Оля Калініна. «це літо на запах втоми…»

2023-01-07 08:00:00 НСПУ

***
це літо на запах втоми
кожної клітини тіла
це літо на смак солі
від сліз і поту
це літо на колір фіолету
синців під очима
минатимуть ночі
летітимуть години
стираючи дні
скорочуючи сонце
чутимеш цвіркунів
бачитимеш трави
лічитимеш птахів

і прийде осінь
із запахом літа
і буде дощ
зі смаком вітру
і буде сон
з кольором ночі
 
 ***
щодня вигризаємо себе
вгризаємося в життя
у землю
закопуємо свої страхи
під листя
ховаємо мрії
посипаючи пилом
від вроків
щодня безкраї дороги
крізь нічні жахи
повз спраглість
прожитого дня
терпкого мов полин
вертаються з полону
чужих рук

і ледве чути рух крил
якими наші душі
роздмухують пил
із наших мрій
і ледве чути з-під землі
голоси і сміх
бо день минув
а ми досі живі
 
 ***
ти показуєш мені свої шрами
як проступають на шкірі
візерунки міст
як випинають вони свої биті спини
і посічені кінцівки
а з вирваних з корінням судин
кров стікає на груди
туди де помпа відкритого серця
перекачує її знову у вени
ти показуєш мені свої шрами
і невидимі міста
оживають на їхній мапі
ось Київ і Харків
Тростянець і Охтирка
Ірпінь і Маріуполь
Рубіжне і Чернігів
а ось я
десь на кістках твоїх стегон
плачу
бо досі жива
 
 ***
як вода огортає тіло
з його опіками і шрамами
так і тиша сповиває нас
поміж рядами будинків
з темними очицями
бездонних цямрин болю
з глибини яких
чути лише свист вітру
і стогін заліза
вирваного з опори
як дощ змиває втому
з облич перехожих
що позирають на вибиті вікна
нишком
аби не проявляти інтересу
до чужої смерті й горя
так і присмерк життя
лікує втому від ран
як час вислизає з рук
висмикнутою чекою
так і простір звужується
до однієї точки
до однієї опори
якою
на жаль
не перевернути світ
 
 ***
перші вечори проводити під землею
кутаючись у холод мов у річку льоду
запиваючи біль окропом і трохи чаєм
і їсти половинку мандаринки з паштетом
просто щоб стало сил заснути
тривожним чутливим сном
заколисаною гулом нічного метра
і схоплюватися щогодини
чи твої речі тут
чи ще стерпні новини
а затертий екран смартфона
блимає що скоро розрядиться
натякаючи поспи прочитаєш згодом
але ти вперто гортаєш повідомлення
допоки руки і ніс не скрижаніли
тож ти встаєш і ходиш аби зігрітися
сонно хитаючись біля жовтої лінії
за яку невидимий голос
завжди застерігає не заходити

завжди але не сьогодні
коли поїзд це лише притулок
у підземному сховищі сотень людей
а ти лише натята струна
що ось-ось вистрілить
у ракету яку вже збили над тобою
 
м. Суми

litgazeta.com.ua

Оригінал статті на НСПУ: Оля Калініна. «це літо на запах втоми…»