Одним із найважливіших літературних авторитетів для Ірини Вільде був її батько…

Одним із найважливіших літературних авторитетів для Ірини Вільде був її батько…

140-річний ювілей Дмитра Макогона був 28 жовтня, а 7 жовтня минула 60-та річниця від дня його смерті, проте через карантинні обмеження довелося відтермінувати аж на грудень відкриття в Літературному музеї Прикарпаття виставки, присвяченої цьому українському письменникові, педагогові, громадсько-освітньому діячеві. Набагато більше відома в українському красному письменстві його дочка Ірина Вільде – Шевченківська лавреатка, яка казала, що батько був для неї одним із найважливіших літературних авторитетів. На виставці представлено прижиттєві видання його творів із фондів музею та надіслані з Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, матеріали про життя і творчість учителя й водночас прозаїка, публіциста, поета.

Д. Макогон народився в містечку Хоросткові на Тернопіллі, навчався у Тернопільській гімназії, з якої 1901-го його виключили за агітаційну підтримку Івана Франка під час виборів до віденського парламенту. Також він радо зустрів звістку про заснування Кирилом Трильовським у с. Заваллі на Снятинщині українського патріотичного товариства «Січ», на його прохання писав для січовиків тексти пісень на існуючі мелодії (як-от «Гей, у «Січ»! Гей, у «Січ»!..» – на мелодію до вірша «Не пора, не пора!..» І. Франка). До речі, син Трильовського згодом зібрав і видав у Канаді поезії Д. Макогона на січові теми.

Після відрахування з гімназії Дмитро в 1902 р. склав екстерном іспити в Заліщицькій учительській семінарії і в 1903–1914 та 1919–1922 рр. учителював у буковинських селах – із перервою через військову службу (під час Першої світової війни перебував на італійському фронті). Д. Макогон боровся проти румунізації Буковини, розпочатої тут після розпаду Австро-Угорщини новою владою, яка, звісно, переслідувала його за це, тож 1923-го змушений був із сім’єю виїхати до Галичини.

Тоді й почався станиславівський період у біографії Дмитра – працював в українській приватній школі ім. М. Шашкевича. І на Прикарпатті влада переслідує його: тут – за опір полонізації краю. Д. Макогон брав активну участь у діяльності товариства «Просвіта», УВО, ОУН. Зокрема із дружиною Адольфіною вони були членами читальні цього товариства у Княгинині, у листопаді 1924 р. Д. Макогона обрали головою читальні та членом Станиславівської філії «Просвіти» . У жовтні 1934-го в їхній квартирі провели обшук. Д. Макогон зазнав долі безробітного, доки не вдалося 1936 року влаштуватися на роботу в школі м. Ходорова на Львівщині. А після війни він знову вчителював у тодішньому Станіславі, 1956-го вийшов на пенсію.

Члени Товариства письменників і журналістів (ТОПІЖ) ім. І. Франка завітали до Літмузею, аби вшанувати ювілей Д. Макогона й оглянути розгорнуту на його честь виставку. Завідувач цього закладу Володимир Смирнов розповів, що останнім місцем праці батька Ірини Вільде була школа (тепер ліцей №7 м. Івано-Франківська), розташована біля нинішнього Народного дому «Просвіта». Власне, на її подвір’ї з ініціативи Д. Макогона до 100-річчя від дня народження організатора літературного гуртка «Руська трійця» Маркіяна Шашкевича, яке українська патріотична громадськість Галичини відзначала в 1911-му, звели двоповерховий будинок – «шашкевичівку». Опісля ж Д. Макогона, котрий прискіпливо стежив за ходом будівництва й якістю виконання робіт і загалом проявив себе людиною діяльною й енергійною, призначили директором цієї школи. Тут навчався його син Орест, працювала вчителькою дитяча письменниця і громадська діячка Іванна Блажкевич. У період німецької окупації Д. Макогон виїхав до Ходорова, потім повернувся до Станіслава. Сім’я жила в тій частині міста, що здавна називалася Княгинином, на вулиці, яку за Незалежності назвали ім’ям Дмитра Макогона. Його й поховали на княгининському цвинтарі.

На жаль, не зберігся архів Д. Макогона, який дав би можливість дослідникам повніше вивчити його життя і творчість, пролити світло на деякі темні місця біографії письменника-педагога. Адже зі статті у вікіпедії дізнаємося, приміром, що він «від 1945 року писав гуморески та байки в радянському дусі». Цілком можливо, що змусила його до цього відома спецслужба.

«Серед українських письменників-педагогів першої половини минулого століття не було рівних Дмитрові Макогону за художньою майстерністю», – вважає літературний критик і літературознавець Євген Баран, котрого як дослідника неабияк зацікавила ця постать. У радянські часи, а саме 1959 р. у Львові, побачила світ лише одна книжка Д. Макогона – «Вибрані оповідання». Після того його більше не видавали. На Прикарпатті вже за незалежності заново відкрили для читачів це ім’я своїми публікаціями в альманасі «Хмелліт» Василь Бабій і в «Пом’янику» – Володимир Морозюк.– Власне, то я подав Василеві Бабію до «Хмелліту» автобіографію Д. Макогона зі зробленими рукою автора поправками, котру чомусь не було внесено до виданої 1959 р. його книжки, – розповідає Євген Баран. – А також твори письменника із папки, яка долею випадку потрапила мені до рук. Це, напевно, вже третя машинописна копія рукопису того збірника вибраних оповідань. До нього увійшло лише 27 оповідань, хоча Д. Макогон хотів бачити у збірнику й низку інших творів зі своїх двох виданих 1911 р. книжок оповідань – «Шкільні образки» і нарисів – «Учительські гаразди» та зі збірки оповідань «По наших селах» (1914). У тій папці були також його перша книжка – поетична збірка «Мужицькі ідилії» (1907) та прозова «Проти филі» (тобто «…хвилі»), яка вийшла 1914 р. у Коломиї. Книжки Д. Макогона – то навіть не художні образки на шкільні теми, а радше документальні нариси, які моментами дуже вражають читача своєю фактологічною основою, тими обставинами й умовами, у яких доводилося працювати і жити Дмитрові й загалом українському вчительству в контексті реалій буковинського села початку XX ст. (галицьке з цього погляду нічим не відрізнялося). Адже, скажімо, він мав постійні скандали із владою, яка перекидала його з одного місця роботи на інше, урізала йому зарплату…

Твори Д. Макогона представлено в антології творчості педагогів-літераторів Прикарпаття «Дух Букви», виданій 2020 р. Тепер Євген Баран разом із Володимиром Смирновим узялися готувати до друку книжки письменника, до якої ввійдуть як вибрані його оповідання, так і віднайдені завідувачем Літмузею матеріали про нього, документально-біографічні есеї Романа Горака про письменника-педагога, а також надані для опублікування працівницею Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника Мар’яною Мовною листи Д. Макогона до уродженця Станиславова Богдана Заклинського – публіциста, етнографа, педагога.

Василь Бабій має вже 42-річний педагогічний стаж і досі вчителює у Хмелівській гімназії на Богородчанщині. На проведеному в Літературному музеї Прикарпаття засіданні ТОПІЖ ім. І. Франка він розповів, що у книжці «Золоте сторіччя», присвяченій 100-літньому ювілею цього навчального закладу, використав фрагмент одного з оповідань Дмитра Макогона:– Адже в селі Хмелівці стара школа, поки не збудували нову, була такою, як описав літератор-учитель Дмитро Макогон: через тісноту приміщення частина учнів не мали де сісти і стоячи писали в зошитах на плечах один в одного чи на стіні. Від ТОПІЖ пропонуватимемо департаментові освіти і науки ОДА заснувати для педагогів і літературну премію. Такої поки що нема, а є для вчителів лише суто освітянські премії…

Заступник голови НСПУ Ярослав Ткачівський закликав членів товариства «не відкладаючи сідати і працювати над книгою творів Дмитра Макогона з матеріалами про нього»:– Так само не чекаймо послаблення карантинних обмежень, а готуймо літературний вечір на пошанування пам’яті цього нині несправедливо напівзабутого, а насправді дуже цікавого письменника, який можна провести тут, у Літмузеї, чи в Народному домі «Просвіта» – для більшої кількості присутніх. Також до ювілею Дмитра Макогона потрібно, хоч і з запізненням, уже найближчим часом відкрити анотаційну дошку, про що, знаю, є попередня домовленість із міською владою. Якщо навіть, як я чув, теперішній власник будинку в Княгинині, де колись жив Дмитро Макогон із сім’єю, з якихось міркувань не бажає бачити ту таблицю на фасаді свого будинку, то її логічно було б встановити на стіні ліцею №7…

Іван ГАВРИЛОВИЧ

galychyna.if.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Одним із найважливіших літературних авторитетів для Ірини Вільде був її батько…

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Добрі поради від Всесвіту.

Добрий вечір, мої любі!

 Слава Україні дорогі читачі й колеги

Вітаю усіх, Сьогодні я виклала ще один розділ книги

Покликання або Добрі Поради від Всесвіту 

 і на який ви чекали. Трішки смакоти у блозі для тих

86% діячів культури очікують збільшення популярності української культури у світі

72% українських культурних діячів передбачають збільшення патріотичного ухилу в культурі всередині країни внаслідок повномасштабної російсько-української війни. Про це свідчать результа

«Гра на вибування»: презентація книги відомого письменника у Чернівцях зібрала повну…

У Чернівцях 12 травня відбулася презентація книги «Гра на вибування» відомого публіциста, перекладача, письменника та критика Олександра Бойченка.

Захід зібрав повну залу Літературного целанівського

Моє Ца прогресивні домогосподарки

Пишуть багато про цільову аудиторію. Мені хочеться бачити такою прогресивних домогосподарок. Не тих, що посудомийки, а ті що люблять свого чоловіка усією душею. Знають, як йому важко приходиться на роботі й у захисті батьківщини.

Остання знижка на передплату Грішна

Любі мої, історія Вара і Єви в книжці “Грішна” доходить до свого завершення. Через днів п’ять буде фінал, тому продаж на деякий час (редегування) зупиниться. 

Не пропустить можливість купити зараз по заниженній

Перейти до блогу

Нові автори

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Ірина Каспрук

Я – Ірина Каспрук. Поетеса, авторка поетичної збірки “Вплітаючи квіти у своє волосся”. Друзі часто називають мене Сонячна, тому більше моєї поезії ви знайдете у соцмережах за #sonyachna. Детальніше ознайомитись з моєю творчістю можна ось тут : https://www.facebook.com/irkaspruk/

Камелія Кількість робіт: 8 Перейти до "Нові автори"