Олена Лисенко. Близькі й далекі сусіди

2023-04-29 07:00:00 НСПУ

Про наших близьких і далеких сусідів у новій збірці есеїв Галини Петросаняк.

Нова збірка есеїв Галини Петросаняк зʼявилась у «Видавництві 21» наприкінці минулого року, але пройшла наче повз читачів. Інформаційний простір не стрясали гучні презентації, її не було в рекомендаціях блогерів чи списках на відомі премії. Але чому цей конденсат краси, спостережливості й знань залишився непоміченим?

Україна — дім євреїв

Мушу зазначити, що моє знайомство з Галиною Петросаняк почалося з її перекладів, тоді я зрозуміла, що це людина, яка має справу з німецькою мовою, а отже — з німецькомовним світом. Історично склалося так, що єврейський світ тісно переплетений із німецькістю, більшість українських євреїв, які покидали нашу країну (яку часто не вважали домом), були німецькомовними. Згадаймо хоча б класика післявоєнної лірики Пауля Целана. Про нього, до речі, теж ідеться у книжці. 

Найбільш захоплива біографія, як на мене, у Едварда Бернайса. Він був тісно повʼязаний із сімʼєю Фройда, а сімʼя Фройда і самого Бернайса  —  з Україною. Звідси і припущення, що всі відомі люди так чи сяк мають українське коріння або історичну належність до нашого регіону. Але чи всіх відомих людей хочеться приписувати до своїх лав? 

У випадку Бернайса це спірне питання, адже він був батьком сучасної реклами у її найгірший конотації. Це був маніпулятор та ідеолог, людина, яка вправно ляльководила масами у середині минулого століття. Він задля реклами цигарок переконав жінок, що куріння — це про фемінізм. А коли йому замовили рекламу бекону, то він підкупив лікарів, щоб ті доводили, як корисно їсти бекон на сніданок. Отакий він, батько сучасної реклами, виходець із Тернопільщини… 

Ми справді любимо пригадувати українські сторінки у життях відомих людей, але чи завжди ці сторінки хочуть згадувати вони самі? Коли ми говоримо про вже згадуваного Пауля Целана, то починаємо вагатися. А Галина Петросаняк у німецькому селі Тодтнауберг розуміє, що топоси, навіть найважливіші — це не завжди про хороше. Іноді це про найважливіший біль. 

Приблизно таким для Целана стало село Тодтнауберг, куди приїхав молодий єврейський поет до одного з мовчазних толерантів нацизму Мартіна Гайдеґґера у його маленький гостьовий будиночок. Між жертвою і катом (цілком метафізично) відбулося протистояння, проте жоден не дозволив іншому перемогти. Тодтнауберг для Целана залишився осередком ворожості й приниження під зіркою Давида. А Україна, яку він рідко згадує у своїх поезіях, — рана, що кровоточить: “Чи знає ще хвиля Південного Бугу, яку тобі, мамо, чинили наругу?”. Мені стає соромно за Буг, за людство і за себе особисто у подібні моменти. 

Подорожую, отже існую 

Галина Петросаняк збирає під обкладинкою цієї книжки свої враження від подорожей знайомим німецькомовним світом, чи як його ще називають — старою і доброю Європою. Це міста, у яких виростали, творили чи помирали відомі німецькомовні люди (чимало з яких має українське походження). А також тут є розповіді про поїздки у Сакартвело — це Грузія, але більш толерантно. Це чудові і пряні Балкани: Софія, Скопʼє і прилеглі містечка та села. 

Галина Петросаняк, авторка книжки «Наш сусід Альберт Гофман». Фото: Д. Петрина

Письменниця описує подорожі смачно і колоритно — саме так, як подорожі треба описувати. Щоб читач захотів узяти рюкзак, кинути в нього ще недочитану книжку і відправитись у мандри тим маршрутом, який проклала йому авторка. 

Але, окрім смачних замальовок туристичного життя, тут є складні і детальні розповіді про історичні події, ці есеї — інтертексти, нашпиговані сенсами й алюзіями. Наприклад, у Сакартвело Галина Петросаняк не може не згадати Золоте руно, бо саме тут його шукали. 

А в швейцарському селі Рарон оповідає історію найвідомішого його мешканця. Точніше вже не зовсім мешканця, проте точно найвідомішого — поет Рільке знайшов свій прихисток на маленькому сільському кладовищі, поміж трояндами. 

Хто такий Альберт Гофман?

Альберт Гофман — це відомий швейцарець, у якого поки не знайшли українського коріння, проте знайшли дещо інше… LSD – відомий багатьом як наркотик Америки. Насправді його винайшов швейцарець у своїй лабораторії, потім випадково спробував, а потім пробував уже не випадково, бо зрозумів, що диво-речовина дає йому багато сил і радості. 

Отой згорблений чоловік з обкладинки — це Гофман, який повертається щасливим з лабораторії. Згодом його велике дитя назвуть небезпечним і заборонять його у більшості країнах, а батько-Альберт писатиме листи Джобсу, щоб той допоміг повернути втрачену золоту дитину. 

Його прізвище співзвучне з відомим романтиком Ернестом Теодором Амадеєм Гофманом — відомим фантастом чи подекуди сюрреалістом. А який може бути сюр без допомоги ззовні? Чи, може, згори? 

Альберт Гофман наш сусід-європеєць, такий самий європеєць, як і ми. Але він точно не українець. Зрештою, не привласнюймо собі всіх без розбору, іноді це шкідливо для нас самих. 

А книжка Галини Петросаняк — це чудовий приклад інтелектуальної і не нудної есеїстики. 

zbruc.eu

Оригінал статті на НСПУ: Олена Лисенко. Близькі й далекі сусіди