Олександр Григоренко: «О, тільки б все життя у русі!»

Олександр Григоренко: «О, тільки б все життя у русі!»

Так написав у своєму вірші «Горіння» Олександр Григоренко. Народився він 22 лютого 1938 року в селі Бородаївка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Його трагічне й таке, аж занадто, коротке життя – 24 роки й ледь не шість місяців, було осяяне поезією й затьмарене трьома роками ув’язнення за ст. 72 ч.1 кримінального кодексу Азербайджанської РСР за антирадянську діяльність. А точніше за написання віршів про любов до України та підтримку демократичних устремлінь угорців.
 
Перебуваючи в неволі, продовжував творити поезії. А ще подружився з письменником з рідного краю Миколою Кучером та Олексою Різником, поетом з Одеси, які теж відбували покару за подібними статтями.
 
До речі, 24 лютого цього року Олекса Різників буде відзначати свій 85-річний ювілей. Нині колишній дисидент і багаторічний політв’язень СРСР, видатний український вчений-мовознавець, поет, публіцист, громадський діяч, член Національної спілки письменників України, кавалер Державних орденів та багатьох Почесних літературних премій.
 
Хай там як, але він завжди пам’ятав і пам’ятає свого побратима. І не тільки словом, а й ділом допоміг увічнити пам’ять Олександра Григоренка. За його допомогою,  земляки Олександра  видали у 2018 році книжку з поезіями й оповіданнями нашого талановитого земляка «Залізна відданість вкраїнському народу».
 
Тож, згадуючи нині Олександра Григоренка, пропонуємо декілька творів із його спадщини. І насамперед вірш-присвяту
 
ОЛЕКСІ РІЗНИКОВУ
 
В краю чужім звела нас доля,
Мабуть, для того, щоби ми
Сказали людям правди голі
І збереглись самі людьми.
 
І ми йдемо шляхом чесноти,
Йдемо без гімнів і без од, –
Щоб нам не міг очей колоти
За лицемірство наш народ.
 
У світ письменства, світ строкатий
Ми переступимо поріг
І мусим те удвох сказати,
Чого до нас ніхто не міг.
 
Щоб наше серце променисте
До читача могло дійти,
То мушу я творити змісти,
Творити форми мусиш ти.
 
Слова незвичні, дивні теми,
Не чута досі гострота –
Хай все це з віршу, із поеми
У душі людські заліта.
 
І як би деякі не злились,
Нам будуть слати і хвали,
Бо, друже, так уже судилось,
Щоб ми поетами були.
 
Та не забудь, що в дні похмурі
Звела нас доля, щоби ми
Були в своїй літератур,і
Крім всього, — чесними людьми.

21.03.1961р.
(Олекса Різників звільнився 1 квітня 1961 р.)
 
Необхідно відзначити й те, що Олександру не пощастило побачити надрукованим жодного свого твору. Попри всі намагання, його вірші під різними приводами не допускали до друку. Мабуть, для редакторів важило й те, що за Григоренком тягнувся шлейф антирадянськості.
Після чергової відмови він написав так: «18 серпня 1962 року. Пробачення за настирливість уже не прошу. Без будь-якої незручності повідомляю, що розгніваний, що обурений вашою поведінкою відносно мене, а в такому стані сентиментальна ввічливість недоцільна.
Тяганина з моїми віршами тягнеться з грудня минулого року. Кілька разів ви підбадьорювали своїми облудними обіцянками, а справа не рухається. Скільки ж це може бути? Сказали б уже так: «Іди ти під усі три вітри!», та й крапка на цьому. І було б куди людяніше, аніж солоденьким «зачекайте, надійтеся» висмоктувати снагу. По краплинці і систематично.
Після такої відповіді я полегшив би вашу «чорноробську» редакційну працю – перестав би завантажувати ваші вільні хвилини своїми осоружними (для вас) листами. Я знайшов би їм місце в серці вдячного читача, котрий люб’язніше сприйме прочитаного автором вірша, аніж того, котрий красуватиметься (на думку наївних) серед нудотних дописів. Ось так, любі друзі. Коли моє не в лад, то я зі своїм назад. А кланятися, ставити душу на коліна я не буду. В дитинстві я ставав навкольки перед іконою (потім відпало), нині схиляюся перед чаклунством Брюсова (ось уже протягом п’яти років), а тільки ні перед ким не плазував, навіть в скрутні хвилини життя. Можете бути певними, що й на цей раз у мене вистачить мужності не зігнути в покорі перед газетярщиною свою горду голову.
І все ж таки я цікавлюся, чому мене не друкують? Невже мордовські «плями» тому виною? Га? Це найімовірніше. Мої знайомі початківці самі зізнавались, що їхні вірші далеко гірші і в мовному, і в художньому, і особливо в тематичному (помітна одноманітність) відношеннях. Проте це не завадило їм виступати навіть на сторінках «Літературної України». А я вперто домагаюся визнання і ніяк не можу його здобути. Хоч голову розвали. Собі, звичайно, а то ви ще обвинуватите мене в хуліганстві. Чому це так? Ну, хай я маю «минуле», хай був «неблагонадійним». Так що ж, повіситись мені, чи що?
Адже ж я антидержавних віршів не пишу. Чи, може, вдатися до гімнів та од? Так ні ж. Я надто розумний та й чесний, щоби тільки славословити, як в «добрі старі часи». Отож, порадьте мені, як зараз майструються вірші, то, дивися, ще й я колись сфальшивлю. Хіба ми не тим ликом шиті?
Визнаю, що лист гнівний, але й уточняю, що правдиво, вірніше, виправдано гнівний. Я маю рацію, а тому востаннє шлю вам вірша. Ваша відповідь (остаточна) буде для мене бажаним вироком: писати Вам чи ні.
Коли щось надрукуєте, матиму з вами стосунки, в противному разі гордо і навіки відвернуся.
Останні слова я пишу не для того, щоб вас налякати, чи що. Зовсім ні. Я хочу зайвий раз підкреслити свій незалежний негнучкошиєнківський характер (додається вірш «Горіння»).
Чекаю на будь-яку остаточну відповідь. Григоренко Олександр.
 
ГОРІННЯ
 
Я хочу жить, кохати хочу,
Я хочу радісно горіть,
Я хочу променем пророчим
Бродити в тиші верховіть,
 
Коли ще сонце за горою,
Але вже ранком подиха
І перший легіт наді мною,
Немов закоханий, зітха.
 
Я хочу плавать в океанах,
Яким ні краю, ні кінця,
Й чарівно-сріберним туманом
Вливатись радісно в серця.
 
Чуттів захованих каскади
Я в зорепад перетворю,
Щоби і хтось горів так радо,
Як я в збентеженні горю.
 
Хмарки розкинулись крилато,
До хвилі хвиля промовля –
У всьому хочу побувати,
Цікавий, наче немовля.
 
Усе моє, уся природа,
Могутня, дивна і проста.
І у мені така свобода
Нестримним буйством пророста!
 
І я, як жадібні рослини,
Тягнусь нескорено у вись,
Куди давно думки людини
В безмежжя синє простяглись.
 
Де все манливе й незбагненне,
Немов розпливиста юга.
Туди неспокій мій шалений
В зухвальстві дикому сяга.
 
О, тільки б все життя у русі!
О, тільки б в шумі верховіть!
О, тільки б жити у спокусі
Буяти, вихритись, горіть!
 
О, тільки б вічно невгамовним
Вриватись в людськості життя,
Щоби по смерті морем повним
В чиїсь улитись почуття!

18.08.1962 р.
 
Наступного дня Олександр трагічно загинув…
 
На світлині – Олександр Григоренко під час перебування в неволі (Мордовія) 1960 р.
 
 
Євген Безус,
член НСПУ
м. Верхньодніпровськ

 
 

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Олександр Григоренко: «О, тільки б все життя у русі!»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Оголосили програму літературної сцени фестивалю «Виделкаfest»

З 25 по 27 липня в Одесі триватиме третій фестиваль української культури «Виделкаfest». Однією з центральних подій стане Літературна сцена, у програмі якої — понад 30 авторів і авторок,

Українці 2025 року більше скаржаться на порушення закону про мову

У першому півріччі 2025 року до уповноваженого із захисту державної мови надійшло 1410 звернень громадян — на 348 більше, ніж за аналогічний період 2024-го. Про це повідомили на сайті с

В інтернеті не втрачають спроб збувати книжки з рф і білорусі

У червні 2025 року Держкомтелерадіо зафіксував понад 400 випадків розміщення забороненої видавничої продукції російського та білоруського походження в українському інтернет-просторі. Пр

Від атаки рф на столицю пошкоджений склад «Нашого Формату»

Унаслідок російської ракетної атаки по Києву вночі з 3 на 4 липня пошкоджений склад книжкового видавництва та інтернет-магазину «Наш Формат». Про це повідомили на фейсбук-сторінці видав

На фестивалі «Протасів Яр» презентували меморіальний проєкт на честь братів Ратушних

Платформа «Меморіал» у співпраці з Характер.медіа презентувала спецпроєкт «Ратушні. Легенда про Лицаря і Друїда». Про це Читомо повідомили представники «Меморіалу».
Спецпроєкт — меморіа

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"