Повертатись – погана прикмета ( але до книг можна)

Повертатись – погана прикмета ( але до книг можна)

Повертатись – погана прикмета ( але до книг можна)

Він завжди був дуже привабливим, із тих чоловіків, чиє обличчя вихоплюють з натовпу і потім не можуть забути. У дитинстві  – такий собі Маленький принц, з білявим волоссям і  серйозними блакитними очима, він не бігав, не галасував, як інші хлопці, полюбляв читати книги і малювати. Коли став юнаком – чимось нагадував поета Сергія Єсеніна, була в його рисах якась романтичність, щось несучасне, а ніби звідти – з минулого… І  за професією він був людина творча – художник. Правда, зі світовою популярністю, виставками та вернісажами якось не склалося, але ж треба комусь і дітей вчити малюванню або створювати книжкові ілюстрації…

Навчався Вадим не на відмінно. але й двієчником не був. Перебивався з четвірок на трійки. І не через те, що не мав здібностей, просто не хотів зосереджуватися на тому, що йому було нецікаво. Друзів теж у нього багато не було, в основному, просто приятелі. Йому було комфортно в самотності, галасливі компанії викликали головний біль і роздратування. До армії не потрапив через  якісь проблеми зі здоров’ям, благополучно закінчив вуз та влаштувався на роботу до міського Будинку дитячої творчості – навчати юних художників.

Ось тут і сталося те, що раз і назавжди змінило Вадимове життя. Він зустрів Її. Саме так, з великої літери. У неї навіть ім’я було незвичайне –  ні до, ні після він не зустрічав жінок, котрих звали б так само. Єва… Це ім’я хотілося повторювати і перекочувати на язиці, як гладенький річковий камінчик або цукерку-льодяник. Хотілося дивитися на її обличчя – не ідеальної краси, з деякою асиметричністю рис, яку він, художник, не міг не помітити – проте було в тих рисах щось особливе, якась чародійна, містична привабливість. Може, справа була у зелених очах незвичної мигдалевидної форми, а може, всьому виною посмішка – коли вона посміхалася одним краєчком губ, а другий залишався непорушним; чи, може, його привабило ледь помітне зворушливе ластовиння на її завжди блідій, якійсь ніби підсвіченій зсередини шкірі… Хтозна… Але, раз побачивши її, він назавжди втратив спокій. І “назавжди” – це зовсім не метафора. Лише констатація факту.

Вона працювала заступником директора і була старшою на десять років. Вже побувала у шлюбі, мала семирічного сина;  втім, на час їхнього знайомства була розлучена, чоловік десь подався в світи і більше на її горизонті не з’являвся. Про Єву у їхньому, переважно, жіночому колективі говорили всяке – переважно, плітки зводилися до того, що вона нерозбірлива у зв’язках і міняє чоловіків, наче рукавички. Але  Вадим знав, що вірити цим чуткам можна було з великою “натяжкою” – більшість колег були вже немолодими, гордо тягнули родинне “ярмо” , скаржилися на маленьку зарплату, давно махнули рукою на свій зовнішній вигляд. Ще кілька дівчат були його ровесницями чи трохи старшими, ще неодруженими, і  всі  зацікавлено поглядали на молодого симпатичного вчителя, до того ж, інтелігентного, скромного і непитущого. Кожна хотіла, щоб “трофей” дістався їй. Але, як це часто буває, переможницею стала та, яка й не докладала особливих зусиль для завоювання призу. Бо Вадим закохався у Єву.

Він проводжав її додому після уроків, знаходив найменші приводи, аби у перервах між заняттями зайти до кабінету, який вона ділила ще з однією  колегою (  та потім переповідала решті цікавих жіночок подробиці Вадикового за Євою упадання, і вони дружно погоджувалися, що не з доброго дива він так “присох” до неї, певно, вона “щось знає”, он, кажуть, у неї і бабця відьма була).

З часом бастіон Євиного неприступного серця не витримав такого відданого служіння і не те, щоб геть зрушився, але принаймні, вона вже не гнала його від себе. Як вірний паж, він супроводжував свою даму серця…  тепер вже вона почала запрошувати його додому, познайомила з сином, Вадим охоче виконував різні господарські доручення, а згодом сталося й те, чого він так уперто добивався – вони з Євою стали коханцями.

І на цьому все. Більше їхні стосунки не розвивалися, зупинившись на цій фазі. Про одруження чи хоча б спільне проживання в громадянському шлюбі Єва навіть говорити не хотіла, мотивуючи свою відмову тим, що вона вже раз сходила заміж і присяглася, що вдруге в таку халепу не втрапить. Понад усе вона цінувала свою свободу і незалежність, будь-які спроби ревнощів, які неминуче з’являлися у Вадима, коли він чув балачки у колективі про чергового Євиного “хахаля”, каралися рішуче і жорстко – вона просто забороняла йому приходити до себе, на роботі сторонилася і “вмикала ігнор”. Так могло тривати тижнями, поки Вадим уже не витримував  і  приходив з покаянням, обіцяючи більше ніколи не ревнувати і не влаштовувати сцен… Тоді вона великодушно його прощала, і все починалося спочатку.

Швидко плинули роки, молоденькі дівчата – співробітниці вискакували заміж, старші йшли на пенсію, приходили нові, ще молодші. Вадимові виповнилося тридцять, а він усе ще парубкував, вірніше сказати, був вірним  лицарем своєї “дами серця”.

А потім несподівано вона  відправила його у відставку. Без будь-яких пояснень і коментарів – протягом дня вела себе як звичайно, а увечері, коли він вигадав якусь причину, щоб прийти до неї, двері квартири відчинив незнайомий чоловік.

 – Єво! – гукнув він. – Тут до тебе якийсь товариш!

 Вона з’явилася з незворушною посмішкою, у своєму улюбленому червоному  халаті,  розшитому драконами ( який  Вадим їй же й подарував на минулий день народження).

 – А, це Вадик, мій колега, –  глянула Вадимові просто у очі. – Знайося, це мій чоловік, Ярослав.

Вадимові здалося, що вона жартує – ось зараз засміється з того, що вдалося так дотепно поглузувати над ним.

Та Єва виглядала цілком серйозною, навіть трохи заклопотаною, щось там у неї на кухні смажилося і пригорало. І він швидко  дістав з портфеля якийсь журнал, пробурмотівши, що приніс їй, як вона просила. Вона недбало кинула той журнал на поличку у передпокої й зачинила двері перед його носом.

Він вийшов у двір, сів на лавку та в якомусь ступорі став дивитися на вікна її квартири. Сім років він прожив у добровільному рабстві, немовби в якомусь тумані, молодість минала, у підсумку до свого тридцятиріччя він не мав нічого – ні власної родини, ні кар’єри, ні творчих досягнень. Все з’їла ця осоружна любов. З’їла і виплюнула його на узбіччя, неначе обсмоктану кісточку. А тепер раба, здається, й відпустили, а він не знає, що робити, бо геть забув, що таке – свобода.

Може, вона й справді чимось причарувала його? Стала свого роду наркотиком, замінила собою усі життєві радощі, все, що цікавило його раніше. Але у цю мить він твердо вирішив – з нього досить. Наркомани можуть вилікуватися від своєї хворобливої пристрасті – і він зможе.

Більше він її ніколи не побачить…

***

Захотілося перечитати свої давніші історії. Короткий любовний роман “Повертатись – погана прикмета” зацікавить всіх любителів поміркувати над психологією особистих стосунків, які часом складаються дуже непросто…

Буду рада, якщо зазирнете, книга невелика за розміром, завершена і безкоштовна!

Оригінал статті на Букнет: Повертатись – погана прикмета ( але до книг можна)

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

«Місто» Валер’яна Підмогильного тепер можна прочитати і польською

Роман «Місто» Валер’яна Підмогильного видали у Польщі. Про це повідомили на фейсбук-сторінці видавництва Wydawnictwo KEW.
«Сміливо сучасний, часом надто полемічний, іронічний та інтерте

Перекладачка Ірина Маркова потребує допомоги

Перекладачка Ірина Маркова потребує допомоги у лікуванні. Про це повідомили на фейсбук-сторінці видавництва Komubook.
«Талановита перекладачка і просто дуже мила та розумна дівчина Ірин

Букерівська премія-2024 назвала фіналістів

Букерівська премія оголосила короткий список творів, що претендують на нагороду у 2024 році. Про це повідомили на сайті премії.
До короткого списку увійшли:
 

Not a River («Не річка»),

Переклади Асєєва і Жадана — у довгому списку премії PEN America

Книжки Станіслава Асєєва «Світлий шлях: історія одного концтабору» і Сергія Жадана How Fire Descends («Як сходить вогонь») у перекладі англійською номінували на премію PEN America Trans

Читомо запускає книжкову «Вітрину новинок-2024» у зміненому форматі

До міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» Читомо оголошує запуск проєкту «Вітрина новинок». 
«Вітрину новинок» Читомо організовує щорічно, починаючи з 2015 року. Проєкт втілюють у

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"