Олександр Клименко. «У часі миру, у часі війни»

Олександр Клименко. «У часі миру, у часі війни»

“Українська літературна газета”, ч. 23 (341), 25 листопада 2022
 
(З КНИЖКИ «МЕТАПРОЗОРІСТЬ»)
 
***
У світлі трави. З дірявими кишенями, а ще краще – голим.
«Все, що колись нагадувало кримплен і парчу, тепер стало мною,
моїм новітнім безпам’ятством і новітньою вірою – вбранням,
яке залишу на березі перед входженням у воду,
в її чесний лід».
Горизонт наспівує тілу пісню про кораблі.
Щогли ввижаються нагій душі – у її вертикальному леті.
Навскіс – листя, навскіс – дерева і листя.
Я йду, ти йдеш: ми можемо йти. Він, вона –
їх немає з нами давно:
вони теж можуть йти – так пронизує землю гострий пирій, гострий пирій.
– Ти любила Ґодара.
– Я взагалі – любила.
У траві, як у французькім кіно. Орган звучить, наче потойбічна іоніка, –
і спляча красуня у броньованому скафандрі занурюється в зафіксовані
Кусто і Малем океанські глибини.
Уражений амнезією макабричний вершник все ж пам’ятає
наземний паслін, зелені скрині пасльону
і двадцяти­гривневу емаль
з луцької крамниці, біля якої –
апостол із дерев’яними ключами,
з олов’яними ключами, зі скляними.
– Прикметників зайві слова…
– Униз головою…
Вивернутий плуг між космічних тополь –
гігантська літера виораного мовчання.
 
***
З’ява равликів, їхня смерть:
над нами схилився Великий. Він уникає. Обсервує.
Прощає і таврує. Смалить немедичний канабіс.
Уникає, обсервує і прощає майже так само, як і ми уникаємо,
обсервуємо, прощаємо. А таврує без зайвих конотацій:

так тече вода, так бджоли збирають пилок і так горять
у геєні
тельбухи скажених рашистських псів –
скажених не в смислі
якоїсь зашкальної бездуховності, а в сенсі зараження
індиферентним нейротропним вірусом.
Коноплі – рослини українські й високі, їх можна знайти
у поліській Іванівці, біля польського кладовища
у Житомирі
та єврейського – у Коростишеві. Тобто: можна було знайти. Колись.
Але тепер це ремарка для нас, смертних. Йому ж, Великому,

у чиїй владі – життєві цикли равликів і наші реінкарнації,
не випадає вірити у викошені конопляні хащі:
для нього це –
чергова байка на кшталт людських історій про вимирання
тиранозаврів і загибель цивілізацій.Він ходить у гостролистій траві, рахуючи людей та равликів, –
ходить із самокруткою в щілині невидимих вуст.

***
Написане не-словами. Між натюрмортом і пейзажем.
Де немає людей. Де кріт прокладає вертикальні шурфи під акрополем,
де масло – масляне, а смола – смоляниста.
Коли звук недиференційований, а колір надлишковий.
Коли кипариси – тополі української ночі Архипа Куїнджі.
Квіти, фрукти, посуд. Галявини, діброви, узлісся, річкові береги.
Щось, що нанизує мовчазні символи на вербовий прутик.
Чужа присутність – раптовий переляк.
Власна відсутність – предтеча заніміння.
Опромінені світлом воїни виходять у поле.
Зашиті у тінь, як у черево хлібної риби, – з них хмари та м’ята на згадку.
 
***
Лютневий липень:
прикметниковий злет там, де ті, невидимі, залягли в горизонти.
– Стерти слова – слова, записати слова – їх записати.
– Як жертвопринесення чи як свідчення зла?
– Як завтрашню перемогу блакитних кульбаб.
Смерть у знеструмленому місті, але липи серед уламків квітнуть.
«Біла риба в живій воді, сонце буде завжди, зачекай і зажди-но…»
– Ти співаєш – униз?
– Ти йдеш – за собою?
– Ця ріка, наче сон: пливеш промерзати – серед мармуру лілій
апокаліптичним човником веслувати.
– Будь як бесаме мучо, будь як light my fire і – не забудь про калину:
збережи ці ознаки смислів і меч любові у своїй руці.

Пісні, яких співали. Пісні, що ввійшли у пам’ять, як метал – у тіло.
– Господь запитає: як?
– Співаємо «мамо, мамо…»
– Діти горять у вогні, а дияволу – мало.
– Примаченко стоїть у житах. Піросмані стояв би поруч.
– Горів Житомир, бомбардували Овруч.
– Кріт любив би глибини та тишу, чорноморський дельфін – так само.
– «Стефаніє, мамо…»
 
***
Знайомий приніс платівки – гігантські ахроматичні черешні.
Ще недавно мій знайомий був як рок-н-рол,
як довоєнний Елвіс –
із нашитим на сумці жовто-блакитним пацифіком.
– Сьогодні не читаємо елегійних віршів:
в епічні часи не потрібні елегії.
Не молимося на крицю мистецтва: найсуворіше море – Азов.
Не маримо завтрашнім днем, перебуваючи всередині реального міфу.

Пітьма прийшла з півночі, і невмирущі герої явились –
ти чув,
ти знаєш цю пісню, пам’ятаєш слова?..
 
Мій знайомий – колишній володар тисячі та одного вінілового диска:
у мирному житті у мирному Харкові мав платівкову колекцію.
Кілька місяців тому він був як Елвіс, як довоєнний Преслі.
У безжурні часи його дівчина нашила йому пацифіка
на сумку.
Казав, поплескуючи по полотняному сховку,
де завжди лежали платівки: «Стара школа» – мав на увазі те,
що лише невибагливі до саунду тинейджери слухають Моррісона на CD.

Повторював: all you need is love. І правильною та чистою,

як лотос чи як жасмин, була віддзеркалювана ним бітлівська думка.
 
А потім прийшли рашистські вбивці.
Їм не вдалося забруднити білі пелюстки, але горе в  Україну вони принесли.чКоли знайомий поклав платівку під голку програвача, я сказав:
– Чув, знаю цю пісню, пам’ятаю слова про українських героїв, – а потім додав –
так, наче перепрошував, наче промовляв уже вдруге слова співчуття:
– Диск схожий на гігантську ахроматичну черешню. Гарна музика.
Знайомий знизав плечима: – Але тепер вона не наповнює мене смислом.
Ці платівки – все, що у мене залишилося.
 
Я його розумів, як і він розумів мене, а тому не зреагував
на недоладний прикметник – ахроматичний.
Я вжив це слово,
бо й сам живий і ніхто з рідних, на щастя, не загинув від фосфору і свинцю.
Знайомий переставив голку, аби ще раз послухати
«Let It Be» –  пісню, в якій згадується ім’я Діви Марії.
– Моя дівчина вийшла до магазину по хліб та сіль,
але ракети
вже летіли туди, де вона мала загинути.
Вона вийшла по хліб, але я кажу –
по хліб та сіль, бо те, що з нею в той день сталося,
волає з безодні:
ми – сіль святої землі…
 
***
У тебе. У нас. У тих, які випадково знаходять те,
що загубили ті, котрі не мали нічого губити.
Спіткнись: камінець для твого черевика, як для когось – твоя душа:
не римуй ні пів слова всує.
Купуй книжки, аби їх читати. Читай книжки, аби їх писати.
Пиши, щоб весняний пагін вростав між ребер пасхальними мальвами.

Грійся на чистій віддалі й мерзни біля вогню, обплутаний спрутами лілій –
спрутами миготливих ілюзій.
Ти промовиш сьогодні: «Ми».
Ті, котрі вчора не здогадувалися
про існування нас, інших, завтра скажуть: «Вони».
Ввійшовши до словесного лабіринту,
будь послідовний у стоїцизмі.
Упавши в обійми життя, не зрікайся смерті,
бо й вона, зі святкових обіймів вислизнувши, тебе не зрікається.
Живий, промовляй мінімалістичні слова, в яких мало сенсу.
Гучним словам, які не рятують, даруй забуття.

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Олександр Клименко. «У часі миру, у часі війни»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Всеукраїнський рейтинг «Книжка року-2023» оголосив переможців

Всеукраїнський рейтинг «Книжка року-2023» оголосив переможців конкурсу. Про це повідомили на сайті Буквоїд.
У конкурсі за всіма категоріями (7 номінацій по 2-4 підномінації в кожній) оц

Відійшов у засвіти відомий науковець-українознавець і громадський діяч Петро Кононенко

Національна спілка письменників України з глибоким сумом повідомляє, що 28 лютого після важкої хвороби відійшов у засвіти відомий науковець-українознавець, громадський діяч, доктор філологічних наук, пр

Літературна премія Європейського Союзу оголосила номінантів

Оголосили номінантів літературної премії Європейського Союзу 2024 року (European Union Prize for Literature, EUPL). Про це повідомляють на сайті EUPL.
До журі цього року увійшов українс

Відомі фіналісти міжнародної премії з арабської художньої літератури

Міжнародна премія з арабської художньої літератури 2024 (IPAF) визначила короткий список фіналістів. Про це повідомляється на сайті премії.
До короткого списку потрапили 6 книжок:
 

«С

В Канаді презентували книжку “Листи з України”, підготовану відомою журналісткою Le Devoir

Цієї середи, 28 листопада, в Монреалі представили книжку «Листи з України» (фр.« Lettres d’Ukraine »), ініційовану та укладену Маґдалін Бутро (Magdaline Boutros), журналісткою-міжнародн

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"