Подарунок для любителів романтичного фентезі

Подарунок для любителів романтичного фентезі

Подарунок для любителів романтичного фентезі

Привіт!

Підказка – жанр книги – романтичне фентезі. І ще одна підказка – це  трилогія.

А ось і уривок:

Раптом десь за вікном  глухо забамкав дзвін. Мої сусідки пожвавилися:

 – От і до обіду кличуть, – мовила Беата. – Люблю вихідний, коли можна нічого не робити. А завтра вже поженуть на ту каторгу…

-Тут так годують, що ноги простягнути можна, – пхинькнула Мюріел. – От у нас в палаці такі банкети влаштовують! Шкода тільки, що треба стежити за фігурою…

Вони піднялися, осмикнули сукні і, скоса поглянувши на мене, подалися до виходу. Вже переступивши поріг, Беата озирнулася і гукнула:

 – Ти що, особливого запрошення чекаєш? Ходи до їдальні, бо лишишся голодна!

Я спроквола піднялася з ліжка, на якому сиділа до цього, роздумуючи про свою невеселу долю.  Дівчата вже вийшли на терасу і почали спускатися сходами донизу.

 – А навіщо тут ці ґрати? – спитала я, вказуючи на товсті металеві прути, що ділили коридор на дві частини, надаючи “пташнику” деякої схожості з в’язницею.

 – Там чоловіча половина, – охоче пояснила Беата. – Дівчата з хлопцями хіба через решітку можуть бачитися. З цим тут суворо.

Ми зійшли на подвір’я, перетнули його по діагоналі між голими кущами, які влітку, певно, виглядали досить мальовниче, але зараз  були такими ж сірими та понурими, як і весь навколишній краєвид. Попереду виднілася така ж приземкувата кам’яниця, до якої з усіх боків поспішала молодь. На порозі стояв низенький чоловічок у зеленому каптані та хутряній безрукавці і прикрикував на тих, хто поводився надто розкуто чи розмовляв дуже голосно.

 – Пан Полоз сьогодні чергує. – сказала Мюріел до Беати. – Такий кумедний!

Пан Полоз не міг почути ці слова, бо знаходився досить далеко від нас, але його голова вмить повернулася у бік дівчат.

 – Гей, панянки! – гукнув він. – Можливо, хтось із вас бажає сьогодні залишитися без обіду?

Мюріел з Беатою пришвидшили ходу, встигаючи при цьому обмінюватися посмішками із зустрічними хлопцями. Зупинятися й розмовляти більше не ризикували. Я похмуро плентала слідом, не особливо дивлячись навколо. Все одно я тут зовсім нікого не знала.

Відразу за входом до їдальні стояв стіл, за ним похмура куховарка у білій хустині на голові насипала в миски юшку, а поряд хлопчина-підліток великим ножем різав хліб. Кожен учень, що наближався до столу, брав тарілку, шматок хліба, ложку ( вони теж лежали насипом на столі) та так само швидко прямував до великого залу, де в вічі зразу впадали два довгі столи. Один – праворуч, другий – ліворуч. За правим сиділи хлопці, лівий займали дівчата.  Неважко було здогадатися, що представників сильної статі у Рейдамарі навчалося чи не вдвічі більше, ніж дівчат. Тож за правим столом майже не лишалося вільних місць, лівий же був наполовину порожнім. Я обережно, намагаючись не розхлюпати суп, узяла свій обід і вже збиралася повернути ліворуч, як несподівано зіткнулася з якимось хлопцем, що рухався у протилежному напрямку. Втім, він досить легко зманеврував. і його ноша залишилася цілою, а от моя миска з грюкотом гепнулася об підлогу і розбилася, утворивши на кам’яних плитах калюжу з юшки. Я розгублено дивилася собі під ноги, стискаючи в одній руці ложку, а в другій –  шматок хліба. Мабуть, з цього окрайця і складатиметься мій сьогоднішній обід.

Хлопець зупинився за два кроки від мене і подивився  на моє засмучене обличчя.

 – Ану, йди сюди. – він узяв мене за руку і потягнув на вільний край “дівочого” столу, де нікого не було. – Сідай, я зараз все владнаю.

Він поставив поруч зі мною свою тарілку і кудись гайнув. А за хвилину повернувся з новою порцією для мене.

 – Тримай, не треба дякувати, куховарка – моя добра знайома, – посміхнувся він.

– Я ненавмисне, вибач, – чомусь почала виправдовуватися я.

-Та ні, я сам винен, – він поколотив ложкою у своїй тарілці. – Вищі сили, що за бурду вони нам готують! Якщо хтось скаржиться, що це не можна їсти –  у відповідь незмінно чується: “Магам не можна багато їсти, бо вони не зможуть працювати з набитим кендюхом…” Як таке почуєш – не вір, бо це прикра брехня! До речі, ми забули відрекомендуватись один одному. Я – Вент із Ліанору, ти про мене, мабуть, уже чула?

Його самовпевненість трішки мене насмішила. Я похитала головою –  мовляв, ні, не чула.

 – А, так ти новенька! – здогадався він. – Як тебе звуть, і звідки прибула до нашого храму знань?

 – Я Дана, а прибула із Землі дощу, – і несподівано для себе самої вирішила додати, – з Лісового хутора.

Вент перестав вивчати вміст своєї тарілки і підняв на мене здивовані очі. Вони були дуже красивого кольору – морської хвилі. Ще за мить на його обличчі з’явилася широка усмішка.

 – Та ні, ти жартуєш!

 – Направду, це моє ім’я, – запевнила я.

 – У вас там є одна така Дана, кажуть, вона була коханкою короля. Але я думав, що вона набагато старша, а ти ж зовсім дівчисько! Може, ви просто тезки?

 – Ні, це я та сама Дана. Але я ніколи не могла бути королівською коханкою, бо я онука Його Величності… вірніше попереднього короля Леона. А нинішній правитель Землі дощу, Генрік – мій кузен.

Отак ні з того ні з сього видавши усі свої таємниці, я зрозуміла. якого втнула дурня. І головне – вибовкала все першому зустрічному, хто тільки зацікавився мною і виявив дрібку співчуття… Чи це, може, його сині очі так на мене подіяли?

 Винуватець сум’яття, що піднялося в моїй душі, здавалося, геть нічого такого не помітив.

 – А, ну тоді все ясно. – серйозно промовив він. – Їж, Дано, бо коли цей клятий супчик схолоне, його взагалі не можна буде проковтнути. А я приїхав з Ліанору. Правда, жодним чином не є родичем Його Величності Ейлара Хороброго. А всього лиш скромний син придворного мага. Це в нас сімейна справа, так би мовити…

Він зачерпнув ложку юшки і відправив до рота, закусивши шматком хліба. Я зробила те ж саме.

 – Ні, треба буде піти в “Три кажани” і там пристойно пообідати, – пробурчав Вент з повним ротом. – Хочеш зі мною?

Я знизала плечима. Сумнівалася, що це гарна ідея, враховуючи тутешні суворі порядки.

У цю мить хлопець змовницьки мені підморгнув і прошепотів:

 – Увага, до нас прямує Жовтобрюх! Я буду казати, що ти моя кузина, а ти не здумай заперечити, бо інакше обом перепаде на горіхи…

До нашого столу наближався пан Полоз, його кругле обличчя рясніло краплинками поту, губи були скривлені у  невдоволеній гримасі.

 – Венте, – ще здалеку скрипучим фальцетом затягнув він. – Ти знаєш, за яким столом  повинен сидіти?

 – Звісно, пане Полоз, – спокійно відповів хлопець. – Он за тим, – і вказав рукою праворуч.

 – То чому ти зараз перебуваєш тут?

 – Ой, пане Полоз, якби ви тільки знали, яка неймовірна подія зі мною трапилася! Я зовсім випадково зустрів свою маленьку кузину Дану, з котрою не бачився дуже багато років. Ну як я міг пройти повз неї і не перекинутися парою слів?

Пан Полоз вперся руками в боки і докірливо похитав головою.

 – Венте, ти навчаєшся у нас без року тиждень, і за цей час уже встиг зустріти трьох своїх давно зниклих кузин. Чи не здається тобі, що занадто багато членів вашої сімейки водночас вирішили стати учнями Рейдамару?

 – А що тут такого дивного? – хлопець широко розвів руками, мало не змахнувши зі столу  тепер уже власну миску і в останню мить встигнувши її підхопити. – Ви знаєте, я вроджений маг, у нас   вся родина така…

 – Ти вроджений пройдисвіт, – пан Полоз суворо показав на “чоловічий” стіл – Востаннє я тобі прощаю твої витівки, але наступного разу будеш сидіти в “холодній”!

– Що ж, тоді дозвольте відкланятися, – Вент щиро посміхнувся і помахав мені рукою. – Бувай, крихітко Дано! Ще побачимося!

Підхопив свою тарілку і попрямував до “правого” столу, на ходу встигаючи зубоскалити з іншими хлопцями.

А пан Полоз зупинився переді мною і подивився вже не так суворо.

 – Хочу вас застерегти від спілкування із цим юнаком. – поважно промовив він. – Вент із Ліанору – не найкраща компанія для молодої дівчини, затямте це собі на майбутнє.

Я  опустила очі і зробила вигляд, що повністю зайнята трапезою.

Тільки коли пан Полоз рушив далі, виховувати чергових порушників громадського спокою, я перехопила сердитий погляд Мюріел. Вона витріщалася на мене з таким осудом, що, здавалося, її миле личко от-от вибухне, як  надміру переповнена повітрям кулька.

Але мене її  злість тільки потішила…

***

Мабуть, ви вже здогадалися, яка це саме фентезійна трилогія))

Якщо ні, то тисніть на посилання нижче!

Перша книга ( безкоштовна)

Друга книга ( безкоштовна). Саме з неї взятий уривок. бо тут познайомилися Дана і Вент))

Третя книга ( тільки сьогодні на неї діє знижка  25%, цей дуже популярний роман можна придбати усього за 26 грн!)

Четверта книга буде написана в цьому році. Вірніше, я її вже почала, але трохи відклала, тому що захотілося написати інший фентезійний роман – на конкурс. Але як тільки його закінчу, обов’язково повернуся до четвертої книги циклу “Іллюзі”

***

Ось, трішки поділилася своїми планами)) А ще сьогодні вийшов передостанній розділ мого оповідання “Муза. Нова я”. Сьогодні ж я планую його й завершити! 

Оповідання бере участь у конкурсі “Ніч перед Різдвом”, тому буду дуже вдячна, якщо ви підтримаєте мене на конкурсі))

Оригінал статті на Букнет: Подарунок для любителів романтичного фентезі

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Поезія Мусаковської і Андруховича — нові переклади за кордоном

У США вийшли поетичні збірки Set change («Зміна декорацій») Юрія Андруховича та The God of Freedom («Бог свободи») Юлії Мусаковської. 
Поетична збірка Юрія Андруховича вийшла в американ

У Львові одну з вулиць перейменували на честь Ірини Фаріон

У Львові вулицю Технічну перейменували на честь Ірини Фаріон — мовознавиці, громадської діячки та колишньої депутатки, вбитої у липні 2024 року. Рішення про це ухвалили на засіданні Льв

Переклади осені: іспанська фантастика, американський роман і політична сатира зі Шрі-Ланки

Цієї осені ледь не кожне українське видавництво стикнулося із затримками з друком. Втім, це не завадило порадувати читачів новинками, адже ідеальний сезон для проведення часу із книжкою

Російську літературу переробляють на туалетний папір на Волині

У Ковелі збирають російську літературу для подальшого перероблювання. Ініціаторами стали місцеві волонтери громадської організації UA Resistance Foundation.
Зібрані книжки активісти від

Лавреат Гонкурівської премії Камель Дауд опинився в центрі судового скандалу

Камеля Дауда, цьогорічного лауреата Гонкурівської премії, звинуватили у використанні реальної історії життя пацієнтки його дружини як основи для роману «Гурії».
Роман розповідає історію

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"