Повертатись – погана прикмета ( але до книг можна)

Повертатись – погана прикмета ( але до книг можна)

Повертатись – погана прикмета ( але до книг можна)

Він завжди був дуже привабливим, із тих чоловіків, чиє обличчя вихоплюють з натовпу і потім не можуть забути. У дитинстві  – такий собі Маленький принц, з білявим волоссям і  серйозними блакитними очима, він не бігав, не галасував, як інші хлопці, полюбляв читати книги і малювати. Коли став юнаком – чимось нагадував поета Сергія Єсеніна, була в його рисах якась романтичність, щось несучасне, а ніби звідти – з минулого… І  за професією він був людина творча – художник. Правда, зі світовою популярністю, виставками та вернісажами якось не склалося, але ж треба комусь і дітей вчити малюванню або створювати книжкові ілюстрації…

Навчався Вадим не на відмінно. але й двієчником не був. Перебивався з четвірок на трійки. І не через те, що не мав здібностей, просто не хотів зосереджуватися на тому, що йому було нецікаво. Друзів теж у нього багато не було, в основному, просто приятелі. Йому було комфортно в самотності, галасливі компанії викликали головний біль і роздратування. До армії не потрапив через  якісь проблеми зі здоров’ям, благополучно закінчив вуз та влаштувався на роботу до міського Будинку дитячої творчості – навчати юних художників.

Ось тут і сталося те, що раз і назавжди змінило Вадимове життя. Він зустрів Її. Саме так, з великої літери. У неї навіть ім’я було незвичайне –  ні до, ні після він не зустрічав жінок, котрих звали б так само. Єва… Це ім’я хотілося повторювати і перекочувати на язиці, як гладенький річковий камінчик або цукерку-льодяник. Хотілося дивитися на її обличчя – не ідеальної краси, з деякою асиметричністю рис, яку він, художник, не міг не помітити – проте було в тих рисах щось особливе, якась чародійна, містична привабливість. Може, справа була у зелених очах незвичної мигдалевидної форми, а може, всьому виною посмішка – коли вона посміхалася одним краєчком губ, а другий залишався непорушним; чи, може, його привабило ледь помітне зворушливе ластовиння на її завжди блідій, якійсь ніби підсвіченій зсередини шкірі… Хтозна… Але, раз побачивши її, він назавжди втратив спокій. І “назавжди” – це зовсім не метафора. Лише констатація факту.

Вона працювала заступником директора і була старшою на десять років. Вже побувала у шлюбі, мала семирічного сина;  втім, на час їхнього знайомства була розлучена, чоловік десь подався в світи і більше на її горизонті не з’являвся. Про Єву у їхньому, переважно, жіночому колективі говорили всяке – переважно, плітки зводилися до того, що вона нерозбірлива у зв’язках і міняє чоловіків, наче рукавички. Але  Вадим знав, що вірити цим чуткам можна було з великою “натяжкою” – більшість колег були вже немолодими, гордо тягнули родинне “ярмо” , скаржилися на маленьку зарплату, давно махнули рукою на свій зовнішній вигляд. Ще кілька дівчат були його ровесницями чи трохи старшими, ще неодруженими, і  всі  зацікавлено поглядали на молодого симпатичного вчителя, до того ж, інтелігентного, скромного і непитущого. Кожна хотіла, щоб “трофей” дістався їй. Але, як це часто буває, переможницею стала та, яка й не докладала особливих зусиль для завоювання призу. Бо Вадим закохався у Єву.

Він проводжав її додому після уроків, знаходив найменші приводи, аби у перервах між заняттями зайти до кабінету, який вона ділила ще з однією  колегою (  та потім переповідала решті цікавих жіночок подробиці Вадикового за Євою упадання, і вони дружно погоджувалися, що не з доброго дива він так “присох” до неї, певно, вона “щось знає”, он, кажуть, у неї і бабця відьма була).

З часом бастіон Євиного неприступного серця не витримав такого відданого служіння і не те, щоб геть зрушився, але принаймні, вона вже не гнала його від себе. Як вірний паж, він супроводжував свою даму серця…  тепер вже вона почала запрошувати його додому, познайомила з сином, Вадим охоче виконував різні господарські доручення, а згодом сталося й те, чого він так уперто добивався – вони з Євою стали коханцями.

І на цьому все. Більше їхні стосунки не розвивалися, зупинившись на цій фазі. Про одруження чи хоча б спільне проживання в громадянському шлюбі Єва навіть говорити не хотіла, мотивуючи свою відмову тим, що вона вже раз сходила заміж і присяглася, що вдруге в таку халепу не втрапить. Понад усе вона цінувала свою свободу і незалежність, будь-які спроби ревнощів, які неминуче з’являлися у Вадима, коли він чув балачки у колективі про чергового Євиного “хахаля”, каралися рішуче і жорстко – вона просто забороняла йому приходити до себе, на роботі сторонилася і “вмикала ігнор”. Так могло тривати тижнями, поки Вадим уже не витримував  і  приходив з покаянням, обіцяючи більше ніколи не ревнувати і не влаштовувати сцен… Тоді вона великодушно його прощала, і все починалося спочатку.

Швидко плинули роки, молоденькі дівчата – співробітниці вискакували заміж, старші йшли на пенсію, приходили нові, ще молодші. Вадимові виповнилося тридцять, а він усе ще парубкував, вірніше сказати, був вірним  лицарем своєї “дами серця”.

А потім несподівано вона  відправила його у відставку. Без будь-яких пояснень і коментарів – протягом дня вела себе як звичайно, а увечері, коли він вигадав якусь причину, щоб прийти до неї, двері квартири відчинив незнайомий чоловік.

 – Єво! – гукнув він. – Тут до тебе якийсь товариш!

 Вона з’явилася з незворушною посмішкою, у своєму улюбленому червоному  халаті,  розшитому драконами ( який  Вадим їй же й подарував на минулий день народження).

 – А, це Вадик, мій колега, –  глянула Вадимові просто у очі. – Знайося, це мій чоловік, Ярослав.

Вадимові здалося, що вона жартує – ось зараз засміється з того, що вдалося так дотепно поглузувати над ним.

Та Єва виглядала цілком серйозною, навіть трохи заклопотаною, щось там у неї на кухні смажилося і пригорало. І він швидко  дістав з портфеля якийсь журнал, пробурмотівши, що приніс їй, як вона просила. Вона недбало кинула той журнал на поличку у передпокої й зачинила двері перед його носом.

Він вийшов у двір, сів на лавку та в якомусь ступорі став дивитися на вікна її квартири. Сім років він прожив у добровільному рабстві, немовби в якомусь тумані, молодість минала, у підсумку до свого тридцятиріччя він не мав нічого – ні власної родини, ні кар’єри, ні творчих досягнень. Все з’їла ця осоружна любов. З’їла і виплюнула його на узбіччя, неначе обсмоктану кісточку. А тепер раба, здається, й відпустили, а він не знає, що робити, бо геть забув, що таке – свобода.

Може, вона й справді чимось причарувала його? Стала свого роду наркотиком, замінила собою усі життєві радощі, все, що цікавило його раніше. Але у цю мить він твердо вирішив – з нього досить. Наркомани можуть вилікуватися від своєї хворобливої пристрасті – і він зможе.

Більше він її ніколи не побачить…

***

Захотілося перечитати свої давніші історії. Короткий любовний роман “Повертатись – погана прикмета” зацікавить всіх любителів поміркувати над психологією особистих стосунків, які часом складаються дуже непросто…

Буду рада, якщо зазирнете, книга невелика за розміром, завершена і безкоштовна!

Оригінал статті на Букнет: Повертатись – погана прикмета ( але до книг можна)

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Новинка!!! Знижка!!! Подарунки!!!!!

Мої любі,у мене стартувала НОВИНКА!!!!

Мега гаряча!! Емоційна!! Буду дуже вдячна вам за вашу підтримку!!!!

Безневинна для Звіра

– Дівчина тепер моя! – Накриває мене своєю похмурою тінню.

– Прошу … не потрібно …, – намагаюся

У Львові вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні

16 липня у Львові біля Меморіалу Героїв Небесної Сотні вшанували пам’ять семи учасників Революції Гідності, Героїв Небесної Сотні, мешканців Львівщини, які народилися у червні та липні. Про це повідомля

Блаженний лик

(мініатюра рукопису книги “Відлуння”)

Вже скоро… прочиняються двері минущого і зникає грань цьогосвітньої присутності. Поринаючи у води кришталевих озер, які сповнюють ключі-джерела дивини творення однієї душі

Анонс новинки – “Пограємо?”

Любі читачі,

хочу сказати, що завтра (точніше – вже сьогодні вночі) вийде моя нова книжечка – 

❤️ “Пограємо?” ❤️

Лишу вам трохи інформації, щоб ви змогли вже ознайомитися з нею:

 

 

Анотація:
Він

Новини та Новинка!

Всіх вітаю! Незабаром буде закінчення історії Марі та Дена! Так-так! Не Алекса, бо він показав своє справжнє обличчя! Іноді лиходії не такі, якими ми бачимо відразу!

“Все одно вона вже вважає мене лиходієм.

Перейти до блогу

Нові автори

Обиденна Марія

Обиденна Марія – письменниця, авторка науково-популярних праць, перекладачка. Народилась у місті Чернігові. Закінчила Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченко за фахом історія, англійська мова та література. У Київському Міжнародному Університеті отримала ступінь магістра за спеціальністю англійська філологія. Мешкає у місті Києві. 15 років працює перекладачкою, авторкою науково-популярних та публіцистичних статей. Пише прозові твори і […]

Маргарита Проніна

Авторка двох романів: «Звичайна» 2015р. та «Закони дива» 2020р. Дехто називає мій основний жанр “інтелектуальна жіноча проза”. Веду невелику community для письменників: I.Publish та групу на ФБ «Як написати книгу?» – для мотивації молодих авторів та перших кроків у сфері літератури. Також є співаторкою збірки “Приготуй мені гарячого глінтвейну”. Замовити книги та поспілкуватися запрошую в […]

Zoriána Bezodnia Кількість робіт: 1 Тетяна Зінченко

Я – Тетяна Зінченко, журналістка, фольклористка, за другою освітою – психолог. Маю збірку поезій “Твоя щаслива пора року”, готується до виходу роман у новелах.

Сергій Ущапівський

Посилання на мій авторський сайт: poeziya-dushi.com Посилання на авторську сторінку в Фейсбук: Ushchapivskyi.Serhii Посилання на сторінку в Інстаграм: ushchapivskyi.serhii

Перейти до "Нові автори"