвіниці,

В них направду лише тільки – кулі і дим,

А у нас, діти, – цілий народ Лицар.

Юлія Сільчук

ОДКРОВЕННЯ

  • Мій текст, наче заповідь, – визріє, вигріє, вимріє…
  • Немов одкровення, між нами ще скресне стіна…
  • Стіна з недомовок, вона… говоритиме з вирієм,
  • Гарячим хрестом кров’ю надрозуміння стіка…
  • По краплі. По мрії. По болем побіленій пам’яті…
  • Ріллею міжгруддя, де гнìтить відсутність обійм…
  • …Свідомо самотня, стоятимеш вічність на паперті…
  • А там, за плечима, світатимуть дні нових війн…
  • Так, там, за плечима, – пілати, судилища й зáсуди.
  • А перед очима – єдиний живий херувим…
  • …Ти в долі самотня. Хоч подумки з долею зáвсігди.

По стежці без лаврів, Вкраїно, ідеш в Русалим…

Катерина Сокол

Наступного разу, як попрошу, то танцюй зі мною,

Бо бачиш, ранок опісля виявився війною.

Дні вже ніколи не скласти до купи,

Готуй документи, запасай крупи.

Гугли рецепти коктейлю з бензину,

«Як ти?» – питай кожен ранок кохану людину.

На цьому уламку тривоги о шостій

Багряні прожилки в моєї злості.

Ранок солодкий. Такий, як ніколи доти.

Я – Немезида. А ти, хто ти?

Кому потрібне твоє насичене мріями тіло,

Коли небо ракетними обстрілами прошило,

І вікна потрібно заклеїти клейкою стрічкою,

Щоб уламки скла не розтеклися річкою.

Дивися уроки першої медичної допомоги,

Ховайся в підвал за сигналом тривоги.

Твоє покоління – волонтерство, тероборона,

Блокада на в’їзді у місто бетонна,

Мішки із піском на даху роботи.

Я – Немезида. А ти, хто ти?

Обстріли мирних людей і кварталів,

Блокуй їм на зло пропаганди каналів.

Ніяких поблажок, пробачень чи розуміння,

Російський солдат, насип у кишені насіння.

Вдавися землею, водою – затямиш:

Воно не твоє і ніколи не стане.

Готуй владну відсіч з надійного тилу,

Якщо бачиш танки по вулиці Миру.

Серце тримає напругу, б’ється в залізній коробці.

Ніколи не вибачу смерть своїх дівчат і хлопців.

А разом, ми разом – незламні коди.

Я – Немезида. А ти, хто ти

***

Аліна СОЛДАТОВА

Наболіле

Скажу вам чесно: так страшно…

Тата і брата немає в селі…

І в душі так тривожно:

Рідні люди копають окопи в землі…

Живеш – за новинами, чекаєш дзвінка..

Звуки сирени?.. Звичайне буття.

Коли ж повідомлять: «Скінчилась війна,

Настане вже тихе, спокійне життя!»?

Ворог підступний, убивчий, жорстокий…

Гинуть дорослі і навіть малі…

Рашо, гадюко слизька і стоока,

Ми переможем на рідній землі!

Ми не здамося у цім лихолітті:

Дружня підтримка нам сили дає!

Хочеться в мирі жити у світі!

Хай нам ніхто на шляху не стає!

Наталія ФЕНЬКО

Колись після цієї війни

проста руська матір,

налякана цифрою смертей,

спитає мене – чи пробачу

за вбитих українських дітей?

Розвернуся і піду далі,

Бо між нами бар᾿єр мовний.

Встигну тільки чітко й

Правильно відповісти.

В лоба. Плюс контрольний.

Наталя ФЕСЕНКО

На пам’ять російському народу.

Лихий тобі накинув хижі пута,

Забравши розум, осквернивши душу…

На глобусі нема тебе де збути-

Ні утопить, ні кинути на суші!

Як дурману дрібнотливе насіння,

Розсіяне по світу всюдисуще,

Й на камені сухому плодоносить,

Й посеред снігу сім’я невмируще!

Хто в генах кодував тебе, нещастя?

Хто дарував тобі зміїну вдачу?

На квіту цвіт морожене напастя,

Яке смакує, коли діти плачуть?

І коли смерті косовиця вічна

З тобою плентається попід руки,

Нікчемний всохлий орган чоловічий

Ще мріє спородить когось на муки…

Ще й невсипуща ненависть до світу

То там, то тут на горе людству родить…

Не змінить тебе навіть Воїн Світла,

Навіки обезчещений народе!

Антоніна ЦАРУК

Німує хлопчик, вивезений з Києва.

Дитя німує…

Він бачив небо… небо перекинуте!

Сонце мінують!

Нестерпна туга ув очах –

і ні сльозини…

Колись віддасть він пензлю жах

і страх невинний.

Це буде згодом, як душа

ледь затепліє.

А нині творимо пташа:

– Лети у мрію! –

і обіймаєм дуб оцей –

набратись тверді.

Доросле проліска лице

у круговерті…

Павло ЧОРНИЙ

Кремлівський канібал готує стейк:

На кров людську натрушує приправу –

Черговий, безсоромно-лживий фейк

І світу пропонує вжити страву…

У бункерного дракули в меню

Патологічна Їжа некрофіла,

Добута з-під ракетного вогню,

Яким пашить орда осатаніла…

Цей виродок – відомий кулінар:

Він в тренді від Алеппо до Охтирки.

Йому замало буде тільки нар

У казематі рідної Бутирки…

Коли під ним захмарний п’єдестал

Обвалиться, аж білий світ здригнеться,

То буде ексклюзивний Трибунал,

Де сатанинське їдло відригнеться…

Володимир ЯРЕМЧУК

Білорусь! Ти була завжди Руссю!
(Не Московією, – завваж, –
що лишалась в цій назві незрушно
до Петра-імператора аж)*.

Русь велика – то є Україна
з Білоруссю – єдина земля.
Ані ми, ані ви не кроїли
інші землі по типу Кремля.

Білорусь! Не піддайся омані,
на сусіда руки не здіймай!
Розійдуться ворожі тумани!
Вам і нам засміється розмай.

Україні лишайся сестрою!
Збережи свою мову дзвінку!
Не допустимо коней із Трої!
Залишаймось в єдинім вінку.

Ми – єдині. І ми – незалежні.
В наших жилах – побратана кров.
Залишаймо прозорими межі,
аби враг наших душ не зборов!

Бо вони від Купальських світанків,
від колосся, від духу ріллі.
Одягнімо свої вишиванки
і братаймось повік на землі!

*назву «Росія», (замість «Московія»),
Петро увів тільки в жовтні 1721 року

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Поезія без укриття: третя кулеметна черга

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Попаданка В Казки

Шановні читачі, перша книга веселих пригод Маргарити в світі казок закінчилася! Тому, представляю Вам обкладинку до другої частини казкової історії! ПІДПИСУЙТЕСЬ якщо Вам сподобалось і цікаве продовження!!!!!!!!!

Остання знижка в передплаті!

Добрий день!

Сьогодні з гарною новиною – впродовж дня буде діяти знижка в 15% на книгу “Кохання тут зайве”. Остання знижка в передплаті, тому… для усіх, хто мав намір прочитати, чудова можливість придбати книгу

Українська мрія — вийде нова марка від Укрпошти

28 червня Укрпошта вводить в обіг нову поштову марку «Українська мрія». Про це повідомив генеральний директор Укрпошти Ігор Смілянський в Telegram. 
Загальний тираж марки 3 млн. Її можн

У Баку обговорюють український та азербайджанський літературні процеси

В Азербайджанському Інституті теології під час заходу «Репрезентація азербайджанських цінностей в українських перекладах азербайджанської літератури» обговорили дослідження українсько-а

27 книжок про війну та розбудову країни від НАЗК

У межах спецпроєкту «UKRAINE NOW. Візія Майбутнього» Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) склало перелік із рекомендацій книжок про російсько-українську війну. Про

Перейти до блогу

Нові автори

Софія Заяць

Мій роман піднімає декілька тем: 1 Тема сексуальних домагань , через чоловіків і призму винуватий сам. 2 Ціна людського життя. 3 Тема технологій за якими люди не бачать людей. В мому фентезі є 4 основних легенди які формують його кістяк. 1 Мору (малі деталі є в Арці Істина ангела , один з найулюбленіших персонажів бо […]

Тоня Твіст

м. Київ Письменниця, перекладачка, авторка освітніх програм в «Lucky Academy». Пише для дітей та дорослих. Також пише детективи. Випускниця літературних шкіл, курсів та академії детектива. Публікується під псевдонімом в різних літературних журналах та збірниках. Лавреатка та фіналістка багатьох літературних конкурсів, серед яких: міжнародний літературний конкурсу до Дня Студента, (Канів, 2019); міжнародний літературний конкурс «Коли наблизитися…» […]

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Перейти до "Нові автори"