Оксана Забужко про витоки російсько-української війни

Оксана Забужко про витоки російсько-української війни

Оксана Забужко. Найдовша подорож – Комора, 2022 – 168 с.

 

Що лишається письменникові, коли війна висмикує його з робочого кабінету і виносить у повітря, в чужу країну, в наскрізне «ніде» між небом і землею, ставлячи на паузу?.. Пам’ять. Мова. Запас нерозказаних історій. У своєму новому есеї, написаному для західної публіки, Оксана Забужко розглядає витоки сьогоднішньої російсько-української війни у двох часових вимірах — тридцятилітньому і трьохсотлітньому, перемежовуючи їх власними спогадами про те, як незлічима сума людських воль здатна змінити хід історії.

Ми публікуємо уривок з видання, яке надало нам видавництво «Комора».

 

Я дописую цей розділ у Ґданську, місті, за яке ніхто не хотів умирати восени 1939 року, достоту як тепер, навесні 2022-го, ніхто не хоче вмирати за Маріуполь, — а Маріуполь, за зловісним збігом, є Ґданськові місто-побратим. У цілому цьому закруті історії «назад у 1930-ті» взагалі якось забагато збігів і повторів, дослівних і символічних, так що часами не розрізниш, де гримаса історії, а де — витвір людського розуму, чи, радше, безуму, вмисне вигаданий яким-небудь ефесбешником реконструкторський трюк. Хоча якраз письменнику належить уміти відрізняти перше від другого, нерукотворне — від рукотворного. Поруч із вмінням знаходити слова для невисловленого, це ще одне наше професійне know-how, яким ми можемо бути корисні у війнах цифрової доби, де людей спершу масово занурюють у вмисне сфільмовану для них віртуальну реальність, а вже потім починають реаліті-шоу зі справжніми смертями. Секрет тут простий: як оператор бачить світ кадрами, скульптор формами, а музикант сприймає на звук, так письменник «бачить» його історіями, потенційними сюжетами різного жанру й калібру, що кишать у кожному дневі, як бактерії під мікроскопом у краплі води.

Деякі з тих історій «готові, іно записуй», інші — більшість — для стороннього ока невидні, їх треба «вийняти» з нерозчленованого потоку життя і «доліпити» самотужки, — і треба мати доброго собачого носа на фальш, щоб розпізнати, котра історія справді «з життя», а котру вже хтось «виліпив» до тебе і видає штучне за природне (наприклад, військову інтервенцію — за повстання місцевих «шахтарів і трактористів»). Передбачається, що письменник такого носа має, якщо не має — значить, він профнепридатний, як поліцейський пес, що обнюхався махорки.

 

Росія останнього тридцятиліття (авжеж, ідеться не тільки про добу путінського правління!) сипонула в вічі людству такої «махорки» цілком промисловим способом, у масштабі, порівняно з яким блякне вся попередня, хоч яка багата, російська традиція державного блефу, від фейкових «потьомкінських сіл» 18 століття до 70 літ «фейкового комунізму» в 20-му, — і це безперечно одна з причин, чому стрімке повернення цієї країни, вже під орудою Путіна, на рейки тоталітарної диктатури (того нацистського, «пізньосталінського» типу, котрий в СРСР був утверджувався після ДСВ й був зупинений щойно зі смертю Сталіна), — ця, сказати б, «нова орвелізація Росії» аж до самого 24 лютого не сприймалася «колективним Заходом» за реальну загрозу (як поблажливо казав у кулуарах один єврочиновник моєму знайомому, українському дипломатові ще яких три роки тому, — «це у вас війна, а в нас війни немає!»): величезна кількість із тих, хто мав би служити західній культурі «сторожовими псами» — інтелектуалів, філософів, митців, письменників, священників, — від такої дози російської «махорки» банально «втратили нюх». Не варт тішити себе ілюзіями, ніби тільки російський народ став жертвою російської пропаґанди. В цій війні нема непоранених; бодай легко, та зачепило всіх. 

 

Бо це також війна — «восьмилітня», «тридцятилітня», «столітня», якщо розбивати її на окремі етапи, в дійсності ж неперервна, масова і всепроникна, яку російська держава, байдуже під яким іменем виступаючи, послідовно провадить проти цивілізованого світу (за своєю природою вона є номадична ресурсна імперія, що живе з привласнення й грабунку чужих територій і трактує всіх непривласнених або як потенційну «їжу», або як «імовірного противника»).

 

Мета цієї безкровної, «інформаційно- психологічної» частини російської воєнної машини — нав’язати противникові таку картину світу, в якій він нездатен був би у випадку загрози прийняти адекватне рішення в інтересах власної безпеки. (Виділене курсивом речення не моє — це майже дослівна цитата з посібників, уживаних КҐБ СРСР ще в 1960-х роках і злитих у публічний простір на Заході у 1980-х втікачем ґебістом Юрієм Безменовим: його лекції й інтерв’ю про радянську доктрину «ідеологічної диверсії», або захоплення країн «методом дзюдо» — підриваючи їх ізсередини коштом їхніх власних ресурсів, — є абсолютним мастрідом для кожного, хто хоче зрозуміти не лише Путіна, за тими самими посібниками якраз у ті роки й вивченого, — не просто Путіна, а Росію.)

 

На цій війні пройшло ціле моє свідоме життя: і вісім попередніх років, від страшного 2014-го рахуючи (тої весни, вже після перемоги Майдану, мені теж довелось один час пересиджувати за кордоном, коли мене попередили, що диверсанти полюють на мене особисто…), і тридцять після 1991-го, про які я встигла написати кілька книжок, і, особливо болісно й ще неописано, — перша половина життя, роки доростання в СРСР, що назавжди відтисли на мені, як доісторична папороть на вугіллі, візерунок невидимої світу «столітньої війни», яку провадила моя родина й моя країна за своє самозбереження. І раз уже так сталося, що в час найтяжчих для мого народу випробувань я, з усім цим досвідом, опинилася знов за межами країни, але вже з мікрофоном, і мені його не вимикають, як то було в 2014-му, коли на одному високому берлінському форумі я порівняла Путіна з Гітлером, а навпаки, запрошують говорити далі, то чи не є моїм обов’язком таки постаратись доказати до крапки — хай навіть на валізці (на підвіконні, на полиці для каміна…), і Бог з нею, з бібліотекою, — читають же зараз перебрані в однострій українські професори онлайн-лекції студентам просто з окопів, чому б і мені не спробувати «окопного» жанру?

Можна й без бібліотеки, атож. Тридцять років тому я сама собі так прирекла у вірші, що, за збігом (ох, ці збіги!), називався — «Прощання з імперією»: «Можна жити і так — все життя утікаючи з зони, / Можна навіть писати — на вітер, обривками слів». Настав час відповідати за написане, довести собі, що справді можна. Покладаючись єдино на пам’ять, котра завжди зі мною, спробувати провести читача тим шляхом пізнання й зрозуміння цієї війни, яким проходила я сама: ось результат, ось — мій спосіб його отримання, у вас він може бути іншим, тому що у кожного своя війна, війна — це, взагалі, така задача, яку доводиться розв’язувати різними способами, десятками різних способів розколупувати її розбухлий, злиплий од гною й крови гігантський вузол, і тим не менше, у всіх у нас вона нині спільна — навіть у тих, хто досі про це не здогадується й продовжує звати її, бездумним відлунням за методичками ще безменовських кураторів, «українською кризою». А це значить, що всім нам потрібен правильний розв’язок. 

 

Що лишається письменникові, коли війна висмикує його з робочого кабінету, без комп’ютера й хард-диска, і виносить у повітря, в чужу країну, в наскрізне «ніде» між небом і землею, ставлячи на паузу?.

 

Пам’ять. Мова. Запас нерозказаних історій.

 

Не так і мало, насправді.

Купити книжку.

 

Як повідомлялося, видання Оксани Забужко «Найдовша подорож» опублікували у Норвегії. Шведське видавництво Norstedts першим опублікувало нову книжку Оксани Забужко «Найдовша подорож».

 

Оригінал статті на Suspilne: Оксана Забужко про витоки російсько-української війни

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Премія «Своя полиця» оголосила переможців

Книжкова премія для сучасної жанрової української літератури «Своя полиця» оголосила переможців у сімох номінаціях. Про це Читомо повідомили у мережі «Книгарня «Є», що організовує премі

«Видала громада»: Заснували платформу для друку книжок авторів-початківців

В Україні створили краудфандингову платформу, що дозволятиме авторам-початківцям друкувати дебютні книжки коштом благодійників. Про це засновники проєкту «Видала громада» повідомили в і

Оголосили номінанток премії Women in Arts-2024

Оголосили фіналісток премії Women in Arts у семи номінаціях. Про це повідомили на сайті премії.
У 2024 на здобуття премії в категорії «Література» номінували:
 

поетку, морську піхотин

Кейс BookChef: Vivat, Yakaboo не продають книжки, а КСД і «Книгарня «Є» повернули їх в асортимент

Після оприлюднення розслідування про зв’язки низки українських книжкових бізнесів з росією українські книжкові мережі відмовилися розповсюджувати книжки видавництва BookChef. Нещодавно

Місто індустріальних монументів, людей і моря – яким був Маріуполь до окупації

До другої річниці блокади Маріуполя Вано Крюґер пригадує яким було це місто до початку повномасштабного вторгнення – під час проведення «StartUp Гогольfest». Перша версія цього есею бул

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"