Олександр Клименко. «У часі миру, у часі війни»

Олександр Клименко. «У часі миру, у часі війни»

“Українська літературна газета”, ч. 23 (341), 25 листопада 2022
 
(З КНИЖКИ «МЕТАПРОЗОРІСТЬ»)
 
***
У світлі трави. З дірявими кишенями, а ще краще – голим.
«Все, що колись нагадувало кримплен і парчу, тепер стало мною,
моїм новітнім безпам’ятством і новітньою вірою – вбранням,
яке залишу на березі перед входженням у воду,
в її чесний лід».
Горизонт наспівує тілу пісню про кораблі.
Щогли ввижаються нагій душі – у її вертикальному леті.
Навскіс – листя, навскіс – дерева і листя.
Я йду, ти йдеш: ми можемо йти. Він, вона –
їх немає з нами давно:
вони теж можуть йти – так пронизує землю гострий пирій, гострий пирій.
– Ти любила Ґодара.
– Я взагалі – любила.
У траві, як у французькім кіно. Орган звучить, наче потойбічна іоніка, –
і спляча красуня у броньованому скафандрі занурюється в зафіксовані
Кусто і Малем океанські глибини.
Уражений амнезією макабричний вершник все ж пам’ятає
наземний паслін, зелені скрині пасльону
і двадцяти­гривневу емаль
з луцької крамниці, біля якої –
апостол із дерев’яними ключами,
з олов’яними ключами, зі скляними.
– Прикметників зайві слова…
– Униз головою…
Вивернутий плуг між космічних тополь –
гігантська літера виораного мовчання.
 
***
З’ява равликів, їхня смерть:
над нами схилився Великий. Він уникає. Обсервує.
Прощає і таврує. Смалить немедичний канабіс.
Уникає, обсервує і прощає майже так само, як і ми уникаємо,
обсервуємо, прощаємо. А таврує без зайвих конотацій:

так тече вода, так бджоли збирають пилок і так горять
у геєні
тельбухи скажених рашистських псів –
скажених не в смислі
якоїсь зашкальної бездуховності, а в сенсі зараження
індиферентним нейротропним вірусом.
Коноплі – рослини українські й високі, їх можна знайти
у поліській Іванівці, біля польського кладовища
у Житомирі
та єврейського – у Коростишеві. Тобто: можна було знайти. Колись.
Але тепер це ремарка для нас, смертних. Йому ж, Великому,

у чиїй владі – життєві цикли равликів і наші реінкарнації,
не випадає вірити у викошені конопляні хащі:
для нього це –
чергова байка на кшталт людських історій про вимирання
тиранозаврів і загибель цивілізацій.Він ходить у гостролистій траві, рахуючи людей та равликів, –
ходить із самокруткою в щілині невидимих вуст.

***
Написане не-словами. Між натюрмортом і пейзажем.
Де немає людей. Де кріт прокладає вертикальні шурфи під акрополем,
де масло – масляне, а смола – смоляниста.
Коли звук недиференційований, а колір надлишковий.
Коли кипариси – тополі української ночі Архипа Куїнджі.
Квіти, фрукти, посуд. Галявини, діброви, узлісся, річкові береги.
Щось, що нанизує мовчазні символи на вербовий прутик.
Чужа присутність – раптовий переляк.
Власна відсутність – предтеча заніміння.
Опромінені світлом воїни виходять у поле.
Зашиті у тінь, як у черево хлібної риби, – з них хмари та м’ята на згадку.
 
***
Лютневий липень:
прикметниковий злет там, де ті, невидимі, залягли в горизонти.
– Стерти слова – слова, записати слова – їх записати.
– Як жертвопринесення чи як свідчення зла?
– Як завтрашню перемогу блакитних кульбаб.
Смерть у знеструмленому місті, але липи серед уламків квітнуть.
«Біла риба в живій воді, сонце буде завжди, зачекай і зажди-но…»
– Ти співаєш – униз?
– Ти йдеш – за собою?
– Ця ріка, наче сон: пливеш промерзати – серед мармуру лілій
апокаліптичним човником веслувати.
– Будь як бесаме мучо, будь як light my fire і – не забудь про калину:
збережи ці ознаки смислів і меч любові у своїй руці.

Пісні, яких співали. Пісні, що ввійшли у пам’ять, як метал – у тіло.
– Господь запитає: як?
– Співаємо «мамо, мамо…»
– Діти горять у вогні, а дияволу – мало.
– Примаченко стоїть у житах. Піросмані стояв би поруч.
– Горів Житомир, бомбардували Овруч.
– Кріт любив би глибини та тишу, чорноморський дельфін – так само.
– «Стефаніє, мамо…»
 
***
Знайомий приніс платівки – гігантські ахроматичні черешні.
Ще недавно мій знайомий був як рок-н-рол,
як довоєнний Елвіс –
із нашитим на сумці жовто-блакитним пацифіком.
– Сьогодні не читаємо елегійних віршів:
в епічні часи не потрібні елегії.
Не молимося на крицю мистецтва: найсуворіше море – Азов.
Не маримо завтрашнім днем, перебуваючи всередині реального міфу.

Пітьма прийшла з півночі, і невмирущі герої явились –
ти чув,
ти знаєш цю пісню, пам’ятаєш слова?..
 
Мій знайомий – колишній володар тисячі та одного вінілового диска:
у мирному житті у мирному Харкові мав платівкову колекцію.
Кілька місяців тому він був як Елвіс, як довоєнний Преслі.
У безжурні часи його дівчина нашила йому пацифіка
на сумку.
Казав, поплескуючи по полотняному сховку,
де завжди лежали платівки: «Стара школа» – мав на увазі те,
що лише невибагливі до саунду тинейджери слухають Моррісона на CD.

Повторював: all you need is love. І правильною та чистою,

як лотос чи як жасмин, була віддзеркалювана ним бітлівська думка.
 
А потім прийшли рашистські вбивці.
Їм не вдалося забруднити білі пелюстки, але горе в  Україну вони принесли.чКоли знайомий поклав платівку під голку програвача, я сказав:
– Чув, знаю цю пісню, пам’ятаю слова про українських героїв, – а потім додав –
так, наче перепрошував, наче промовляв уже вдруге слова співчуття:
– Диск схожий на гігантську ахроматичну черешню. Гарна музика.
Знайомий знизав плечима: – Але тепер вона не наповнює мене смислом.
Ці платівки – все, що у мене залишилося.
 
Я його розумів, як і він розумів мене, а тому не зреагував
на недоладний прикметник – ахроматичний.
Я вжив це слово,
бо й сам живий і ніхто з рідних, на щастя, не загинув від фосфору і свинцю.
Знайомий переставив голку, аби ще раз послухати
«Let It Be» –  пісню, в якій згадується ім’я Діви Марії.
– Моя дівчина вийшла до магазину по хліб та сіль,
але ракети
вже летіли туди, де вона мала загинути.
Вона вийшла по хліб, але я кажу –
по хліб та сіль, бо те, що з нею в той день сталося,
волає з безодні:
ми – сіль святої землі…
 
***
У тебе. У нас. У тих, які випадково знаходять те,
що загубили ті, котрі не мали нічого губити.
Спіткнись: камінець для твого черевика, як для когось – твоя душа:
не римуй ні пів слова всує.
Купуй книжки, аби їх читати. Читай книжки, аби їх писати.
Пиши, щоб весняний пагін вростав між ребер пасхальними мальвами.

Грійся на чистій віддалі й мерзни біля вогню, обплутаний спрутами лілій –
спрутами миготливих ілюзій.
Ти промовиш сьогодні: «Ми».
Ті, котрі вчора не здогадувалися
про існування нас, інших, завтра скажуть: «Вони».
Ввійшовши до словесного лабіринту,
будь послідовний у стоїцизмі.
Упавши в обійми життя, не зрікайся смерті,
бо й вона, зі святкових обіймів вислизнувши, тебе не зрікається.
Живий, промовляй мінімалістичні слова, в яких мало сенсу.
Гучним словам, які не рятують, даруй забуття.

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Олександр Клименко. «У часі миру, у часі війни»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

За 11 місяців повномасштабної війни росія скоїла понад 470 злочинів проти ЗМІ

Протягом 11 місяців повномасштабної війни Росія вчинила 477 злочинів проти журналістів та медіа в Україні. Про це свідчать дані моніторингу Інституту масової інформації.
 
Протягом січн

Андрій Любка та Євген Лір отримали нагороду від Залужного «За сприяння війську»

Головнокомандувач ЗС України Валерій Залужний нагородив письменників Андрія Любку і Євгена Ліра почесними нагрудними знаками «За сприяння війську». Про це вони повідомили у себе на стор

Виходить нова екранізація новели Генрі Джеймса

На Берлінському міжнародному кінофестивалі відбудеться прем’єра стрічки The Beast In The Jungle, знятої за однойменною новелою американо-британського письменника Генрі Джеймса.
 
Над ст

Росія переслідує щонайменше 15 кримських журналістів

Щонайменше 15 журналістів тимчасово окупованого Криму перебувають за ґратами за справами, сфабрикованими за терористичними статтями або статтями про зберігання зброї чи вибухівки. Про ц

У Польщі жінка обікрала бібліотеку на кілька тисяч злотих

У польському місті Жори одна з відвідувачок публічної бібліотеки вкрала книжок на 2000 злотих (понад 17 000 грн). Про це повідомляє портал Gazeta.pl.
 
До поліції міста Жори надійшло де

Перейти до блогу

Нові автори

Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Софія Заяць

Мій роман піднімає декілька тем: 1 Тема сексуальних домагань , через чоловіків і призму винуватий сам. 2 Ціна людського життя. 3 Тема технологій за якими люди не бачать людей. В мому фентезі є 4 основних легенди які формують його кістяк. 1 Мору (малі деталі є в Арці Істина ангела , один з найулюбленіших персонажів бо […]

Тоня Твіст

м. Київ Письменниця, перекладачка, авторка освітніх програм в «Lucky Academy». Пише для дітей та дорослих. Також пише детективи. Випускниця літературних шкіл, курсів та академії детектива. Публікується під псевдонімом в різних літературних журналах та збірниках. Лавреатка та фіналістка багатьох літературних конкурсів, серед яких: міжнародний літературний конкурсу до Дня Студента, (Канів, 2019); міжнародний літературний конкурс «Коли наблизитися…» […]

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Перейти до "Нові автори"