Оновлення. Фрагмент. « Останній дощ у Лондоні”

2021-11-16 16:16:15 Ірина Шипа

Оновлення. Фрагмент. « Останній дощ у Лондоні”

Ознайомлення з сьогоднішнім оновленням) 

 уривки сьогоднішніх та наступних оновлень. 

Далі історія розвиватиметься цікавіше…

 

Дякую, кожному хто зімною) 

 Підписуйтесь читайте. Черпайте щось для себе) 

 Дякую! 

 

 

” Зібрала волосся в звичайний пучок і стою перед дзеркалом. Спостерігаю, як на мене дивиться моє ж обличчя. Наче і не я. – Меланія, вбери у себе саме цю впевненість!  Біла блузка, спідниця олівець. О, так, це додасть мені впевненості, та гадаю не сьогодні і не у тому місці куди буду скоро прямувати. Підібрати щось інше мені уже бракує часу. Та й що я знайду інше?!  Єдине не консервативне, що я носила, це легкий светер, який моє оточення вважало екстравагантним. Але здається я не одягала нічого комфортнішого ніж він.  

 

Часу обмаль. Я гордо іду до коридору нехтуючи щоденним сніданком.

 

Дякую , Маріє Валеріївна! – я поспішаю. 

 

– Скажіть лише будь ласка, яка там сьогодні погода, чи сильно холодно?

 

– Ні, але збирається знову на дощ, тому раджу взяти вам парасольку. 

 

– Прислухаюсь! – Посміхнувшись відповіла. 

 

– Всім гарного дня! Та у відповідь прозвучала лише тиша. 

 

 Тиша шкрябнула мій і без того зкуйовджений настрій. Але сьогодні вирішальний день. Стане зрозуміло, що з мене вийде!  Але добре, що я не відношуся до цього мов до звичайного іспиту у прямому сенсі. Для мене це щось значно більше.

 

Моє таксі мене уже чекало. Підняло настрій те саме благородне і добродушне обличчя чоловіка. Зустріло мене щирою втомою, але без жодної дратівливості. 

 

– Доброго дня! Сьогодні ми поїдемо не як зазвичай.– Відвезіть мене будь ласка до найближчого метро.  У дзеркалі я помітила, відображення: легко підняті  кутики губ та брів на його обличчі. І він промовив без жодного  глузування– звичайно. 

 

Ми уже прибули. Відчинивши двері я повільно вийшла. Водій допоміг  мені дістати полотно і усе необхідне. 

 

Наступним моїм кроком – був крок не дивлячись під ноги. І ось, я незграбно дістаю  свій каблук з каналізаційної решітки. Краплі дощу падають на вії. Ці ніжність досить дивна у цьому місці. І особлива. Незвичний для мене запах тутешнього життя лише спочатку вживався у мої ніздрі. Але саме тут дихало справжньою чистотою життя і нічого не приховувало. Легкий шум відлуння різноманіттям голосів та транспорту  заповнював усе. Я зупинилася біля входу в метро. Скачування бездомних  псів  і невимовний біль поглядів безхатьків зворушив у мені вулкан мабуть таки у цей момент необхідних емоцій.  Так тут у цьому місці усе  є. Усе життя, мабуть як ніде інде більше. Життя є скрізь,  у кожному куточку  свої відтінки. І саме таким відтінком, як у цей момент тут я торкатимусь полотна” 

 

****

“У мені є одна особливість, ще перед початком роботи я уже підписую роботу. Це як ознака того, що його уже торкнулася історія,яку обов’язково слід завершити.”

 

Далі буде….

 

“Стривай.  Куди поспішаєш, ти не запитала чи дав я згоду. Може тобі це дорого коштуватиме. –Суворим поглядом оглядую  її. ( Ох, її очі!…)

– добре, забудь. Поцілуйте з’явилася моя моя посмішка як ніколи.
–Тео, Теодор– промовив до неї, хапаючи її руку.
Зви мене –Тео!

    Поправді я з недовірою відноситься до кожного хто з’являється на моїй дорозі.
Вона!!! – Начебто чиста. Не думаю, що саме вона кимось підставлена. Здається справді випадковість. Але ще слід  запевнитися– крутиться ця думка зараз у моїй голові.”

Дякую)

Оригінал статті на Букнет: Оновлення. Фрагмент. « Останній дощ у Лондоні”