Перекладач на обкладинці — ставити чи ні: інтерв’ю з українськими видавцями

2021-10-03 16:04:14 Олеся Котубей

Нещодавно британська профспілка письменників Society of Authors закликала вказувати перекладачів на обкладинках книжок. Під листом-зверненням за добу підисалося більше тисячі перекладачів та письменників з різних країн світу. Суспільне Культура розпитало представників українських видавництв, чи планують вони вказувати перекладачів поруч із авторами.

Чи підтримуєте ви ідею? Чи, можливо, вже вказуєте перекладачів на обкладинках книг?

Олексій Жупанський, директор видавництва “Видавництво Жупанського”:

Я не підтримую цю ідею і вважаю її безглуздою одразу з кількох причин — це маніпуляція тих перекладачів, які мають невмотивовані амбіції перейти з ліги перекладачів у лігу авторів, чи, як часто кажуть, співавторів тексту. Але перекладач не має бути ніяким співавтором — вважаю, що така позиція є шкідливою для базових засад перекладацтва.

Перекладач має бути сумлінним інтерпретатором слів автора на іншу мову. Коли заходить мова про якихось співавторів, яких автор, звісно, не потребує, то, здебільшого маємо справу зі свавільним стилістичним спотворенням першооснови. Якщо перекладач мітить в автори — тоді йому слід займатися не перекладацтвом, а письменництвом.

Поліна Городиська, засновниця, членкиня ініціативної групи “Перекладачі в Дії” (з 2017):

Я підтримую цю ідею і вважаю це хорошою практикою, яка робить роботу перекладача чи перекладачки більш видимою. Очевидно, що до створення книжки долучається досить багато людей: ілюстратори, верстальники, редактори тощо. Але авторство українського тексту буде таки за перекладачем. То чому б не підсвітити його чи її роль і внесок у створення книжки?

Олександр Красовицький, директор видавництва “Фоліо”:

Це питання вже декілька разів у світовій видавничій спільноті обговорювалось. Перший раз — років 25 тому. І тоді великі світові видавці сказали, що це питання не актуальне, бо перекладач нічим не кращий, ніж, скажімо, художник, редактор і інші люди, які беруть участь у створенні книжки. Що це права другого рівня і вони не вважають доцільним це робити (виносити перекладача на обкладинку, — авт.). Також декілька років тому були кроки на цю тему.

Моя точка зору — таке рішення має ухвалити світова видавнича спільнота і розробити нові стандарти, а не кожен видавець окремо.

Я думаю, що у нашому видавництві були такі випадки, коли ми вказували перекладачів на обкладинці, але я по пам’яті одразу не скажу. Були по дитячих книжках, безумовно. За багато років таких випадків були не одиниці, а десятки.

Ігор Степурін, директор видавництва “Саміт-книга”:

Ми підтримуємо цю ідею. Наше видавництво — одне із перших, яке стало вказувати перекладачів на обкладинці. Тому ми на сто відсотків підтримуємо це і якщо десь теба підписатися за цю ідею, то ми підпишемось.

Світлана Привалова, упорядниця поетичних антологій та серій, програмна директорка LITOSVITA, модераторка Книжкового клубу Верховної ради:

Звісно, я підтримую ідею вказувати перекладача на виданні з однієї простої причини. Маючи досвід редакторства у видавництві, яке працювало з різними мовами (на той момент ми працювали з 11-ма мовами світу), ми зіткнулися з кількома не те щоб проблемами, але дуже сумнівними речами.

Коли ти даєш на переклад з іноземної мови текст, ти ніколи достеменно не можеш бути впевнений, що це переклад з оригіналу. Якщо на ринку є ця книжка, перекладена російською мовою, і ти не знайомий з перекладачем, часто можна стати заручником тієї ситуації, що це буде переклад з російського перекладу. Тому це (перекладач на обкладинці, — авт.) може бути міткою відповідальності.

Лілія Омельяненко, співзасновниця видавництва “Видавництво”:

У нашого видавництва не є практикою вказувати перекладачів на обкладинці.

Чому зараз не вказують перекладачів на обкладинці? Чому це може бути важливо або не важливо?

Олексій Жупанський:

Якщо ми говоримо про книжку, то це не лише текст, а комплексний матеріальний об’єкт, над створенням якого працює багато виконавців, починаючи від автора ідеї/проєкту взагалі створити цю книжку й закінчуючи автором обкладинки чи редактором, праця якого над текстом інколи не менш значуща, аніж праця перекладача.

Чому тоді така вибірковість у намаганні стати поруч з автором початкового тексту і чому тоді на обкладинці не зазнанчати вже всю видавничу команду, яка працювала над створенням книжки? Але так, звісно, не роблять, тому що є чітке розуміння, що обкладинка — то для автора, а всі інші, хто працював над книжкою, вже розміщуються на відповідних сторінках всередині книжки.

До того ж ім’я перекладача за нашими видавничими стандартами зазначається на титульній сторінці книжки, одразу під іменем автора та назвою твору, а також на технічній сторінці та у вихідних даних книжки — тобто, всього тричі. Вочевидь, деяким непомірно амбітними активістам від перекладацтва цього видається мало і вони хочуть посісти чільне місце із самим автором твору, так би мовити, розділити з ним право на авторство тексту.

Важко зрозуміти, чим це пояснюється, окрім тих самих непомірних і нічим не мотивованих амбіцій. Сам же прецедент виник у Британії, бо там дещо інша ситуація. Як зазначив в коментарях до допису “Читомо” на Facebook український видавець Анатолій Іщенко:

“У Британії перекладача не ставлять на титулці, як у нас. У них також немає звороту титулки і техсторінки в нашому розумінні. У них справді перекладач невидимий. А в нас він і так за стандартом оформлення видань подається тричі. У них і наклад не зазначається і ще багато чого. Чи мусимо ми копіювати їхню традицію? На мою думку, ні!!!”

Для нашої видавничої галузі, де, на відміну від Британії, у книжках тричі вказується ім’я перекладача, це питання є неактуальним.

Поліна Городиська:

Існують певні стандарти Книжкової палати, як і де подавати на книжці вихідні дані. Водночас — і це важливий момент — вони носять рекомендаційний характер. Тобто у різних видавництв оформлення такої інформації може бути різним. І вже зараз деякі видавництва виносять ім’я (перекладача, — авт.) на обкладинку і особливо від цього нічого не втрачають. Таким чином вони вважають за потрібне зробити роботу перекладачів видимішою.

Авторство перекладу лишається за перекладачем. Редактори, аби внести якісь виплавлення, мають узгодити ці моменти з перекладачами. Окремо можемо говорити, наприклад, про комікси, де авторство буде співавторством (з художником, — авт.), бо частина контенту є візуальною. Але це така сама авторська робота, яка вартує уваги, поваги і видимості.

Окрема розмова — оплата праці, бо картина у сфері досить сумна. Ставки переважно не відповідають мінімальним за рекомендаціями Кабінету міністрів. Платять мало, чи будуть платити більше — неясно, бо тут, окрім видимості перекладача, є контекст економічний, ринковий, тому тут складно сказати. Проблематика комплексна.

Ігор Степурін:

Критерій — якість. Деякі перекладачі самі кажуть, що їх не варто ставити на обкладинку. Тому що вони розуміють, що над якісним перекладом треба працювати дуже багато часу. А коли треба гнати конвеєр… Тим паче, у нас вартість перекладу менше. Навіть на російському ринку платять більше, що вже говорити про європейський.

Світлана Привалова:

Ніколи не поставало великого питання. Не те, щоб перекладачі не цінуються. Завжди першочерговою вважалася робота авторська. Але звісно, якщо ми будемо розглядати якість виконання перекладу різних перекладачів, то це завжди абсолютно різні українські мови. Часто по-різному донесений сюжет. Є перекладачі підрядники, які перекладають абсолютно дослівно. А є перекладачі, які намагаються передати метафоричність мови автора, образну палітру, наближаючи її до нашого національного відповідника. І це два різних шляхи.

Ми у видавництві не виносили перекладача на обкладинку, здається, жодного разу. Його можна було знайти лише у вихідних даних. Перекладач український, який походить, скажімо, з Тернополя, абсолютно відрізняється від того, хто родом з Києва. У них різні мовні портрети. І це буде два різних тексти українською мовою, хоча сюжет може бути однаковим. Тому варто вказувати, але ми цього не робили. Важко пояснити, звідки взялася така традиція. Ти отримуєш це у спадок, бо так робили попередники. Думаю, що раніше це було не настільки принципово.

Лілія Омельяненко:

Цей рух піднявся у Великій Британії, його підхоплюють у інших країнах. Я розумію, що наші перекладачі хочуть бути видимими і вони справді роблять дуже важливу роботу, яку ми цінуємо. Зокрема українські перекладачі справді є не дуже видимими, і вони хочуть привернути увагу, адже вони, на жаль не отримують достатньо фінансової компенсації за свою роботу.

Ми за більш класичних підхід. Ми за те, що на обкладинці має бути автор і ілюстратор, якщо це ілюстрована книжка. А перекладача, на нашу думку, ми не можемо ставити на обкладинку одного, тому що за роботою перекладача є ще робота літературного редактора. Зрозуміло, що це сильно залежить від персональних якостей перекладача, але бувають такі випадки, коли книжку витягує редактор. І тоді не зовсім коректно ставити одного перекладача, не поставивши ім’я редактора. Якщо ж ми почнемо ставити весь перелік людей, які працювали над книжкою, то, на жаль, обкладинка уже не буле виглядати так, як ми звикли. Це уже буде просто перелік імен. На нашу думку, це не зовсім красиво.

А якщо переклад робить відомий автор, літератор? Таких перекладачів ми подекуди бачимо на обкладинках.

Поліна Городиська:

Чи читаємо ми двох авторів у перекладі — це залежить від перекладацької стратегії. Бо можна чути і відомого українського автора, який перекладає, може іти мова не тільки про переклад, а і про переспів, як це називається коректно. Це одна історія.

А от що до зазначення відомих авторів, перекладачів і перекладачок на обкладинці заради підвищення популярності книги — я можу погодитись, це маркетингова стратегія, таке зазначення продає. Ім’я автора може нічого не говорити читачу, а от відомі українські автори є впізнаваним брендом, і певно, що це таки підвищує продажі.

Олександр Красовицький:

Іноді зараз видавці ставлять прізвище перекладача на обкладинку, коли цей перекладач є відомою в країні особистістю. В Україні таких перекладачів, прізвище яких призведе до збільшення продажів книжки, є лише 10-15. І часто видавці забувають про те, що це їм може допомогти.

В різному типі літератури доля перекладача різна. Безумовно, якщо перекладається поезія або дитяча література, то фактично перекладач заново створює твір. Тому переклади поезії, зроблені Андруховичем і Жаданом, це, фактично, співавторство.

Якщо перекладається детектив — вибачте, долі перекладача там майже немає. Якщо перекладається складна прозаїчна книга, це, безумовно, може бути пам’ятником перекладачу. Наприклад, той, хто переклав “Улісса” Джойса, чи “Гру в бісер” Гессе. Але хто переклав якусь чергову книжку “100 знаменитих особистостей в політиці” — не має ніякого значення.

Я думаю, це правильно, ставити прізвища знакових перекладачів. Щодо всього іншого — моя точка зору така: будуть нові (світові, – авт.) стандарти, буде відповідрне рішення. Якщо ні, то це не потрібно, бо кожна додаткова буква відволікає людину від головного — назви книжки і її автора.

Світлана Привалова:

Якщо мова йде про переклад відомих письменників відомими письменниками, скажімо, як Пауля Целана перекладає Сергій Жадан, то це завжди додаткова вартість книжки, бо ти можеш прочитати кількох класиків водночас. Це цінується набагато більше.

Ігор Степурін:

Українська перекладацька школа була дуже сильною. Ми всі пам’ятаємо, як у перекладах Франка ми читали Сервантеса, і це був знак якості. І Франко, і Микола Куліш, Григорій Кочур — це була знакова школа українських перекладів. Але потім вона трохи нівелювалася, і наші сучасні переклади… Скажімо так, дуже небагато сучасних перекладів, де варто було би перекладача ставити на обкладинку.

Український переклад “Гаррі Поттера” Віктора Морозова — відомий на весь світ і він вважається одним із найкращих перекладів цієї книги в світі. Але дуже часто трапляються випадки, коли, наприклад, світовий нон-фікшн перекладають не з оригіналу, а з перекладу російською. Також є такі випадки, коли перекладається гугл транслейтом. Перекладацьої школи немає. Коли виходить знакова книжка, наприклад, переклад “Шерлока Холмса” Андруховичем — зрозуміло, його ставлять на обкладинку.

Лілія Омельяненко:

Це все робиться на розсуд кожного конкретного видавництва. Звісно, якщо перекладач дуже відомий, або це просто відома людина — звісно, що це ім’я на обкладинці більше продає книжку. Але в цьому випадку ми трохи про різні речі говоримо. Ми говоримо уже не про видимість його як перекладача, а ми говоримо про комерційний успіх книжки. Тобто якщо причиною є те, що це відома людина, то, на мою думку, це про те, що книжку потрібно краще продати.

Як тоді бути у тому випадку, що одних перекладачів видавництво буде ставити на обкладинку, а інших ні? Ми знову впираємося в ту ситуацію, що не всі перекладачі можуть професійно виконувати свою роботу і потрібно з ними ставити редакторів. Тобто має бути якась політика у видавництва — або вони ставлять всіх і кажуть, що ми хочемо бачити видимими всіх наших перекладачів, або уже не ставити в принципі, бо інакше це виглядає трохи дивно.

У нас у видавництві будуть випадки, коли перекладач буде на обкладинці. Але це не наше бажання — є деякі грантові програми, вимогою яких є те, що перекладач має бути на обкладинці. Зрозуміло, що ми не можемо не виконати цих умов. Але це вимога організації, а не те, як ми це бачимо.

Ілля Стронґовський, співзасновник видавництва “Видавництво”:

Є один момент, коли я цілковито виступаю за те, щоби вказувати перекладача на обкладинці. Це коли йдеться про багаторазово, в різні часи перекладені твори, які у суспільному надбанні, і є потреба розрізняти версії перекладів цих творів. Бо для Шекспіра це навіть важливо, щоби ми бачили, що це переклад Куліша, а це Василя Барки, а це Кочур чи Андрухович. Бо автор один, твір один, а підходи, зрозуміло, геть різні, й історична перспектива цих перекладів теж важить.

Що відомо

У Міжнародний день перекладу 30 вересня, британська профспілка письменників закликала вказувати перекладачів на обкладинках книжок. Письменники з різних країн підписують звернення до видавців, щоби на обкладинках книжок були вказані імена перекладачів, про що йдеться на сайті британської профспілки письменників Society of Authors.

Акція має назву #TranslatorsOnTheCover. За добу під листом підписались понад тисяча перекладачів та письменників з різних країн світу. Серед них Ольга Токарчук, Сара Уотерс, Саймон Шама, Макс Портер, Трейсі Шевальє.

У листі зазначають: “Занадто довго ми сприймали перекладачів як належне. Завдяки перекладачам ми маємо доступ до світової літератури минулого та сьогодення. За це їх слід належним чином визнати, відзначити та винагородити. Перший крок до цього виглядає очевидним”.

Оригінал статті на Читомо: Перекладач на обкладинці — ставити чи ні: інтерв’ю з українськими видавцями