Першопост

2022-08-25 08:11:14 Яра Гаврикова

Першопост

З пройдешнім святом, кревні!

Отже, до чого це.

Письменництво і творчість зі мною все моє життя. Моє перше оповідання було написано в п’ять років, не записане – ще раніше. В психології є така цікава штука – коли ви щось робите природно, «як дишете», вам здається, що це ніби нічого не варте. Немає ціни, бо ну воно є, його багато, і всі, мабуть, так вміють, тож чого випендрюватись? Це згодом приводить до двох наслідків. По-перше, ви займаєтесь всім, окрім того, що вам справді дано і справді є частиною вашого єства. По-друге, у вас з’являється синдром самозванця. А ще, опціонально, додається і синдром відкладеного… чогось (задоволення, результату, визнання, початку чогось «справжнього» та «серйозного»). Я хворію всіма трьома пунктами одразу та купкою супутніх розладів і комплексів. І, може, так було б ще довго, якби не стався Лютий.

Зараз, під час війни, дуже багато що змінюється, переживається наново, переоцінюється, сприймається інакше. Думаю, після всього пережитого, після всього надуманого-передуманого я, нарешті, маю певну зрілість щодо того, щоб почати новий етап свого життя. У мене є безліч ідей та натхнення, у мене є хист (та хоч би і мізерний), у мене є бажання не тільки і не стільки самореалізовуватись, але й показати, що ми, українці, народ, який має безмежний потенціал, нереальні безодні нового, оригінального, свіжого, неповторного, офігенського, старовинного, новітнього, переробленого, інтерпретованого, пережитого, перетравленого, відчутого. Того, що ми можемо і більш за те – ПОВИННІ – принести і нашій рідній країні, і всьому світові.

Так, я не найталановитіша людина, може і не дуже обдарована, але байдуже. Я хочу додати свій голос до тих голосів, що зараз постають на теренах оновленої, омитої кров’ю та сльозами України. До тих голосів, які намагаються показати, які ми офігезні – і світові, і нам самим.

Я знаю, що це буде важкий та виснажливий шлях, але, сподіваюсь, він пройде недарма. І може моя зірка не спалахне на нашому зоряному небі, але я бодай зможу проторити комусь шлях до цього, подам приклад, надихну чи хоча б наштовхну на думку «як оце насмілилось, то чого я не можу?!». Мені і цього буде достатньо.

Тож, ось вам моя рука, приєднуйтесь. Ступимо на цей шлях разом!

 

#першопост #сутінкові_роздуми

Оригінал статті на Букнет: Першопост